Історична вартість тих оповідань

Іван Франко

Але кілько ж історичної правди в оповіданні Сахера? – запитає дехто. Скажемо коротко: ані слова, з виїмком, розуміється, назв місцевості і осіб. Ані Сікорський не був комендантом повстання, ані селян ніхто не ставив у півкруг, ані не було там ніякої трибуни, ані ніхто не вивішував польської хоругви, ані Сікорський не говорив до селян ніякої промови, ані, врешті, промова, яку до них фактично говорено, не мала такого змісту, як наведений у Сахера.

Про різню в Горожані маємо кілька оповідань наочних свідків, а головно оповідання в книзі Саля «Geschichte des polnischen Aufstandes von Jahre 1846», виданій в р. 1867 (стор. 230 – 233), оповідання, оперте на протоколярних зізнаннях ув’язнених повстанців і селян; далі оповідання Владислава Чаплицького в його книжці «Powieść o Horozanie», оповідання ксьондза Нагліка в «Dzienniku Literackim» і т. ін.

[Чаплицький у передмові до другого видання своїх споминів (Rzeź w Horożanie i Pamiętnik więźnia stanu. Dwa dzieła w jednym tomie, przez M. Wl. Czaplickiego. Wydanie drugie, w Krakowie, 1872) покликується на статтю про різню в Горожані якогось М. Срочинського, друковану в часописі «Postęp», 1848 р. На жаль, сеї статті я не міг знайти; се була би, оскільки знаю; найдавніша реляція про ті події.]

З сих оповідань можемо собі виробити докладний план ситуації дому, подвір’я, ганку і т. д. Знаємо з них, що головним комендантом рухавки був горожанський мандатор Фердінанд Чаплицький, а Сікорський тільки привіз йому зі Львова інструкції. Чаплицький велів скликати громади, він говорив до них промову, читаючи нібито указ свіжо уконституйованого революційного уряду.

Вл. Чаплицький з пам’яті подав хід думок тої промови; припускаючи у нього які хто хоче недокладності, те одно треба признати, що промова була в дусі польськім, патріотичнім, без тіні підбурювання проти панів, хоч обіцювала селянам увільнення від панщини. Про пшеницю й овес оті автентичні свідки не згадують ніде. Особливо важна тут мовчанка Саля, який для польських повстанців і конспіраторів настроєний також не дуже прихильно і був би певно не затаїв такого інтересного епізоду, якби був найшов його де-небудь у своїм матеріалі.

А все-таки оповідання Сахера є в своїм роді документ, хоч не історичний, а радше фольклорний. Се не факт, а легенда, та така, що символічно малює і містить у собі цілий ряд фактів, а радше змагань, ідей і доктрин, які жили якийсь час у лоні галицько-польської суспільності.

Ті ідеї й змагання прошуміли, та символ їх, легенда про соціальну пропаганду серед селян при помочі пшеничних зерен лишилася, жила в устах коли не всього люду, то серед певних шляхетсько-панських верств і пришпилювалася протягом часу до різних осіб: раз до Сікорського, а там [і] до Шевченка.

Що Сахер не виссав собі сеї легенди з пальця, доказує факт її життя на Придніпровій Україні серед тої ж польської шляхти, серед якої вона мусила постати у Галичині значно вчасніше. Що Сахер, хоч видав свою книжку в р. 1863, не зачерпнув отсю легенду з паризького польського журналу, се доказує не тільки те, що, покинувши Львів у р. 1849, він на становищі директора поліції в Празі, а потім в Грацу мусив геть відбитися від польського письменства; ще ліпшим доказом є саме його оповідання, таке недоладне та поплутане в порівнянні з польською версією. Коли б Сахер був знав статтю «О obecnym stosunku Ukrainy do Polski», то, без найменшого сумніву, був би своєму оповіданню, а властиво притчі, вложеній в уста Сікорського, надав натуральнішу, логічнішу подобу.

Та коли Сахерове оповідання ані не видумане ним самим, ані не взяте з польської брошури 1859 року, то лишається тільки одна можливість, що він справді виніс його з Галичини, де мусив чути його ще перед 1848 роком [Розуміється, не виключена й друга можливість, що і Сахерове, і польське оповідання з 1859 р. виплили зі спільного американського джерела, коли б справдилася догадка пок[ійного] Драгоманова про існування такого оповідання в життєпису Джона Брауна]. Що могло дати привід до сформування такої легенди в тодішній Галичині?

Примітки

Саля Маврикій – австрійський буржуазний історик, автор опису подій в с. Горожані («Історія польського повстання у році 1846», 1867).

Чаплицький Владислав (1828 – 1886) – польський письменник, учасник повстань 1846 та 1863 – 1864 рр. Провадив революційну пропаганду серед народу.

…коли б справдилася догадка пок[ійного] Драгоманова про існування такого оповідання в життєпису Джона Брауна. – М. Драгоманов у замітках до статті І. Франка «Шевченко героєм польської революційної легенди» («Житє і слово», 1894, т. 2, кн. 4, с 160) висловив здогад про існування мандрівного фольклорного сюжету на цю тему.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 230 – 232.