7. Явища громадського життя
Іван Франко
1. Гості. Гість як прийде до хати, то зараз просять його сідати. Він відповідає:
– Дякую, най все добре сідає! (Пор. Buch vom Ab., 195).
Якби не сів, то господиня гнівається, бо такий гість «дітям сон відбере». (Engelien-Lahn, 269). Як часом прийде хтось до хати на хвильку і його просять сідати, а він не має коли, то говорить: «О, таже маленьких дітей не маєте». Як є малі діти, то мусить сісти хоть на хвилю. (Bartoš, 310).
2. Заклад. Коли два люди перечаться про щось, а один другого не може переконати, то один каже другому: «Ану заложімся!» Один обіцяє дати стільки-то, коли се, що він твердив, покажеться неправдою, а другий стільки-то в разі неправдивості його твердження. При тім мусить бути хтось третій, щоби «розіймив». Оба закладці подають собі праві долоні і держать їх зціплені, а роз’ємець своєю рукою знизу вгору розбиває їх. Тоді «заклад стоїть», а той, по чиїй стороні покажеться неправда, дає програне.
3. Крадіж. Як де горить і люди рятують, розкидають, що там було в хаті, а якби хто з того щось украв і заніс до себе додому, то швидко й його обійстя згорить.
Не один таку має натуру, що де прийде, мусить щось украсти. І сам того не хоче, а мусить, а якби не вкрав, то би розхорувався. Кажуть, що вже в таку годину вродився. То не раз такий чоловік украде щось, принесе додому, а потому забуде, дивиться та й не знає, відки та річ у нього взялася, а як пізнає, то принесе назад до того, від кого вкрав, підкине або й так до хати прийде та й віддасть. Каже: «Ци то я у вас, куме, колись-то позичив отсе?» То вже кум догадується, як він позичив, але нічого не каже, тілько відповість: «Та в мене, в мене. Добре, кумоньку, що-сте принесли». То як так йому нічого не казати, то вже він у того чоловіка другим разом не вкраде нічого.
4. Кум. Ті чоловіки і жінки, що держали до хресту чиюсь дитину, всі між собою, а також з батьком і матір’ю дитини кличуться кумами. Куми повинні викати одні одним. Заборона женитися і свататися кумам між собою в Нагуєвичах не додержується. Дитину, котру держали до хресту, куми називають похресником, а дитина їх називає «нанашко» або «нанашка». Старший кум, вертаючи з хресту, вносить дитину на руках у хату і говорить:
– Дай Боже на щістє, на здоров’є з тим «новохрещеним» (ім’ярек).
5. Мельники. Кождий мельник знається з нечистою силою, «нарабйиє з лихим». Повідав один чоловік, що їздив до млина, а якось не було води доброї, мусив ночувати. Будиться вночі, а тут у млині такі гуркоти, туркоти, що не дай Господи. Той чоловік спав на возі, на своїх мішках, але, почувши се, подумав собі, що мельник пустив воду на лотоки. Зривається, біжить до млина, та й аж задеревів: вода на колеса не йде, слюзи позатикані, а колеса так ходять, каміння бігає само собою, що аж іскри летять. Він побіг до мельника, збудив його, повідає: так і так.
– Ну, ну, не бійся, – каже мельник. – Іди спати. А сам вийшов до млина, стукнув три рази та й каже:
Ну, ну, куме, сиди тихо! Що ти там розмахався!
І в тій хвилі все затихло. (Пор. Житє і слово, III, 75 – 76). Мельники вміють також і з щурами давати собі раду. У знающого мельника щурі в млині ніколи не зроблять шкоди. А як мельник має на кого пізьму, то може наслати йому щурі на обійстя або до хати; то вже такий чоловік нещасливий: усе йому погризуть і понівечать. (Пор. Житє і слово, II, 357).
6. Папа Римський. Папа Римський – святий. Він щонеділі дістає з неба листи від Пана Бога.
Кажуть, що колись дівка перебралася за ксьондза, а що була дуже мудра, то її вибрали Папою. Але по році при одній процесії вона породила дитину. Відтоді як вибирають Папу, то найстарший кардинал при всіх мацає нововибраного, чи він справді мужчина, чи, буває, не дівка. (Oesterley, V, 64).
7. Піп. Піп на перехід не добрий. Коли здиблеш попа, треба кинути за ним шпилькою або стеблом соломи. Коли сниться піп, то се віщує, що будеш мати ворога. (Revue, VI, 184,469; Federowski, 1310).
Як іде хто сіяти, а перейде його піп, то треба за ним кинути камінь або жменю соломи. Один старий дід у Орельці додав до сього: «То вігадали жиди, як щи си пила горівка, на то, аби нашу віру спаплюжити».
8. Побратимство. Побратимство в Нагуєвичах водиться тільки між підростками, пастухами, хлопцями 8 – 20 літ. Заключають побратимство таким способом. Беруть лісковий або який інший прут, розрізують його на дві половини і кінці, що в цілім пруті притикали один до одного, закарбовують так, як показує отсей рисунок:
На зазубець в патичку А кладуть перце якого збіжжя (жита, пшениці) або трави-різійки і притискають її зазубцем патичка Б, котрий мусить щільно заходити в зазубець А. Тоді один хлопець бере за кінець А, другий за Б. Держачи за кінці, один запитує другого:
– Ци побратим?
– Не побратим, – відповідає другий.
– Ци побратим? – запитує той удруге.
– Не побратим.
– Ци побратим?
– Побратим.
– Доки, доки?
– До грубої дошки.
Після сього побратими рознімають (не розривають) зазубці патичка, виймають затиснену в них трапу, розривають її на дві часті і їдять. Після сього обряду хлопці мають обов’язок говорити один одному «ви», кликати один одного «побратиме», не сваритися і не битися, а помагати один одному в кождій потребі. Коли покумаються (парубків дуже радо беруть у куми), то вже не кличуться «побратиме», а «куме». (Пор. Mélusine, V, 194 – 203).
Дівчата таким самим способом «посестраються» між собою.
9. Присяга. Хто в суді фальшиво присягне, той до року мусить умерти або окалічіти. (AU. IV, 118; пор. Knoop, 167; Bartoš, 321).
Хто забожиться (скаже «Бігме», або «Бігме Боже», забігмаєсі») на неправду, той має гріх, а як скаже «Скажи ж то мя, Господи» («заскаритсі»), а на неправду, то Пан Біг його покарає.
10. Рибаки. Коли рибак іде на рибу або стрілець на полювання, то не годиться йому казати: «Дай Боже щасливо!», бо Бог буде щастити рибі або звірині, і він нічого не зловить і не вполює. (Schulenburg, 241).
Коли рибакові за першим разом зловиться більша риба, то він не рад, бо вже потому довго буде ловитися сама дрібна. А як на початку мала риба зловиться, то за нею прийдуть більші.
Першу рибу, яка б вона не була маленька, годиться взяти, бо як її пустиш, то нічого більше не зловиш.
Коли рибак зловить першу рибу, бере її і плює на ню три рази, приговорюючи: «Тьфу, тьфу, тьфу! На початок!» То вже потім будуть риби добре ловитися. (AU. III, 54).
11. Слюб. Коли при слюбі молодий молоду держить за руку, то він буде потому над нею старшувати, а коли молода молодого держить, то її буде верх у домі. (Weinhold, IV, 47; Knoop, 159; Toeppen, 769).
12. Торг. Коли селяни, купуючи або продаючи щось, сторгують, належиться вдарити по руках, бо без того торг не важний. Тільки тоді, коли обі сторони вдарили по руках, жадна не може вже взяти свого слова назад. (Weinhold, IV, 47).
Першого торгу не треба покидатися. (Buch vom Ab., 202).
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 158 – 162.