11.09.1904 р. До Ватрослава Ягича

Hochverehrter Herr Hofrat!

Durch eine zweiwöchentliche Exkursion unter die Bojken, wo ich auf Antrag des österreichischen Vereins für Volkskunde Museumsgegenstände und für eigene Rechnung Folkloristisches wie Kirchenarchäologisches sammelte, wurde ich aufgehalten und konnte darum die Übersetzung des Artikels des Prof. Hruševśkyj erst gestern zu Ende bringen. Gestern habe ich den Schluß an Prof. Hr[uševśkyjl abgeliefert und hoffe, daß Sie ihn bereits in den Händen haben werden, wenn dieser Brief Ihnen zukommt.

Auf die von Ihnen aufgeworfene Frage, wann die Italische Legende entstanden sein konnte, bin ich natürlich nicht imstande, eine präzise Antwort zu geben. An eine so späte Entstehung (das XII., XIII., das XIV. oder das XV. Jahrhundert), wie Sie sie ganz richtig für unmöglich erklären, denke ich auch nicht, aber zwischen dem lebenden Gauderich und der zweiten Hälfte des XII. Jahrhunderts (als Grenzpunkt dürfte hier der Brand der alten Klemenskirche im Jahre 1084 anzunehmen sein) ist doch ein weiter Zeitraum. An jenen Brand erinnere ich darum, weil wir ja aus einer nicht zu fernen Zeit vor demselben ein interessantes Zeugnis der nah lebenden Tradition über Konst[antin] und Method[ii] in Rom – die bekannten Fresken in San Klemente-besitzen.

Dort haben wir ja auch die beiden Slavenlehrer als Wiederbringer der Klemensreliquien nach Rom abgebildet – der Maler scheint die Italische Legende bereits gekannt zu haben. Was wissen wir nun von dem lebenden Geist, den Interessen und Verhältnissen, welche jene Fresken schufen? Was wissen wir von ihrem Stifter Benno de Rapizza? Aus der Dunkelheit der Zeit glimmert für uns hier nur ein schwacher Funke – kann er nicht das Überbleibsel eines Feuerherdes sein, bei welchem auch die Italische Legende aus älteren, sowohl lateinischen als auch slavischen Elementen zusammengebraut wurde?

Übrigens, wenn es sich um Spuren handelt – hier noch eine Spur, welche in entgegengesetzter Richtung zu führen scheint. Bei Carl Hessel (Die altchristlichen Basiliken Roms, Wetzlar 1873) finde ich ein Zitat aus dem Buche Rondinini, De S. Clemente, papa et martyre ejusque basilica in Roma, Romae 1706, wo angegeben sein soll, daß das opus des Johannes Levita über Klemens ganz und vollkommen in der Handschriftensammlung zu Monte Cassino vorhanden sein soll. Da wäre ja die Auflösung des Rätsels fertig und alles Spintisieren über den späteren Ursprung der Italischen Legende überflüssig. Ich in Lemberg konnte die Wahrheit dieser Notiz nicht einmal durch das Einsetzen des Montecassinischen Handschriften – Kataloges (Bibliotheca Monte-Cassinensis) kontrollieren.

Vielleicht möchten hochgeehrter Herr Hofrat besser in der Lage sein, diese Spur weiter zu verfolgen. Verbleibe hochachtungsvoll Ihr dankbarer

Ivan Franko. Lemberg, Poninski-Gasse, 4. II.IX.1904

Вельмишановний пане раднику!

Двотижнева екскурсія поміж бойків, де я за дорученням Австрійського етнографічного товариства збирав музейні експонати, а на власний рахунок фольклористичні матеріали й предмети церковної старовини, спричинилася до того, що я затримався й тому лише вчора зміг докінчити переклад статті професора Грушевського. Вчора я вислав професору Грушевському останню частину і сподіваюсь, що вона буде в Ваших руках раніше, ніж Ви отримаєте цей лист.

На Ваше запитання, коли могла виникнути Італійська легенда, я, звичайно, не спроможний дати точну відповідь. Як і Ви, я не поділяю думки про таке пізнє походження легенди (XІІ, XIII, XIV чи XV століття), що Ви цілком справедливо відкидаєте, але ж між тим часом, коли жив Гаудерик, і другою половиною XІІ століття (за крайню межу можна, мабуть, вважати пожежу у старій церкві св. Климента в 1084 році) лежить значний проміжок часу. Про цю пожежу нагадую тому, що в не такім далекім часі, що їй передував, маємо цікаве свідчення близької, живої традиції про Константина і Мефодія в Римі – відомі фрески в Сан-Клементе.

На них зображені обидва слов’янські першоучителі, що переносять мощі св. Климента до Риму – очевидно, художнику уже була відома Італійська легенда. Що ж ми знаємо про живий дух, інтереси та обставини, котрі створили оті фрески? Що знаємо про їхнього творця Бенно де Рапізу? З мороку часу блимає нам лише слабенька іскорка – чи не залишок пожарища, на якому була випечена Італійська легенда з давніших, як латинських, так і слов’янських складників?

А втім, коли вже говорити про сліди – то ось ще один слід, який, здається, веде в протилежному напрямку. У Кароля Гесселя (Die altchristlichen Basiliken, Wetzlar, 1873) знаходимо цитату з книжки «Rondini. De s. Clemente, papa et martyre eiusque basilica in Roma. Romae, 1706», де нібито зазначено, що твір Йоанна Левіта про Климента цілий і непошкоджений зберігається у рукописному фонді в Монте-Кассіно. Ось де ключ від загадки, що робить зайвим всяке мудрування про більш пізнє походження Італійської легенди. Тут, у Львові, я позбавлений можливості перевірити правдивість цієї замітки, навіть скориставшись монтекассінським каталогом рукописів (Bibliotheca Monte-Cassinensis). Може, високоповажний пан радник матиме кращу змогу продовжувати пошуки по цьому сліду.

Зостаюся з глибокою пошаною

Ваш вдячний Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано «Slavia orientalis», 1959, № 2-3, с. 78 – 79.

У перекладі українською мовою друкується вперше.

Автограф листа зберігається в університетській бібліотеці в Загребі (ф. В. Ягича, № 4535).

Подається за фотокопією автографа (ІЛ, ф. 3, № 4898).

…екскурсії поміж бойків… – Йдеться про наукову етнографічну експедицію на Бойківщину.

…переклад статті професора Грушевського… – Йдеться, очевидно, про статтю «Erstes Decenium wissensenaftlicher Thatigneit der sevcenko-Gesellschaft der Wissenschaften», надруковану в журналі «Archiv für slawische Philologie» (1905, т. 27, с. 279 – 299).

На Ваше питання… – висловлене у листі від 6 вересня 1904 р. (ІЛ, ф. 3, № 1620).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 250 – 252.