24.11.1904 р. До редакції газети «Діло»

В 253 ч. «Діла», в статті «Радикальна партія rediviva» подано щодо моєї особи деякі невірні звістки, які вважаю потрібним спростувати.

Поперед усього неправда те, що я в якій-будь формі заявив про своє приступлення до радикальної партії. В з’їзді тої партії, який відбувся в неділю дня 20 падолиста, я не брав ніякої участі і не був на ньому присутній. Я взяв участь тільки в однім (надпрограмовім) засіданні, що відбулося в понеділок, дня 21 падо[листа] і мало на меті обговорення піднесеного мною на недільнім комерсі, отже, в приватному кружку, питання, чи не варто би подумати про обновлення і реорганізацію радикальної партії. Засідання, відбуте в тій справі в понеділок, також не рішило сього питання, але віддало його до розслідження спеціальній ad hoc вибраній комісії, яка має свої внески предложити новому з’їздові.

Так само невірно передано в «Ділі» зміст промови, якою я мотивував (по д-ру Даниловичу і доповнюючи його, а не навпаки, як виходить із представлення «Діла») потребу вибору такої комісії. Я зовсім не говорив про опозиційність ані угодовість національно-демократичної партії та підніс спеціально три точки, що змушують мене і ще декого, крім мене, бажати реконструкції хлопської радикальної партії. Думаю, що не зайвим буде подати ті мої уваги до відома читачів «Діла», яких загальна фраза про «угодовість», вложена мені в уста автором статті, може лише збаламутити і представити мотиви мого поступовання в зовсім фальшивім світлі. Я підніс ось що:

1. Національно-демократична партія, хоч прийняла програму, уложену на основі програми радикальної партії, при головній участі д-ра Вол. Охримовича і моїй, проте досі не подбала опублікувати сю програму в спосіб, доступний для широкого загалу, отже, окремою брошурою і не сповнила ухвали первісного комітету – видати сю програму для селянства з докладними поясненнями, хоч свою часть праці, вложену на мене комітетом, а власне пояснення економічної проблеми, я сповнив і навіть відбитка з тої моєї праці, друкованої в «Свободі», була зроблена і так лишилася гнити в магазині Ставропігійської друкарні. Наслідком сього всі пізніші з’їзди нац[іонально]-дем[ократичної] партії обходилися без програми і без програмових дискусій, і ніхто з партії не відчував того браку. Се мимоволі насуває мені думку, що вся програма має для нац.-дем. партії зовсім формальне значення і була уложена, так сказати, лише для паради.

2. Сю думку зміцнює ще той факт, що протягом минулого і біжучого року в органі партійнім «Свободі» появлялися без особистих підписів автора і без ніяких застережень статті, в яких рішуче заперечувано один з головних принципів програми нац.-дем. партії, а власне принцип легальної політичної боротьби і легальної організації народних мас для боротьби за свої права, а натомість рекомендовано (як ось у звісній «Злодійській руці») нелегальні організації для систематичних злочинів. Не бачивши ніде в партійних органах ані дискусії над сими проектами, ані протесту чи то одиниць, чи груп проти такої зміни партійної програми, я тим більше мусив зневіритися в серйозність національно-демократичної партії у відношенні до її програми.

3. Нац.-дем. партія не сповнила також найважнішої з тих задач, [заради] яких я і дехто з моїх товаришів перед 6 роками вважали можливим пристати до неї, а власне, не зробила нічого для зорганізування селянської маси і ведення її до свідомого політичного життя.

По думці моїй і моїх товаришів се могло статися на основі організаційних принципів, вироблених також радикальною партією, по яким уся організація мала йти знизу вгору, тобто з організацій місцевих через вибори мали повставати організації повітові, з вибору тих повітових організацій мали виходити делегати до народного з’їзду, а з вибору того з’їзду мав виходити центральний народний комітет. Тим часом теперішня організація нац.-дем. партії оперлася на т[ак] зв[аних] організаторах та мужах довір’я, іменованих центральним зарядом і наділених мандатами з центру. Супроти сеї централістичної системи маса народу лишається поза рамами організації і вважається, дивним звичаєм, бездушною і безкритичною чередою, яку указами згори гониться то в сей, то в той бік, до цілей, іноді зовсім чужих і не зрозумілих для неї.

Нарікання автора статті на мене, буцімто я не пробував переводити своїх поглядів у нац.-дем. організації, попросту смішні. Мені не ходить о жодні мої погляди, а тільки о те, що нац.-дем. партія яко така не переводить того, що сама признала своєю програмою. Я особисто, усунувшися від участі в політичному житті, не почуваю потреби переводити що-будь «своє» в тій чи якій-будь іншій організації. Зрештою, завдяки централістичній нац.-дем. партії я не мав ніякої змоги брати участь у нарадах її з’їздів, де мають голос тільки делегати. Про вибори таких делегатів у Львові я ніколи не чував нічого, а запрошування мене на з’їзд ad personam коли й траплялося колись (в усякім разі, не в останніх роках), не могли наділити мене ніяким мандатом до ведення на з’їзді якої-будь акції іменем якоїсь групи.

Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: «Діло», 1904, 16 (29) листопада. Подається за першодруком.

Зберігся чорновий автограф першого, стислішою варіанта листа, який зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР (ф. В. Возняка, № 650/149).

Лист І. Франка має важливе значення для розуміння тих причин і мотивів, які спонукали його відійти від участі в українській національно-демократичній партії, в діяльності якої він розчарувався і тому порвав з нею. Лист викликаний появою статті «Радикальна партія rediviva («Діло», 1904, № 253), в якій у перекрученому вигляді подано виступ І. Франка на з’їзді радикальної партії, що відбувся 20 – 21 листопада 1904 р. у Львові.

Водночас з листом І. Франка редакція «Діла» помістила свої додаткові пояснення і коментарі, намагаючись аргументувати свою позицію, закидаючи письменникові, що він на згаданому з’їзді піддав «наше сторонництво [тобто націонал-демократичну партію. – Ред.] безпощадній критиці». Через кілька номерів, 1 грудня 1904 р., газета вмістила редакційну статтю «Що сталося з програмою? (Відповідь д-рові Франкові)», в якій від імені «націонал-демократичного сторонництва» робилася спроба спростувати деякі із закидів, зокрема доводилося, що названа у листі програма опублікована кількома накладами загальним тиражем 40000 примірників (І. Франко обстоював думку про необхідність видання програми «з докладними поясненнями», що не було зроблено).

Оскільки «Діло» кілька днів не друкувало статті, І. Франко надіслав її і до газети «Руслан», яка 30 листопада вмістила цей лист.

Данилович Северин (1861 – 1939) – український громадсько-культурний діяч, публіцист, один із засновників Українсько-руської радикальної партії. У 1920-ті роки став на шлях угодовства з урядовими польсько-шляхетськими колами.

…пояснення економічної проблеми… – Йдеться про цикл статей І. Франка під назвою «Народна програма. Наша економічна програма», опублікованих у газеті «Свобода» протягом 1 березня – 12 квітня. Підготовлений автором окремий відбиток цієї праці у світ не вийшов.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 255 – 258.