3. Як Абу-Касим перший раз позбувся своїх капців

Іван Франко

Оттаке добро здобувши,

Про товариша забувши,

Абу-Касим страх зрадів.

Щоб всі бачили, що справив,

Цінну бутлю він поставив

У вікні, де сам сидів.

Сам він взявся міркувати,

Як би відпразникувати

Славний сей здобуток свій?

Дать на боже? Учту справить?

Ні, про се й не думав навіть.

«В лазню я піду як стій!»

Дім як слід позамикавши

І за пояс ключ заткавши,

В лазню почалапав він.

Тут за вступ прийшлось платити, –

Плюнув, буркнув щось сердитий,

Мовби гризти мусив хрін.

В лазні служба вже пильнує:

Той у нього капці ззує,

Сей знімає драний плащ,

Третій ноги натирає,

Той щось в крижах направляє,

Аж хруснув у спині хрящ.

Поки там служебні руки

Скупаря беруть на муки,

Мажуть, правлять, місять, труть,

Аж підходить звільна к ньому

Друг один – чи то скупому

Він таким здавався буть.

Привітались, розмовляють,

Сеє-теє споминають.

Далі друг сміятись став:

«Абу-Касим, любий друже,

Тії капці – час вже дуже,

Щоб ти інші капці мав!

Глянь! Се ж дійснії почвари!

Їм нема в Багдаді пари:

Кльоци шкіряні якісь!

Ти ж бо чоловік маючий, –

Справ собі як слід папучі,

В кандалах отих не лізь!»

«Правда, друже! – Касим каже. –

Я вже й сам не раз, аякже,

Про те думав, як на гріх.

Але знаєш людську вдачу!

Як старі ті капці бачу,

То мені щось жалко їх.

Так уже я з ними зжився!

А як добре придивився:

Таж вони ще добрі скрізь!

Що ж їх дурно викидати,

А новії купувати?

Се ж нерозум! Бога бійсь!»

Поки так балакав Касим,

Аж до лазні входить разом

Пан багдадський судія.

Кинулись до нього слуги:

Сей роззув, тюрбан зняв другий…

«Я натру! Обмию я!»

Абу-Касим аж озлився

І спідлоба подивився

На лизунство «подлих» слуг

Та й пішов у лазню живо,

А за ним глядів жартливо

Той його нібито друг…

Був там довго чи коротко,

Паривсь гірко чи солодко,

Сеє вже не наша річ,

Доста, що суддя ще в ванні

Кляв на слуги окаянні,

Як наш Касим вийшов пріч.

Вийшов з лазні, одягаєсь..

А де капці? Оглядаєсь,

Але капців ні сліду!

А на місці їх блискучі,

Ще новісінькі папучі

Хтось поклав як на біду.

Абу-Касим усміхнувся.

«Хитрий друг мій! Як звинувся!

Сам немов мене ганьбив,

Та заким я вимивсь в парні,

Він взяв капці незугарні,

А папучі ті купив».

Так-то хитро Абу-Касим

Виміркував серцем ласим

І повірив в догад свій!

Швидко вдяг свої онучі

І обув нові папучі,

З лазні драла дав як стій.

Та хоч дав він з лазні драла,

Вслід за ним біда вже гнала,

Мов за жертвою змія!

Ось, чортів спімнувши копу,

Виліз, наче рак з окропу,

З лазні сам пан судія.

Вийшов з лазні, одягаєсь…

Де папучі? Оглядаєсь,

А папучів ні сліду!

Замість них для осолоди

Два капчиська, мов колоди,

Хтось поклав як на біду.

Пан суддя був дуже строгий,

Наробив як стій тривоги:

«Хто мої папучі вкрав?

Хто для насміху й наруги

Сі проклятії капцюги

Замість моїх тут поклав?»

Страх і трепет по всій лазні!

Шепти, мови невиразні…

Далі скрикнули всі враз:

«Ах, се ж Касимові капці!

Певно, трясця його бабці,

Він же й обікрав тут вас!»

Зараз хопивши палюги,

Вздогін скочили два слуги.

Абу-Касим і не снив,

Що за ним біда йде спішно!

Він в нових папучах втішно

Вже до дому доходив.

А втім, крики його гадку

Перервали: «Дядьку, дядьку,

Зупиніться! Стійте, гов!»

Став мій Касим, озираєсь, –

Се хлоп з лазні наближавсь,

Весь задиханий прийшов.

«Дядьку Касим, Аллах з вами!

А там в лазні пан за вами,

Пан якийсь знатний питав.

Конче хоче вас пізнати.

Се, мабуть, купець багатий,

Бо нас двох по вас післав».

Абу-Касим здивувався,

Веселенький поспішався,

Думав добрий зиск найти.

В лазні він вступа пороги,

Коли, бач, суддя тут строгий

Як не крикне: «А, се ти!

Ти се, дрантавий злодюго!

Гей, візьміть, зв’яжіте туго

І в тюрму його запріть!

І здійміть мої папучі,

А капчиська ті вонючі

До карку йому вчепіть!»

Тут мав лазню Абу-Касим!

Не пішло йому се плазом,

Що приятель жарт зробив.

Що вже плакав і кланявся,

Толкувався і звинявся, –

Пан суддя трохи не бив.

Мусив Касим наостатку

П’ястрів видобуть десятку

І судді ввіткнуть в кулак,

Щоб минути злої казні.

Так-то змитий, з тої лазні

Видобувся неборак.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 4, с. 305 – 309.