4. Торгівля сірниками

Іван Франко

Весь тиждень ходив Гава з Фавелем по селах, викрикуючи попід вікнами хат: «Щетини, кожушини, волосини!». Грубим костуром боронився від сільських собак, торгувався з людьми, як старий, привичний до того торговець, і зависливим оком поглядав на селянських дітей, що свобідно гуляли по вільнім просторі. Пора була робуча, торги йшли мляво, і оба вони з дуже невеличкою здобичею вернули до Дрогобича в п’ятницю вечором. Свинську шерсть заніс Гава до щіткаря і продав добре, а решту товару купив у нього сам Фавель. Весь тижневий заробіток, по відрахуванні харчів, не дав навіть і ринського. Гава скривився.

– Не бійся, дурню! – сказав Фавель. – Чого ж ти хочеш? Тепер літо, в полі робота, а наш торг тільки зимою красний. Зимою хлоп свині ріже, тоді й шерсті у нього досить, а іноді й шкурку з куниці, борсука або зайця так за ні за що купити вдається, от тоді і гешефт!

Але Гава вже не слухав. Се все було для нього «колись-то буде», а він дбав про те, що тепер є. На другий день, хоч то був сабаш, він пішов до патичкарні (фабрики сірників) і купив гуртом за цілого ринського сірників, а осібно сірникових коробочок. Не питаючи, що свято і що опікунка підняла сварку, він зараз узявся укладати сірники в коробки і укладав їх по-своєму, міркуючи й рахуючи, так що надвечір мав їх уже 150 замість куплених 100, рахуючи кожду по крейцару.

Настав понеділок, торговий день в Дрогобичі. Гава набрав сірників, кинувся на ринок та по торговицях, де стояли хлопські вози, і почав з усеї сили викрикувати:

– Сьиріки свіже, сьиріки!

Для ярмарку се була новинка, то швидко й обступили його баби і хлопи. Хоч недалічко, на підсінню, було багато прилавків з сірниками, шилами, батогами, ременями і всякою подріб’ю, потрібною в господарстві, то все-таки Гавин товар розхапували люди, як малину. Одному не хотілося відходити від воза, щоби хто чого не стягнув; другий купував тому, що на підсінню велика глота, а тут і вибрати, і розглянути можна вигідно; третій купував попросту тому, що й другі купують. До вечора Гава розпродав усі свої сірники і заробив від ринського цілих 50 крейцарів.

– Ну, хвала богу, – сказав він, – на початок се навіть дуже добре!

Від того часу торгівля його розділилася надвоє. Весь тиждень він ходив с Фавлем по селах, скуповуючи щетину та шкірки, а в понеділок бігав по торговицях з сірниками. З часом ота його понеділкова торгівля сама собою розширювалася.

– А не маєш ти батогів, жидику? – запитав раз у Гави селянин, котрому той тикав свої сірники.

– Батогів? – видивився Гава. – А нащо вам батогів? – Йому здавалось, що чоловік кпить собі з нього.

– Як то нащо? На продаж. Купив-бим, а не хоче ми ся йти на підсіння.

– А відки я маю мати батоги?

– Як то відки? Жид усе повинен мати.

Ті слова Гава твердо собі затямив.

– Знаєте що, нанашку, – сказав він, подумавши хвилину, – зачекайте трошечка, зараз вам будуть батоги.

І духом він побіг на підсіння і купив з півтузина батогів, до вибору, шнуркових і ремінних. Продав їх того дня без зиску, бо не міг брати дорожче, ніж брали на підсінню, а там знов не хотіли йому продати дешевше, ніж другим. Але в голові догадливого хлопчини вже наклювалася думка: докопатися до джерела, з котрого продавці на підсінню діставали ті батоги, а з ними й свої зиски, і там добратися до такого самого гешефту, який так гарно удавався йому з сірниками.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 18, с. 12 – 14.