Друга редакція оповідання про Шевченка
у Брон. Залеського

Іван Франко

Але лишаючи на боці політику, ми обернемось тепер до того фольклористичного зерна, що находиться в повищій виписці, а власне до оповідання про те, як Шевченко при помочі зерен пшениці пропагував соціальний переворот. Кілько правди в тім оповіданні?

Нам здається, правдивий хіба той факт, стверджений многими свідками, що Шевченко любив носити в кишенях якесь зерно – пшоно чи навіть овес, яким закусував після чарки, «щоб продирало», як сам говорив гумористично. Все інше рішуче треба віднести до міфології.

Та поки стрібуємо докладніше мотивувати сей свій суд, мусимо замітити, що інший поляк, сим разом особистий знайомий і приятель Шевченка Броніслав Залеський, передав нам іще один варіант сього самого оповідання в примітці до одного листа Шевченкового, писаного до нього. Залеський не вагується вложити се оповідання в уста Перовського, коменданта Закаспійського краю, в часі, коли там пробував Шевченко, чоловіка, що, по свідоцтву Тургенева, поводився з Шевченком доволі гуманно.

«Коли вставлювалися за Шевченком до Перовського, – пише Залеський, – той оповідав анекдот, що Шевченко, бувши в Києві професором малярства, одягався в свитку і заходив до корчем, де збирався народ, а мав звичайно повні кишені пшениці. Впровадивши своїх слухачів в добрий гумор розмовою та піснями, виймав зерно і, наклавши його на столі, питав, що би се значило? По хвилі відповідав сам, що воно означає цар я. Дальше довкола нього клав ряд подібних зерен і називав їх міністрами, генералами, губернаторами. Дальший круг творили нижчі урядники, ще дальший – поміщики (obywatele ziemscy), так звані пани.

Уложивши се все, казав мужикам добре придивитися тим зернятам, а потім добував з кишені цілу жменю пшениці і засипав нею всі уложені круги, додаючи: «А се мужики, ми! Найдіть тепер царя, і генерала, і губернатора, і пана!» Перовський, розповівши се, звичайно кінчив тим, що чоловік, який забавляється такими проповідями, небезпечний і що пустити його між народ не можна. Се була причина, чому Шевченко, не вважаючи на дуже численні старання, був увільнений пізніше від інших» («Листочки до вінка на могилу Шевченка» – «Літерат[урно]-наукова бібліот[ека]», кн. 6, стор. 49 – 51).

Що се фантастичне оповідання зовсім безпідставно вложене в уста Перовського, легко зміркувати хоч би з того, що Перовський дуже добре мусив знати, в чім, властиво, обвинувачено Шевченка і для чого цар так остро покарав його; мусив знати, що Шевченко ніколи не був професором малярства в Києві, а тільки був ним іменований саме перед арештом.

А втім, майже повна ідентичність подробиць і факт, що Залеський писав свої примітки до листів Шевченка по виїзді за границю, в Парижі, може, десь при кінці 1860-х років або й ще пізніше, кажуть нам догадуватися, що тут польського письменника омилила пам’ять (се з ним бувало часто) і що він вложив в уста Перовського оповідання, яке, певно, колись давніше вичитав у цитованій нами статті, а може, що не менше правдоподібно – чув від кого-небудь приїжджого з України.

Що обі повищі версії занадто схожі з собою, а щоб могли повстати незалежно одна від другої, в Київщині і в Оренбурзі, що обі вони походять з одного джерела, а властиво, що версія Залеського походить, посередньо чи, може, й безпосередньо, з версії, уміщеної в статті з 1859 року, – се покаже нам порівняння їх з іншими старшими версіями сеї революційної легенди.

Що від поляків ся легенда перейшла вкінці й до українців, се не повинно дивувати нас; дивніше буде хіба се, що вона між ними дуже слабо розширилася. Оскільки знаємо, про неї згадує тільки один Ф. Лобода в своїй замітці «Мимолетное знакомство мое с Т. Гр. Шевченком и мои об нем воспоминания» («Киевская старина», 1887, т. XIX, стор. 563 – 577). Свої малозначні спомини д. Лобода «уснастив» декількома анекдотами, які більше характеризують балагурсько-белетристичну вдачу автора, ніж особу і життя Шевченка.

Між іншим пише він там, що в середині 1859 р. познайомився з Шевченком у Києві по його визволенні з арешту. Коли вірити д. Лободі, Шевченко був арештований «черкасским исправником Табачниковым после известной катехизации з зернами, произведенной Тарасом в какой-то корчме в состоянии невменяемости» (I, cit., 569). Як виглядала ся «звісна катехізація з зернами», д. Лобода не описує, легко зрозуміти, для чого. Та проф. Огоновський у своїй «Історії руської літератури» (т. II, 507), незвісно з якого джерела, ось як описує сю катехізацію:

«Тарас взяв м’якушку хліба і, зробивши одну більшу кулю, поставив її на столі та сказав: «Дивіть, дітоньки, се цар». Потім скрутив кілька менших галочок, поклав їх навкруги великої і пояснював: «Ось царська сім’я». Відтак довкола сих кульок наклав ще менші галочки і звістив: «Видите, брати, се генерали-пани!» Опісля випитував він присутніх громадян із наглядної сеї демонстрації. Вкінці взяв Шевченко в обі пригорщі жита і, засипавши царя, його сім’ю і генералів, крикнув: «А ось нарід!» Ледве скінчив Тарас свою катехізацію, аж ось схопив його жандарм і відвіз його в Мошни, а відтіля відставлено поета в Черкаси».

Що в сьому оповіданні нема ані зерна фактичної правди, се, думаю, легко доказати. Коли вірити д. Лободі, Тарас говорив свою катехізацію «в состоянии невменяемости», тобто п’яний до безтями; методичність демонстрації, яку рисує проф. Огоновський, при такім стані неможлива. З Чалого («Жизнь и произведения Т. Шевченка», 141) ми знаємо, що він був арештований дня 20 липня [Ся дата непевна. Кониський («Тарас Шевченко-Грушівський», II, 287) доказує, що се сталося 15 липня] коло села Межиріччя, арештований не в корчмі, а трохи чи не на Дніпрі.

Причиною його арешту був донос з боку якихось поляків, після одної версії – панків, з якими ходив на полювання, а після другої версії – одного панка Козловського, з якого він пожартував. Донощики винуватили його не в «катехізації з зернами», а в богохульстві. (Пор. розвідку М. Драгоманова про сей арешт в книжечці «Листочки до вінка…», ст. 3 – 14, а також Кониський, op. cit., II, 282 – 286). Інтересно, що й тут поза оповіданням про катехізацію з зернами несподівано виринають поляки.

Та найліпший доказ неісторичності сього оповідання маємо в тім, що стаття «О stosunku obecnym Ukrainy do Polski» на місяць перед арештуванням Шевченка в Межиріччі вже була друкована в Парижі. Автор її нічого ще не знав про увільнення Шевченка з заслання і, очевидно, писав у тім розумінні, що Шевченко практикував свою пропаганду ще перед 1846 роком. Так, очевидно, розумів се й Залеський, вкладаючи сю легенду в уста Перовського, і тільки геть пізніше завзятий любитель анекдотів д. Лобода пришпилив її до подій з липня 1859 року.

Примітки

Залеський Броніслав (1820 – 1880) – польський історик і художник, діяч польського визвольного руху. З 1849 р. близький знайомий Т. Шевченка; кілька сторінок присвятив йому у статті «Польські вигнанці у Петербурзі» (1867), автор приміток до листів Т. Шевченка, що були опубліковані 1890 р. у зб. «Листочки до вінка на могилу Шевченка у XXIX роковини його смерті».

Залеський передав нам іще один варіант сього самого оповідання в примітці до одного листа Шевченкового, писаного до нього. – Йдеться про до Броніслава Залеського від 8 листопада 1856 р. з Новопетрівського укріплення. Коментар до нього подав Б. Залеський у публікації в «Листочках до вінка на могилу Шевченка у XXIX роковини його смерті», Львів, 1890.

…по свідоцтву Тургенева, поводився з Шевченком доволі гуманно. – Йдеться про спогади І. С. Тургенева «Воспоминания о Шевченко», надруковані вперше у виданні: Т. Г. Шевченко. Кобзарь. Прага, 1876, с. III – VIII.

Чалий Михайло Корнійович (1816 – 1907) – український громадсько-культурний діяч, педагог, біограф Т. Г. Шевченка. Автор книги «Жизнь и произведения Тараса Шевченко» (1882).

…він був арештований дня 20 липня коло села Межиріччя… – Т. Г. Шевченко був арештований 15 липня 1859 р. недалеко від маєтку Максимовичів біля села Прохорівка.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 224 – 227.