1. Бібліографія

Іван Франко

Історик Хмельниччини не може жалуватися на недостачу джерел. Величезна сила мемуарів, дневників, записок, документів, приватних листів і урядових реляцій з того пам’ятного часу залягає архіви і бібліотеки. Чимало того матеріалу вже опубліковано, багато дожидає ще публікації, хоч і без того було більше або менше використано істориками.

В числі матеріалів, досі не тільки не опублікованих, але також найменше визискуваних, є значне число віршів, зложених рівночасно з подіями. Певна річ, першорядної історичної ваги, такої, як документи та урядові реляції, ті твори не мають, але вони мають свою вагу як характеристика відносин, поглядів, настрою і уподобань того часу, позволяють нам, так сказавши, заглянути в душу тої суспільності, що бачила на власні очі, перетерпіла на власній шкурі криваву драму Хмельниччини.

Найліпше ще пощастилося руським віршам, тим, що збереглися в записках Єрлича і в «Історій о презѣльной брани». Пок[ійний] Костомаров не тільки зібрав їх і видав в додатку до своєї знаменитої монографії «Богдан Хмельницький», але і в тексті частенько користувався ними нарівні з думами як свідоцтвами сучасних людей і очевидців. Але ті руські вірші – се тільки частина тої великої маси віршів, яку сплодила Хмельниччина.

В Польщі був тоді час загальної віршоманії, от тим-то й не диво, що майже в кожній рукописній польській збірці з того часу разом з прозовими звістками про криваві битви та небезпечні походи на Україну, про сеймові промови, сеймикові свари і шумно риторичні промови при всяких домашніх оказіях, весіллях, хрестинах, похоронах ми стрічаємо довші або коротші вірші, пісні, памфлети, сатири, епіграми, ущипливі епітафії, що відносяться до Хмельниччини та її героїв. Певна річ, поетичної вартості вся ота література має дуже мало, хоча є й виїмки; та зате для характеристики часу і настрою суспільності се матеріал багатий і дуже цікавий.

Бажаючи звернути увагу ширшої громади на сей ряд пам’яток, я публікую отсю збірочку віршів, що відносяться тільки до першої фази Хмельниччини – від початку до Зборівського замирення. Та вже й для сього часу матеріалу так багато, що приходилося зробити вибір. Річ в тому, що власне про ті часи є в польській літературі значне число сучасних віршів друкованих. Історики Хмельниччини користуються потроху тими польськими віршованими творами, а головно книгою Самуїла Твардовського «Woyna domowa z Kozaki y Tatary», що вийшла аж 1681 р. Та, на жаль, майже зовсім не використано старших друків.

Чимало поляків друкували віршовані оповідання про поодинокі епізоди Хмельниччини ще в 1648 р., 1649, 1650, 1651 роках, і ті твори, певно, повинні би звертати на себе більше уваги істориків. Та що ті старші друки звичайно досить довгі а надто держаться в сухім тоні реляції або дневника, то я надумав не передруковувати їх тут, а тільки приводити з них цікавіші місця в розвідці. При тім мушу додати, що велика часть тих друків – бібліографічні рідкості, так що я й не міг користуватися всіма, не знаходячи їх у львівських публічних бібліотеках. Так само я не передруковую тут і руських віршів, які вже були друковані у Костомарова і в додатку до другого тому «Історичних пісень» Антоновича і Драгоманова. Дещо з них я також цитую в відповідних місцях отсеї праці.

Подаю тут реєстр тих друкованих сучасних віршів, які зазначені в бібліографії Естрайхера. Не всіми тими творами я міг користуватися, бо значної частини їх нема в львівських бібліотеках. Титули цих творів, які мав я в руках, подаю докладніше, ніж подано у Естрайхера.

Białobocki Jan. Pochodnia sławy Księcia Jeremiasza Wiśniowieckiego, Kraków, 1649 (докладніше цитує титул сеї книжечки Костомаров в бібліографічнім покажчику джерел своєї монографії «Богдан Хмельницький»: «Pochodnia wojennej sławy J. O. Książęcia Jeremia Michała Wiśniowieckiego ze czterech części złożona у w roku 1649 wystawiona», та, на жаль, знаменитий історик ніде, зрештою, в своїм творі не користується сею книжечкою. Я не мав її в руках).

Białobocki Jan. Pogoda jasna oyczyzny, w którą okazały się у nagrodę biorą wszystkie zasługi a niezaćmiona sława J.O. Książęcia Jeremia Michała Korybuta na Wiśniowcu у Lubniach Wiśniowieckiego… W roku 1650, w Krakowie. В бібліотеці Оссолінських у Львові, ч. 1060. Є се пустий і бомбастичний панегірик Вишневецькому з нагоди надання йому гетьманської булави. Екземпляр Оссолінських має лише 4 картки ненумеровані, кінця не стає.

Klar męstwa na objaśnienie pochodni w dalszą drogę ku nieugasłey sławie J.O. Książęcia Jeremia Michała Korybuta na Wiśniowcu у Lubniach Wiśniowieckiego.. . Aż do wyprawy wojennej pod Zborów samego Najaśnieyszego Monarchy króla Jego Mości Jana Kazimierza nam szczęśliwie panującego, we czterech także częściach wydany przez tegoż autora w miesiącu Wrześniu roku Pańskiego 1649. Без місця друку, в Кракові, 4°, 24 картки ненум[еровані]. В Оссолінських ч. 1058.

Odmiana Postanowienia sfery niestateczney kozackiey z wzruszeniem pokoju od miesiąca Stycznia 1650 aż do Września 1651 widziana, у z dokończeniem wieku nieodmienney pamięci Jaśnie Oświeconego niegdy Książęcia Jeremiego Michała Korybuta Wiśniowieckiego… przez urodzonego Jana Białobockiego, sekretarza Króla Jego Mci wydana w Krakowie… 1653, 4°, стор. 64. В Оссолінських ч. 1059. Сю книжечку цитує також Костомаров у реєстрі своїх джерел, та ми не видимо ніде, щоби він користувався нею.

Інші праці Бялобоцького, особливо його брошура «Brat Tatar albo Liga wilcza z psem na gospodarza» з р. 1651, лежать поза рамками отсеї статті.

S. D. Wąchocki. Planctus Poloniae super ingenti suorum clade a Kozacis rebellibus illata, quem Religio, Mars, Bellona, Fortuna et Fama lyricis carminibus leniunt, per Simeonem Dominicum Wąchocki conscriptus a. D. 1649. Cracoviae. 4°, 12 карт[ок] ненум[ерованих]. Оссолінський, ч. 41352.

У Костомарова подано титул сеї книжечки не повно і з помилками. І прозова передмова (посвята скарбникові польському Миколаєві Даниловичу), і вірші – пустісінька риторика і бомбаст.

Kuczwarewicz Marcin. Relacia Expedyciey Zbaraskiey w roku Pańskim 1649 przeciw Chmielnickiemu. Rythmem polskim przez M. K[uczwarewi]cza, roku Pańskiego 1650 przełożona. W Lublinie w drukarni Jana Wieczorkowicza, без року, 4°, 22 ненум[еровані] карт[ки] друку.

Radwan. Expedycya Zbaraska. Warszawa, 1649. Satyr nowy z chorey głowy. 4°, 9 сторінок, без місця друку, див.: Bentkowski. Historia literatury polskiej, I, 417 (про втеку з-під Пилявців).

Prywat Polską kieruje, po nim stateczny sługa Rzpltey następuje, 1649, 4°, 2 аркуші друку, див.: Bentkowski, І, 418, а також виписку у Юшинського, II, 447. Естрайхер подає, що друковано в Кракові.

Dachnowski. Trąba na rozproszonych do obozu przeciw kozakom, 1648. Початковий і кінцевий вірш наводить Юшинський, II, 457. Nа trąbę przeciw kozakom odpowiedź żołnierska. Bemben z pod chorągwi nowego pana. 1648.

Frykac. Zabawy rycerstwa polskiego, 1650. Повний титул див. у Юшинського, II, 465. Залуський і Юшинський догадуються, що автором був Кучваревич. Описано тут події від вибору Яна Казимира до Зборівського замирення.

Twardowski Sam. Pobudka wychodzącemu wojsku 1649. Woyna kozacka późnieysza, przez Najaśnieyszego Jana Kazimierza króla polskiego у szwedzkiego poparta у skończona szczęśliwie w r. 1651. W Lesznie drukował Daniel Vetterus. В Оссол[інських] 52362. Опис битви під Берестечком; ввійшла яко друга часть у пізнішу, по смерті автора видану книгу «Woyna domowa z Kozaki у Tatary», видану в Каліші 1681 р. (Оссол[інський], 17582).

Cos nowego pisanego, roku tysiąc sześćsetnego pięćdziesiątego wtórego, 4°, без місця і року друку, див.: Ks. Hieronim Juszуński. Dykcyonarz poetów polskich, II, 397, 399. В бібл[іотеці] Оссол[інських] друкованого екземпляра нема, а є тільки рукописна копія, з котрої тут подано виписки.

Obrynski Kazimierz Godfryd. Magnanimitatis Polonae specimen per aliquot brevia poemata illustratum, a. 1652. Berestecensis Bellona, poema heroicum libri, II, 1652 – див.: Юшинський, II, 14.

Katafalk rycerski Mikołajowi Firlejowi, без року і місця друку, вірш про погром під Пилявцями, див.: Juszyński, II, 427.

Lech wzbudzony i lament jego żałosny widząc tak utrapione państwo, r. 1649, 4°, без місця друку, виривок див.: Juszуński, II, 430 – 431.

Nowy satyr, do którego przydana perspektywa po klęsce pod Konstantynowem, 4°, без року і місця друку, див.: Juszуński, II, 439.

Satyr Podgórski w roku 1654 zjawiony, w którym jako w zwierciedle wieku teraźnieyszego sprawy, wojen zaś dzisieyszych wnętrzne у zwierzchne przyczyny obaczyć możesz. Не знаю, чи був сей твір друкований, я користувався рукописом з XVII в. В Оссолінських, 680.

В. Zimorowicz. Kozaczyzna i Burda ruska, дві поеми, що творять одну цілість, ввійшли в склад книжечки «Sielanki nowe ruskie różnym stanom dla zabawy teraz świeżo wydane przez Symeona (властиво, Bartłomieja) Zimorowicza, 1663. Я користувався новим виданням Туровського, що вийшло в Перемишлі 1857 р.

Інші друки, давніші і новіші, якими й користувався для сеї праці, цитовано в відповідних місцях під текстом. Що торкається не друкованих досі віршів польських, латинських і руських про Хмельниччину і сучасних з нею, які вдалося мені зібрати, то я друкую їх вповні в додатку до сеї розвідки. Вони взяті переважно з рукописів бібліотеки Оссолінських у Львові, а тільки три вийнято з рукописів музею кн. Чарторийських у Кракові; відписи був ласкав порівняти з оригіналами проф. Бодуен де Куртене, котрому за се висказую тут прилюдну подяку.

Деякі з тих рукописних віршів були вже друковані в виданні Jakóba Michałowskiego Księga pamiętnicza. Kraków, 1864, стор. 471 – 476; ними користувалися не раз польські і наші історики (Кубаля, Костомаров, Куліш). Я друкуючи ті звісні вже вірші, маючи під рукою їх давні, де в чому відмінні відписи в рукописах бібліотеки Оссолінських; тільки один вірш – латинський пасквіль на Адама Кисіля (№ 8) я передруковую з книги Міхаловського (ор. cit., 612 – 613) задля її важності для характеристики того часу.

Зібрані мною вірші – дуже різнородні і формою і змістом, і тенденцією і мовою. В 30 номерах нашої збірки маємо загалом 42 осібних творів, а з них 13 написано латинською, 28 польською, а один українсько-руською мовою; 8 має форму лірично-описову, 4 промовляють тоном сатири та упімнення, оповідань і описів є 6, в тім числі одне сатиричне, 7 має форму епітафій та написів, 1 – форму анаграми, тобто загадки з переставлених букв, в кінці є тут 6 пасквілів (ущипливих віршів, обернених до поодинокої особи) і 10 епіграм.

Не однакове й становище авторів. Декотрі, як-от автори реляцій № 28 і 30, – прості вояки, що не думають про політику, бачать перед собою тільки воєнні труди і невигоди і реферують сухо те, що бачили; у інших більше рефлексії, хоча й тут бачимо таких, що дивляться на світ очима вбогого шляхтича-селюха, що знає своє село, свій повіт, привик бачити в королях земних богів, вірити в їх мудрість і не вдаватися в критику того, що роблять високі політики (див. № 9, IV; № 20).

Але більшість авторів дивиться критично на описувані події, шукає їх причин, думає над зарадою злому. Правда, в поглядах на причини Хмельниччини у поляків-віршописів нема згоди. Одні бачать причину лиха в нарушенні шляхетської вільності і рівності (див. № 4), інші власне в тій надмірній вільності, в шляхетськім veto, в браку почуття власної гідності і горожанських обов’язків (№ 3, 17), а особливо в утисках підданих (№ 1, 2). Були, розуміється, й такі, що замість дошукуватися власних хиб і провин воліли звалювати вину на інтриги, приватні заходи або злу волю впливових одиниць, а то й самого короля (№ 4, 8, 10, 11, 12, 23, III).

Коротко мовлячи, в отсих віршах встає перед нами мов жива і промовляє безпосередньо польська суспільність половини XVII віку, промовляє про справи, що ще й нині не зійшли з денного порядку прилюдної дискусії.

Примітки

Єрлич Іоахим (1598 – бл. 1673) – польський шляхтич, автор мемуарної хроніки під назвою «Latopisiec albo kroniczka różnych spraw i dziejów dawnych i teraźniejszych czasów. Z wieku i życia mego na tym padole świata etc, 1620 roku», виданої Е. Войціцьким під заголовком «Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza» (Warszawa, 1853). Містить чимало цікавих спостережень, але загалом пройнята польсько-шляхетською тенденцією, ворожим духом до українського козацтва.

в «Історій о презѣльной брани». – Мається на увазі літопис, складений Грабянкою Григорієм Івановичем (? – бл. 1738) під назвою «Дѣйствіє презільной и от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского с поляки… Року 1710».

Покійний Костомаров… в додатку до своєї знаменитої монографії «Богдан Хмельницький»… – Монографія Костомарова «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России» вийшла в Петербурзі 1857 р.

… до Зборівського замирення. – Йдеться про Зборівський договір, що був укладений між Богданом Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром (1609 – 1672) після Зборівської битви в серпні 1649 р.

книгою Самуїла Твардовського… – Йдеться про римовану хроніку польського поета Твардовського Самуїла (бл. 1600 – 1660) під назвою «Громадянська війна з козаками і татарами, Москвою, потім з шведами і угорцями». Книжка складається з чотирьох частин і вийшла друком в 1681 р.

«Історичних пісень» Антоновича і Драгоманова. – Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – український історик, археолог, етнограф. Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український публіцист, учений і діяч. Спільна праця Антоновича і Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» в двох томах вийшла друком у Києві в 1874 – 1875 рр.

В бібл[іотеці] Оссол[інських] у Львові… – Йдеться про бібліотеку при науковому закладі імені Оссолінських у Львові, організованому 1817 р. польським графом Юзефом Максиміліаном Оссолінським (1748 – 1826) – політичним діячем та істориком.

Вишневецький Ярема (Ієремія, 1612 – 1651) – один з найбільших магнатів Лівобережної України. Походженням з українського князівського роду, прийняв католицтво, яке насильницькими методами насаджував у своїх маєтках. Жорстоко придушував селянсько-козацькі повстання, брав активну участь у ряді битв з селянсько-козацьким військом Богдана Хмельницького (Збараж, Берестечко).

про втеку з-під Пилявців… – У вересні 1648 р. під містечком Пилявці (тепер с. Пилява Хмельницької області) відбулася переможна битва селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, з польсько-шляхетським військом. Розгромлені польські загони, очолювані коронним конюшим князем Домініком Заславським, коронним підчашим Міхалом Остророгом і коронним хорунжим Олександром Конецпольським, спішно відступили.

від вибору Яна Казимира до Зборівського замирення. – Ян Казимир був обраний польським королем у листопаді 1648 р. Зборівська угода укладена в серпні 1649 р.

Опис битви під Берестечком… – Битва між селянсько-козацьким військом під проводом Б. Хмельницького і польськими загонами на чолі з королем Яном Казимиром відбулася в червні 1651 р.

з рукописів музею кн. Чорторийських… – Йдеться про музей у Кракові, заснований у 1876 – 1878 рр. представником давнього магнатського роду князем Владиславом Чорторийським (1828 – 1894), політиком і дипломатом, активним діячем польських емігрантських організацій. В музеї були зібрані цінні скульптури, картини, вироби художніх ремесел, пам’ятки польської національної культури.

Бодуен де Куртене Іван Олександрович (1845 – 1929) – російський і польський мовознавець, професор Казанського, Дерптського, Петербурзького університетів, академік Краківської (з 1887 р.) і член-кореспондент Петербурзької (з 1897 р.) Академій наук. Виступав проти заборони царським урядом української мови, листувався з І. Франком.

Кубаля Людвіг (1838 – 1918) – польський буржуазний історик. У своїх «Історичних нарисах» (т. І – VI, 1881 – 1922), а також у праці «Присяга в Переяславі і «статті» Богдана Хмельницького» (1904), торкаючись подій визвольної боротьби українського народу 1648 – 1654 рр., зокрема боїв під Збаражем і Берестечком, ідеалізував польську шляхту, виступав ворогом визвольної боротьби українських народних мас. Написані на значному фактичному матеріалі, праці Кубалі мають деяке довідкове значення.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український письменник, критик, історик, етнограф.

Кисіль Адам Григорович (1580 – 1653) – український магнат, прихильник шляхетської Польщі і її панування на Україні. В період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького намагався відірвати українське козацтво від повсталого селянства. Перебуваючи на службі в польському королівському війську, брав участь у жорстокому придушенні визвольного руху на Україні. За свою зрадницьку щодо України позицію одержав від польського уряду в 1651 р. титул київського воєводи.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 188 – 193.