9. Народний календар
Іван Франко
1. Андрія святого. (30 падол[иста]). Перед Андрієм вечером дівчата ворожать про женихів. Беруть у запаску коніпного сім’я і, обходячи хату, сіють його та примовляють:
Андрію, Андрію,
Ни тобі колопні сію.
Дай ми Боже знати,
З ким буду слюб брати. (Петрушевич, 81).
Того вечора дівчата печуть маленькі колачики, а коли вже готові, виймають їх, кладуть рядом на стільці, кожна дівчина свій колачик, і кличуть пса. Котрий колачик пес найперше вхопить, та перша вийде заміж. (Чуб[инський], III, 259). Також беруть із печі розжарені вуглики і кладуть їх між зубці маглівниці. Чий вуглик найшвидше загасне, тота найшвидше віддасться.
Вночі по вечері йдуть надвір і рахують кілля в плоті. Котра дорахує до кінця і вийде до пари, та вийде заміж сих м’ясниць. (Чубинський, III, 260).
Опівночі надслухують, відки пси брешуть. З котрого боку почує дівчина голос пса, відтам прийде жених.
2. Благовіщення. (25 марта). Буває так, що Благовіщення припаде на самий Великдень. То в такім разі повинні в церкві перед резурекцією відправити набоженство святому Благовісникові. Раз якось також так випало, але піп і дяк забули про Благовіщення. Відправили резурекцію ще досвіта, зачинають правити утреню, правлять, співають, а тут не розвидняється ані руш. Чекають-чекають, нема дня та й нема. Страх пішов по народі. Аж тоді дяк пригадав собі, що забули про Благовіщення. Зараз відправили, що належиться, і зараз розвиднілося.
В котрий день випаде Благовіщення, прим[іром], у суботу, то в той день не можна нічого сіяти, бо не вродиться.
3. Варвара св. На Сави (д[ня] 5 грудня) і на Варвари (д[ня] 4 грудня) старі господині не кажуть прясти. Повідають, що якась дівка пряла на Варвари, та й зараз собі руку пробила веретеном. А молодші вже тепер не держаться того, і не раз чоловіки картають жінок: «Було не савити і не варварити, а сісти під куделю та й починок напарити!» (Пор. Петрушевич, 82).
4. Великдень. Великдень так називається тому, бо як Христос воскрес, то на тоту пам’ятку Пан Біг сточив два дні докупи. (Пор. Grünbaum, 279). Про се читаємо в угро-руськім учительнім Євангелії з XVII в. ось що:
«Боуди вѣдомо всѣмъ православнымъ хрстіяном, иже сеся свѣтлая недля днь великіи й стый е, понеже w въскрсніи гдни слнце зышло s-й годины в ночи й стояло на востоцѣ два дни, на полудни стояло г. дни, й про то зовет ся великіи днь, и не годит ся нам хрстіяном ніякого дѣла дѣлати в тоту недлю стоую. А кто бы важилъ ся квалтити тоты дны стыи, да боудет проклятъ въ сій вѣкъ и во боудущій. Так же съ женами не съвокупляти ся, але з радостію и в чистости й оу набженствѣ пребывати» (рукоп. стор. 63 – 64).
На Великдень красять писанки на сю пам’ятку: як Христа жиди мучили, то він утікав, а вони кидали за ним камінням, а з того каміння робилися писанки. (Орелець).
Коли хто спить вдень на Великдень, то буде йому дріматися в церкві через цілий рік або снопи в полі погниють.
5. Вечір Св[ятий]. На Св[ятий] вечір ідуть старші з роботи аж тоді, як перші зорі зазоріють. Господар несе до хати вівсяний сніп і, ставши на порозі, говорить: «Дай Боже на щістє, на здоров’є з святим Рождеством!» За ним іде хтось другий і несе в вереті солому. Господар ставить сніп у куті за столом під образами, а той другий кидає солому на землю. На солому кидаються діти, розкидають і розстелюють її по хаті і, лазячи по ній на руках і ногах, кричать: ко-ко-ко! ге-ге-ге! ква-ква-ква! кві-кві-кві! І т.д., наслідуючи голоси всякої домашньої звірини; се на те, щоб увесь рік худоба так велася і ховалася на господарстві.
Перед вечерею господар виймає із снопа, що на покуті, два стебла, робить із них хрестики і настромляє їх за рамки в вікні, так щоби хрестики стояли мов приліплені на шибках; се на те, щоби нечиста сила вночі не сміла заглядати до хати.
Сеї ночі світиться в хаті всю ніч, і годиться, щоби хтось усю ніч не спав; якби всі поснули, то могло би «нечисте» дістатися до хати, і тоді цілий рік у хаті були би хороби та нещастя. В тій цілі, щоб не допустити до хати нечистого сеї ночі, господар перед вечерею зарубує сокиру в горішній одвірок над хатніми дверми; ся сокира стоїть так аж до Нового року.
Перед вечерею господиня накладає в черепок вугля, кидає в нього «сафатини» (assa foetida), купленої перед тим у місті, і йде з тим до стайні та кадить коло коров, щоби чарівниця не мала приступу.
Перед вечерею, коли вже наставлять на стіл страву, господиня кличе насамперед:
– Птице, ирице, ходи до нас вечерю їсти! Л як не прийдеш тепер, то щоби-сь і весь рік не приходила.
Заким сядуть за стіл, усі миються і надівають чисте шмаття. Господар набирає до черепка горючого вугля, насипає до нього ялівцю і ставить під стіл.
На першу страву дають капусту, далі йдуть пироги, голубці, риба (коли є), сушені яблука або сливки, а наостатку кутя. Заким зачнуть їсти кутю, господар набирає ложку і кидає під стелю, щоби Бог дав урожай. Коли досить пшеничних зерен причепиться до стелі, то се знак, що сього року збіжжя зародить; коли ж зерна повідскакують, а лишиться тільки мак, то з сього ворожать, що буде рік добрий на пчоли. Часом буває так, що й мак повідскакує (коли в ньому мало меду), то се зла ворожба.
По вечері пастух (той член сім’ї, що літом пасе худобу) крутить перевесло з сіна, котрим накритий стіл, збирає всі ложки (немиті), перев’язує тим перевеслом і застромлює за сніп на покуті, – се на те, щоб йому вліті худоба не розбігалася і не губилася.
Хто на Різдво скорше з’їсть вечерю і запрячеться, той скоро збіжжя збере з поля.
6. Вівторок по Велиці дні називається в Нагуєвичах «обливаний вівторок». Обливання по інших селах іде в світлий понеділок, але в Нагуєвичах у понеділок храм, то обливання перенесено на вівторок. Обливаються головно молоді люди – парубки і дівчата – сикавками, коновками, збанками. Часом парубки, зловивши котру веселу дівчину, кидають її в річку. Кого ліпше обіллють того дня, так, щоби аж капало з нього, той буде весь рік здоров і веселий. Заміжніх жінок не годиться обливати; така жінка, обіллята чужим чоловіком, має право вилаяти його, коли тимчасом дівка не повинна противитися, а коли лається, то з неї сміються і обливають ще дужче.
7. Воведениє. На Воведениє (д[ня] 21 падолиста) вводять рано до хати ялівку або бичка, дають йому хліба і пити, щоби худоба добре велася.
Хто перший увійде в той день до хати, називається «перший полазник». (Пор. Петрушевич, 80). Коли ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того з грошима, то се добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хорий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, то се злий знак. В той день, як також у інші святочні дні, не годиться нікому нічого зичити, бо би за тим позиченим усе щастя з дому пішло.
8. Главосіка. До Главосіки (д[ня] 29 серпня) не годиться вирубувати капусту, а треба або рвати з неї листя, або виривати її з коренем. (Петрушевич, 19).
Хто до Главосіки жне мак, того буде боліти голова. (Петрушевич, 60).
9. Живний четвер, тобто четвер перед Великоднем, святкують: не орють, дров не рубають, не молотять, не прядуть. Деякі старі люди, найчастіше жінки, як повечеряють у живний четвер, то їдять аж свячене на Великдень (постять триднівку). В живний четвер вечером Христос ходить по землі: хто щасливий у Бога, може його здибати. Про се говорить і пісня:
В живний четвер по вечери
Ходит Христос по всій земли.
10. Зелені свята. Перед Зеленими святами не можна купатися, бо п’явка укусить, або потопильник затягне у воду, або зелена гадина укусить. (Орелець).
11. Казибрід. То раз март запросив січня в гостину. А лютий уперед був ще студеніший від січня, сказано: лютий. Але тоді дуже йому кривдно зробилося, що ті два будуть балюватися, а його не просять, то він і сказав: «Чекайте, попсую я вам дороги, що ви не доїдете один до одного». І справді, аби в січні не знати які морози були, а в лютім мусять переломитися, звичайно буває відталь і санна дорога псується. То відтоді лютий називається казибрід або казидорога.
12. Купайло. На Івана Купайла (д[ня] 29 червня) обмаюють хати і всі будинки чорнобилем. Женці і косарі перев’язують собі в той день крижі в поясі чорнобилем, аби при роботі крижі не боліли.
Коли на Івана Купайла піде дощ, то не буде горіхів, бо позамокають.
До Івана Купайла не годиться купатися, тільки від того дня вода є освячена і не шкодить чоловікові.
Вночі перед Купайлом папороть цвіте. (Петрушевич, 58).
На Купайла сонце завсігди сходить ясно, хоть би тільки на хвилю виграє. (Пор. Federowski, 385; Франко, Апокрифи, II, 106; Петрушевич, 56).
Черешень, вишень, ягід не можна їсти до св. Івана.
На святого Івана Купайла купається сонце.
В те свято знахарі збирають зілля, бо тоді воно має помічну силу. Збирають головно лопухи, а також чорнобиль. Висушений чорнобиль помагає від гарячки і від сухіт.
13. Март. Якась баба, перебувши зиму, кпила собі з марта:
– Перебула-м, – каже, – січень і мічень, а на марець виставлю палець.
Але як марець потис морозом, та й вона замерзла.
Март просив мая в гостину, а май не хотів до нього прийти. То март розгнівався та й кричить здалека:
Чекай, маю,
Я ще й тобі заграю!
І для того не раз у маю ще снігом закурить.
Коли в марті гримить і блискає, то вліті будуть великі бурі і зливи або велика посуха і неврода.
Кури, насаджені в марті (марцівки), найліпше несуться. (Пор. Петрушевич, 30).
14. Мокрій св. Коли на Св. Мокрія (д[ня] 11 мая) буде дощ, то потім ще сорок день буде слота.
15. Неділя. В неділю гріх робити, а особливо стругати і рубати, бо Матінці Божій тріски в лице летять.
В неділю годиться досвіта позамітати хату, щоби «сьвйиту неділеньку до хати впустити».
16. Николай св. На Теплого Николая (д[ня] 9 мая) то ніби не врочисте свято, але в полі не годиться робити.
Одна жінка пішла була щось там копати. Робить, робить, аж так коло полудня надходить старий дідусь.
– А що, – каже, – жіночко, ти нині робиш?
– Та роблю.
– А якої ж ти за се хочеш заплати?
Вона подивилася на нього та й перелякалася, пізнала, що то святий Николай.
– Та що, – каже, – маю хотіти?
– Чи волиш тут на місці каменем стати, чи волиш двоє дітей кормити?
А тота вже ледве жива зо страху, та й каже:
– Та що, вже ліпше двоє дітей кормити, ніж каменем стати.
– Ну, йди, йди додому, – каже дідусь, та й щез. А тота жінка тільки що крок поступила, а у неї при грудях дві гадюки. Як зачали її ссати, то вона до доби вмерла.
17. Новий рік. Входячи до хати на Новий рік, годиться сказати: «Дай Боже на щістє, на здоров’є з тим Новим роком, сей опровадити, нового дочекати, рік від року на многа літа посполу, хто є в тім дому».
Коли на Новий рік увійде до хати перший чоловік з грішми, то будуть весь рік гроші «при хаті»; коли ввійде здоровий, то будуть усі здорові, коли ввійде хорий, каліка, жебрак, то в хаті будуть хорувати, буде бідність або смерть.
18. Обрітіння. (Обрѣтеніє ч[есної] главы св. Іоанна, д[ня] 24 лютого). Говорять, що на Обрітіння обертаються птахи до гнізден, а діти до хліба. (Петрушевич, 28).
19. Піст. Пости є чотири в році: Великий, Петрів, Маковіїв і Пилипів. «Спорзнитисі» (оскоромитися) в піст – смертельний гріх. Щоб оскоромити страву, досить, н[а]пр[иклад], замішати її ложкою, котрою вперед їли скором, досить укроїти хліб ножем, котрим краяно масло або м’ясо. Коли хорому в пісний день дають їсти скоромне, то він не візьме його в рот, поки не скаже: «Прости, Господи, гріха!»
20. Покрова св[ята]. (Д[ня] 1 жовтня). Дівки моляться до неї:
Сьвйита Покровонько,
Покрий мою головоньку
Хоць у яку онучу,
Най сі дівков не мучу. (Петрушевич, 73).
21. Понеділок. Котра дівка постить понеділки, тота до року віддасться.
Понеділок – добрий до торгу, в понеділок також зажинають і заорюють. Загально розширеної віри, що понеділок – тяжкий день, і того дня не треба нічого зачинати, на Підгір’ї, а особливо в Нагуєвичах, нема.
Понеділок Страсного тижня називають у Нагуєвичах «красний торг», бо того дня купують звичайно все потрібне для Великодніх свят: муку, коріння, а також одежу, капелюхи, хустки.
22. Похвала. Так називається субота в п’ятім тижні Великого посту. Того дня сіють розсаду на капусту. (Чубинський, III, 12).
23. П’ятниця. Є таких дванадцять п’ятниць у році, що хто їх постить, той буде мати даровані гріхи по смерті. (Є се відгомін апокрифічного «Сказанія о 12 п’ятницях», що дуже часто стрічається у наших селян у відписах разом з т[ак] зв[аним] «Листом небесним»).
В Великодну п’ятницю (перед Великоднем) годиться постити рано аж до закінчення церковної відправи. Того дня належиться конче їсти рибу, коли не свіжу, то бодай селедця.
24. Рахманський Великдень. В Великодну суботу кидають шкаралупу з яєць, котрими помазано паску, на воду, бо під землею є рахмани. Заким шкаралюща допливе до них, то переміниться в яйце. Шкаралюща пливе до них чотири неділі, тому Рахманський Великдень припадає четвертого тижня по нашім. (Орелець).
На Рахманський Великдень годиться сіяти васильок, то буде дуже пахучий.
На Рахманський Великдень, коли приложити вухо до землі і прислухатися добре, то можна почути голос дзвонів. Се рахмани святкують. Але то не кожний може почути, тільки праведна душа.
25. Семен св. Коли на Св. Семена (д[ня] 3 лютого) не паде дощ, буде сухе літо.
26. Середа. Середі завкридно на четвер, що вона пісна, а він порзний. Для того приповідають: скривився, як середа на четвер. А декуди говорять: скривився, як середа на п’ятницю, але то вже баламутно, бо середа не має чого кривитися на п’ятницю, бо обі однаково пісні.
Якби жінка через дев’ять серед в ряд чесалася, то їй чоловік умре. (Орелець).
27. Спас Св[ятий]. На Спаса (д[ня] 6 серпня) горіхи вже достиглі, але в той день не годиться йти в ліс на горіхи. Повідають, що один парубок вигнав на Спаса коні пасти, але скортіло його конче піти на горіхи. То він загнав коні в добру пашу та й каже:
Сьвйитий Спас
Коні пас,
А я беру мішки
Та йду на горішки.
Пішов він до лісу, але тільки що пригнув першу ліску, аж із неї скочила гадина і обвилася йому довкола шиї. То вже що там робили, а вона його не попустилася, швидко він і вмер з нею.
28. Стрітеннє. На Стрітеннє (д[ня] 2 лютого) стрічається зима з літом. В Нагуєвичах жартують і приповідають того дня: «Стрітиласі зима з літом, а свиня з війтом». (Петрушевич, 26; Чубинський, І, 6).
29. Субітка. Перед Зеленою неділею, а декуди перед Іваном Купайлом палять субітки. Вони бувають двоякі. Одні такі, що на місцях, де поховано людей, що померли не своєю смертю (повішеники, потопленики і т. і.) прохожі кидають гиляки, ті гиляки лежать цілий рік, аж вечером перед Зеленою неділею діти (пастухи) біжать і запалюють їх. Ся субітка горить на те, щоб тим грішним душам, що сидять у пітьмі, сеї ночі було світло. Хто перший запалить таку субітку, тому Пан Біг гріхів відпустить. Перед Купайлом палять субітки на пасовиськах. На підпал, а часом і на цілу субітку, уживають дров, накрадених у селі. В тій цілі крадуть від хат ліси, ворота, часом хатню посуду, не говорячи про плоти і вориння. Коли огонь вигоряє, пастухи скачуть через нього, щоби весь рік були здорові, і переганяють також худобу, щоб її чари не бралися. (Пор. Петрушевич, 56; Grünbaum, 279 – 280; Bartoš, 53, 54; Revue, VI, 549; Máchal, 201).
30. Субота. Недобре лишати в суботу яку-будь роботу недокінчену. Коли чоловік міркує, що якусь роботу не буде міг у суботу докінчити, то радше її не зачинати того тижня.
Коли в суботу перед Великоднем паде дощ, то бараболі будуть гнити. Хто вродився в суботу, скоро вмре.
31. Цвітна неділя, остатня перед Великоднем. В ту неділю святять шутки (розвиті вербові або ивові прутики). Прийшовши з церкви, батько або мати б’є ними дітей і приговорює: «Не я б’ю, верба б’є; віднині за тиждень Великдень». (Чубинський, І, 13; Петрушевич, 38; Engelien-Lahn, 231).
32. Чесний хрест (д[ня] 14 вересня). На Чесного хреста все гаддя ховається в землю або в воду. Для того по Чеснім хресті вже не можна купатися, відтепер вода «нечиста». Тільки та гадина, що вкусила когось уліті («грішна гадина»), не ховається того дня, бо її земля не приймає, і вона мусить загинути «верх землі». (Петрушевич, 70).
33. Юрій св[ятий]. На Юря (д[ня] 23 цвітня) гаддя вилазить із землі. Вночі перед Юрєм чарівниці ходять і відбирають коровам молоко, по Юрю вже не мають тої сили. (Máchal, 174).
Хто по Св. Юрію сіє мак, той умре.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 167 – 175.