2. Події з цвітня і мая

Іван Франко

Для дальших подій 1848 р. кореспонденція Івана Федоровича дає значно скупіший матеріал. І тут листи Олександра Гіцкевича дають найбільше деталей, та обік нього виступають інші кореспонденти, із яких листів подаємо у відповідних місцях ширші або менші виписки. Просторіше представлення тих подій, особливо з цвітня 1848 р., диви в праці Івана Заневича (Остапа Терлецького) п[ід] з[аголовком] «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 – 1872 р.», «Житє і слово», т. III, ст. 106 – 110, 274 – 285 і 430 – 461.

В гарячу атмосферу оживлених спорів серед польської інтелігенції, особливо у Львові, в справі знесення, а зглядно дарування панщини, що заповняє останні дні марта і весь цвітень аж до несподівано оголошеного д[ня] 3 мая цісарського патенту Фердінанда з д[ня] 21 цвітня, вводить нас лист Тадея Василевського, тодішнього маршалка станового сейму, до Івана Федоровича, датований д[ня] 3 цвітня:

«Головна наша задача в теперішню хвилю – погодитися з народом. Стоять тому на заваді дві перешкоди: з одного боку, чути, що деякі циркулові уряди і поодинокі урядники не перестають баламутити хлопів і сіяти недовір’я проти панів, а з другого боку, бувають і між нами такі, що раді б заховати і увіковічити і панщину, і низькі поклони хто пів і буки.

Збирається тут, у Львові, котерія, яку «Dziennik Mód» із 1 с[ього] м[ісяця] дотепно назвав «Тарговицькою конфедерацією»; навіть імена фігурують ті самі: Ржевуський, Потоцький, жонатий з Браніцькою. Не тобі, дорогий Іване, треба вказувати, як маєш поступати; та коли такому, що пробуває в центральній точці краю, годиться повідомити тебе, чого домагається теперішня хвиля, то смію просити тебе:

а) щоб ти працював над околичною шляхтою і старався наклонити її до поступування, згідного з духом часу і потребою народу;

б) коли циркуловий уряд перешкоджує нашому поєднанню з людом, присилай мені якнайшвидше копії розпоряджень, виданих після 19 марта, і при тім докладні і безсумнівні факти, які науки людям дають розсилані урядники. Присилай їх в такій формі, щоб я твій лист як автентик міг показати вищим властям;

в) доповнивши чинності ad а) і забезпечившися так, аби по твоїм від’їзді ніхто не міг її зіпсувати, приїжджай сюди (до Львова), щоб сполученими силами працювати проти «Тарговицької конфедерації».

Загальніше резюме подій із цвітня подає лист Гіцкевича із д[ня] 21 цвітня:

«Наше політичне життя розвивається щораз більше: маємо вже комітет під назвою Rada Narodowa з публічними нарадами в залі редутовому театрального будинку Скарбка, на якої утворення Стадіон дозволив, нарешті, по довгих наляганнях. Обсяг її ділання, щоправда, кермувати і концентрувати публічну опінію і бути посередницею між урядом і народом. Але з часом вона розширить свою власть і вже тепер стає іноді в опозиції до уряду.

І так, пр., видала ся рада, так само як і наша депутація, у Відні відозву, аби розписаний і скликаний урядом на 26 сього місяця сейм зовсім не згромадився з огляду на те, що через доконані події він уже de facto розв’язаний і задля того стояв би в суперечності з петицією із д[ня] 19 марта і з другою петицією, поданою від депутації у Відні. Щоправда, се не наказ, а тільки порада, подана сеймовим членам, але думаю, що вони послухають її швидше, як урядового наказу. Подібну відозву видала Rada Narodowa, аби в кождім окрузі конституювалися філіальні ради окружні, які би зносилися з Radą Narodową і висилали із свого лона по одному членові на засідання Rady Narodowej.

Досі складається R[ada] N[arodowa] з двадцяти кількох членів, але майже день у день зміцняється новоприбраними членами. Сьогодні ухвалено, аби всіх членів віденської депутації, скоро вернуть із Відня, прийняти до Rady. На петицію, подану депутацією до цісаря, нема ще відповіді, бо міністр внутрішніх справ зажадав насамперед від Стадіона пояснень, яких сей іще не надіслав. В тій цілі, аби приспішити у Стадіона ті пояснення, приїхали сьогодні три члени депутації з Відня, а решта лишиться аж до видання резолюції; але для удержування ненастанної комунікації з Віднем лишиться там кілька членів надалі.

Ся сама депутація вислала кількох членів до Пешту, щоб нав’язати зносини з мадярами, а також до Праги. Також задумують відси вислати з Ради народової депутацію кількох членів до Франкфурта, аби при загальнонімецькім сеймі подирати інтерес привернення Польщі. Та сама R[ada] N[arodowa] видає під редакцією Добжанського дневник [Сей дневник зразу мав титул Rada Narodowa. Перше число вийшло 19 марта, а до кінця мая вийшло всіх 30 чисел. Від 1 червня почала та сама часопись виходити під титулом «Gazeta Narodowa», починаючи числом 31], який містить відомості про діяльність ради і інші політичні вісті.

Про дозвіл формування гвардій народових по містах, місточках і селах, а також про видану в тій справі урядову інструкцію знаєш уже напевно. Склад комісії організаційної, приписаний губерніальним обіжником, не задовольняє, бо полишає великий вплив на організування гвардій окружним урядникам. R[ada] N[arodowa] домагалася у Стадіона зміни того обіжника як не згідного з міністеріальною інструкцією, виданою в тій справі. Стадіон не дав досі рішучої відповіді, але напевно прихилиться, бо беруться до нього остро і грозять заскарженням до Відня.

Обіцяв також губернатор, що усуне урядників, які бунтують і баламутять народ, скоро тільки буде доказано фактом, що котрийсь із них поступає нелегально. Всяка урядова діяльність висланих на села урядників має відбуватися в присутності властителя села або його заступника. Жандармів обіцяв знести в якнайкоротшім часі. Еміграція з Франції прибуває сюди цілими гуртами; є вже багато емігрантів у Львові, а сподіваються їх іще більше; роблять для них різні складки і жертви і збирають оферти принимання їх до домів».

Отся революційна ідилія була досить неприємно перервана неприємним інцидентом. Д[ня] 22 цвітня пише Олександер Гіцкевич до Івана Федоровича:

«Зрада, ганебна зрада! Уряд видав патент, в якім оголошує зі свого боку знесення панщини від д[ня] 15 мая з винагородою властителів через уряд. Сей ганебний підступ конституційного уряду викликав тут у всіх найбільше обурення. В[ельмишанов]ний Антим велить написати тобі, щоб ти якнайспішніше оголосив його іменем дарування панщини без проволоки, щоб упередити урядове оголошення. До сеї думки старайся прихилити всіх сусідів.

Сьогодні пополудні довідалися ми про сей ганебний підступ – патенти вже надруковані. Сьогодні о 5-ій іде численна депутація до Стадіона, аби вдержав публікацію того патенту, а незабаром, певно, і до Відня з протестом против сього зрадливого й найнелегальнішого поступка. Обрій чимраз більше захмарюється. Бог знає, що буде з нами наслідком того зрадливого поступування. В усякім разі вина не буде тяжіти на нас».

Сей лист характеризує гарячий настрій львівських революційних ідеалістів, які добровільним даруванням панщини думали відразу позискати народну масу для оружного виступлення до відбудування Польщі, а рівночасно просьбами і погрозами обезоружите уряд. Іван Федорович не поділяв того сангвінічного настрою і не оголосив дарування панщини ані в своїх маєтках, ані іменем Антима Никоровича в Грималові, хоча, без сумніву, сприяв думці увільнення селян від панщизняного ярма. Інші поміщики, особливо подільські, дивилися на справу далеко скептичніше. Як зразок такого скептика маємо лист А. Розвадовського із Турівки Скалатського повіту до Івана Федоровича, писаний Дня 27 цвітня:

«Чимось іншим зайняті були мої думки, коли ти в Тернополі при нашім роз’їзді говорив мені про свій проект щодо панщини. Ся матерія так мені обридла, що мені не хотілося розмовляти про неї. От тим-то тепер поспішаю виявити тобі взаємно свою думку всій справі. Ти сказав, що, зносячи панщину, уложишся так, аби тобі сю саму скількість днів відробляли за гроші.

На мій погляд, се буде все-таки примусова робота, яка по знесенні панщини не повинна мати місця. Тому я не піду за твоїм прикладом і, держачися свого переконання, буду старатися, аби громада сама прийшла до мене з просьбою, а інакше панщини не знесу, хоч би зробили се всі інші. Се занадто велика жертва, щоб мали приймати її з погордою, а коли раз відступлю панщину, то зроблю се безумовно, застерігаючи собі тільки сьогорічне жниво».

Не так поступив найближчий сусід Федоровича, барон Пельтенберг, властитель кількох сіл, положених в околиці Грималова, який справді велів своєму пленіпотентові Водієрі оголосити підданим дарування панщини. Про сей акт маємо звістку в листі Краснянського, завідателя дібр Пельтенберга, до Івана Федоровича із 24 цвітня:

«Відповідно до поручения доношу: громадам з Кута, Перекальця, Вікна, Красного, Ставок і Саджавок оголошено сьогодні о 3 пополудні безумовну даровизну панщини як добровільне зречення з боку властителя Пельтенберга. Сей акт виконав повновласник д. Водієра з повною оглядністю і розсудком, так що, упередивши громади про визначену пору і місце оголошення через окружних комісарів і виставивши його як потвердження даровизни панів, запобіг, надіюся, злим наслідкам, які би з сього могли виникнути для нас.

Селяни прийняли той дар дуже добре, з подякою і безсумнівним задоволенням, лише просили писаного документа, який обіцяно їм видати в найкоротшім часі. В Новосільці також даровано панщину; над усяке сподівання люд приняв її добре, навіть із радісним запалом. В Раштівцях часть виявила недовір’я, але більша часть була задоволена. Про совісність мого донесення може ш[ановний] пан бути переконаний, бо ніщо не обурює мене так, як укривання речей, не корисних для нас, подиктоване охотою бачити польські справи в рожевім світлі, або перекручування фактів, подиктоване злобною нехіттю до справи».

Кореспонденція з мая досить убога. В цвітні Федорович якийсь час пробув у Львові; можливо, що був там і в маю. Се було, мабуть, причиною, що від Гіцкевича в тім місяці не було ані одного листа. Нотуємо тільки із листа згаданого вже А. Розвадовського із 2 мая інтересну звістку: «Твориться нова еміграція. Молодіж із Росії переходить через границі, думаючи, що тут війна. Се мені не подобається».

У зовсім нову сферу гімназіальної молодежі і її тогочасного настрою вводить нас лист Кароля Никоровича, сина Антима Никоровича, із д[ня] 8 мая, писаний, як сам зазначує, на годині релігії:

«Як-то важко тепер висидіти в школі ті години, які вперед в нашім одностайнім житті небагато різнилися від інших. Але тепер, коли щохвилі нові випадки, коли щогодини на іншім кінці світу паде трон, народи підносяться, тисячні жертви за свободу світу падуть під ударами доведених до розпуки прислужників тиранії, тепер година релігії або філології, – се забійство часу, се терпіння. Різні новини доходять до нас. Італія освободилася, і єсть надія, що австріяки вже ніколи не надолужать своїх страт. Угорські емісари заборонили угорським полкам воювати; граф Зічі віддав Венецію без опору; військо, крім полку кінського (словаки), лишилося в службі Венецької республіки.

В Медіолані полк угорської кавалерії, італійська піхота і полеві гренадери перейшли на італійський бік і так завзято билися з тамошніми австрійськими полками, що більша часть офіцерів з обох боків полягла. Для нас се добрі надії. Вся Німеччина підносить один окрик: «Зробити Польщу, бо вона одна охоронить німців від російської переваги». Прусський король заявив се явно, Познанщина дістає народні інституції.

Полки з прусського війська і легія польська з еміграції мають піти на прусську службу. Той стан після «Nürnberger Korrespondenz» має тривати аж до сполучення з Галичиною. У нас дожидають тої хвилі з великим спокоєм, а тим часом резонують і дерезонують так, що я певний, що тільки війна може нам привернути здоровий розум, і думаю, що будемо її мати, і навіть порядну з москалями, про яких говорять, що вже стоять у Яссах. Організуємося тут досить помалу, та все-таки се піде вже тепер, богу дякувати, скоріше.

Признаюся, що не розумію, як могли такі люди, як Фредро, Красіцький, Сапега і стільки інших, цілі два тижні дебатувати в такім часі про шапку червону або синю, про ладівницю спереду або ззаду. Комендантом усеї гвардії буде генерал Залуський, який єсть уже тут; обняв коменду над тутешньою гвардією вчора і одержав від вас у петиції ось які точки:

1) уоруження всього краю, т. є. обивателів і містечок,

2) народові знаки, т. є. білий орел на шапці, бо на хоруговці вже нам дозволено,

3) інструкторів з польського війська і військове урядження,

4) уоруження челядників з запорукою їх майстрів. Дасть бог, що незабаром будемо в порядку».

Кінчимо сей розділ випискою з листа Хенцінського з Раштовець із д[ня] 25 мая, який характеризує загальний настрій на галицькім Поділлі при кінці того місяця.

«Вчорашнього дня говорив я з одним таким, що не любить бавитися пустими новинками і має зносини з офіцерами і бюрократією. Оповідав мені, що бояться розрухів не лише в Тернополі, але також у Львові. Був я й сам у Тернополі, але не чув нічого подібного, а так само вчорашні листи зі Львова запевняють про цілковитий супокій. Та проте рухи військ не перестають, чортківські гусари вертають до Тернополя, виразно задля того, що бояться заворушень, які хіба самі бажають викликати, що не підлягає ніякому сумнівові. Наше уміркування доводить їх до розпуки, нехай те саме уміркування доведе їх до згуби!

Коли їдеш або посилаєш до Тернополя, маючи такий переважний голос у раді, змилуйся, упереди всіх, аби були якнайповільніші, щоб не допустили до тріумфу тої гідри, яку, не можучи побідити фізично, побідимо морально, коли будемо уникати всякого виступу. Нехай гине зі злості, нехай заллє її власна її жовч. Представ раді, що дарування панщини не встереже нас від року 1846. Здається, що 26 цвітня ті безличні знов умовилися дразнити на всіх точках, але сей напад буде сильніший від попереднього. Отже, треба якнайбільшої опори в уміркуванні».

Побоювання Хенцінського щодо якогось вибуху на сей раз не сповнилися. З його письма варто піднести окремо той факт, що Іван Федорович від самого початку зав’язання окружної ради народової в Тернополі був її членом і займав у ній визначне і впливове становище.

Примітки

«Тарговицька конфедерація» – реакційне об’єднання польських магнатів, утворене в травні 1791 р. для боротьби проти ладу, проголошеного конституцією 1791 р., яка відображала інтереси прогресивно настроєної шляхти.

Медіолані – Мілан.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 376 – 382.