2. Ерос утік

Мосх Сіракузанець

Переклад Івана Франка

Вранці рано зично кличе

Мать Кіпріда свого сина;

«Ерос, де ти? Обізвися!

Ні, не чуть! От ще дитина!

Й не оглянешся, – снідання

Настигає, чи обід,

Чи там ще що, а за нею

Вже простив усякий слід.

Гей ви там, хто на дорозі!

Хай-но дехто пошукає!

Адже щез у мене хлопець!

Де то Ерос мій блукає?

Мій він – ти не сумнівайся!

Дар дістане, хто мені

Приведе його чи скаже,

Де, в якій він стороні?

Дар дістане – від Кіпр їди

Поцілуй! Ну, чом не йдеш?

Ні, постій! Як у особі

Втікача ти приведеш,

Не сухий лиш поцілунок,

Але щось ще ліпше, інше,

Таке, що тобі й не снилось,

Ти отримаєш, чужинче!

Описать тобі хлопчину?

З двадцятьох його пізнаєш.

Він не білий, а огнистий, –

Вчуєш заріаз, як спіймаєш.

В нього очі, як дві свічки;

Він злохитрий, мов сова;

Тут дрімає, тут і вкусить, –

А масні його слова.

І ніколи він не скаже

Того, що на думці в нього.

Як говорить – медом маже, –

Тоді жди лиш всього злого.

Як сердитий, то буває

Безгранично він жорстокий, –

Як леститься, то ще гірше,

До ошук він одинокий.

Завсіди наскрізь брехливий,

До пустих забав лиш здалий;

А головка кучерява,

Вираз на лиці зухвалий.

Рученята так маціцькі,

Сил мов і на мак не має,

А як стрілить, то й у небі

В саме серце потрафляє.

Потрафляє в саме серце

Навіть там, на Ахероні,

Де понурий Ад підземний

Засіда на своїм троні.

Голий він увесь, не має

Ні одної опояски,

Та замість душі у нього

Самі маски, маски, маски.

Легкокрилий, мов метелик,

Він сюди й туди літає,

Чи юнак се, чи дівчина,

Він ніколи не питає.

І, здається, лиш торкнеться,

Чути щось? Та зовсім ні!

Бідненьке й не схаменеться,

А він вже на серця дні.

Хоч маціцький лук у нього,

Тетива маціцька й стріли,

Навіть Зевса престрашного

Вже не раз вони нагріли.

Золотий сайдак на плечах

Носить він усякий час,

Стріли в нім гіркі, й мене він

Ними вже ранив не раз.

Все у нього пакість, зрада!

Та найгірша похіденька

Невеличка, що тримає

Все рука його маленька.

Нею пакості він робить

Аж по крайню світа межу;

Навіть Геліосу в серці

Нею розпалив пожежу.

Як його де-будь уловиш,

То зв’яжи без милосердя!

Буде плакать – не вагайся! –

Хай поплаче спересердя.

Засміється, – ти не смійся,

Лиш тягни його в ту мить!

Знай-бо, лиш одно він дбає,

І тебе щоб обдурить.

А як силкуваться буде

Він тебе поцілувать,

То тікай! Найгірше лихо

Поцілуй його, – се знать

Мусиш ти, нічим німця,

Моримуха та цикута!

Знай-бо – на устах у нього

Чародійськая отрута.

А як скаже: «На, дарую

Тобі все моє оружжє», –

То не руш ані одного,

Бо се небезпечно дуже.

Все, що дарувать він може,

Гірше злої западні,

Все те підступ, пакість, зрада,

Все намочене в огні».

Грецький оригінал, а також німецький переклад Й. Г. Фосса (Griechische Gedichte, ст. 101 – 103) має 29 гекзаметрів.

Примітки

Автограф № 414, с. 203, 205.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 278 – 281.