Характер революції, задуманої поляками в 1846 році, – переважно патріотичний

Іван Франко

Невдале повстання 1846 року попереджене було довгим рядом конспірацій, тайних товариств і агітацій, котрі купилися головно в більших містах Галичини, в Кракові, тоді ще «вільній республіці», Львові, Тарнові, Перемишлі, а від часу до часу пускали парості широко по всім краю. Конспірації ті починаються майже в сам момент упадку повстання польського в Варшаві 1831 р., оживлюються особливо в рр. 1833 – 1838. В тім році і в слідуючих уряд арештує масу людей, розпочинає великий політичний процес, який в р. 1841 скінчився засудженням 40 людей на смерть. Цісар уласкавив тих засуджених; тільки деякі з них пішли до тяжкої в’язниці в Куфштайні та Шпільбергу. Відтоді аж до приїзду в Галичину Теоф. Вішньовського та Едварда Дембовського (1843) було тихо; з приїздом тих двох емісарів розпочалась нова агітація, що закінчилася катастрофою 21 – 25 лютого 1846 р.

В цілій тій 15-літній підземній роботі, якої всі нитки і пружини, невважаючи на багатство матеріалів, ще далеко не так вияснені як слід, ішли поруч себе дві течії, то мішаючись разом, то одна одну перемагаючи: течія польсько-патріотична і соціально-революційна.

З одного боку, в конспіраціях брали участь такі люди, яким уже тоді, невважаючи на їх молодий вік, могло ходити тільки о відбудуванні Польщі, хоч би зреформованої в демократичнім дусі, люди, як Грохольський, Смолька, Гугон Вішньовський, далекі від думок про соціальний переворот, навіть від думки про надто близьке братання з простим народом; з другого боку, входили до тих товариств і конспірацій і люди іншого крою, такі як Гощинський, Малиновський, Ценглевич, Госляр і ін. – гарячі патріоти польські та притім революціонери, які в шляхті бачили головну заваду до відбудування Польщі, надіялись того відбудування тільки через простий люд і, щоб порушити той люд, готові були посвятити шляхту й її інтереси.

Знесення панщини було загальним окликом усіх тих тайних товариств та конспірацій, та коли патріоти дебатували про сю справу академічно і старалися виміркувати такий спосіб знесення панщини, щоб і вовк був ситий, і коза ціла, і мужик вільний, і пан не тратив нічого, то революціонери ішли зі своїми думками просто між люд, освідомлювали його про його кривду, вказували йому вихід з неї в усуненні шляхти, панів і німців.

Ось деякі факти того роду, вийняті з книги М. Саля. В р. 1838 відкрито в Перемишлі агітацію, ведену між гімназіальними учениками та клерикалами лат[инської] дух[овної] семінарії. Агітатор Йосиф Лясковський хотів оснувати там товариство, котре мало б наметі позискати для повстання мужиків, що становлять більшість людності, і підбурювати їх не тільки против уряду, але також против дідичів, які не поділяють поглядів зв’язку і не хочуть увільнити своїх підданих (стор. 67). В Рудці Бохенського повіту державець Феліціан Болеховський під час посту 1836 р. говорив двом мужикам:

«Сумно то, що ви як худоба в ярмі мусите працювати, що один має півсвіта, а другий не має нічого, що цісар каже вивозити з краю сіль і вовну. Але много поляків є наготові, щоб увільнити край. Тоді ніхто не буде робити панщини, а кождий буде працювати для себе» (стор. 68).

Лат[инський] парох в Радові Гнат Зелінський в день св. Валентина 1837 р. мав казання, в котрім малював ярко горе мужиків, податкові тягарі, побір рекрутів і відбування панщини і кінчив візванням: «Скиньте ярмо, порвіть кайдани і встаньте на волю!» (стор. 70). Д[ня] 5 грудня 1837 під час ревізії у Юліана Горошкевича у Львові найдено літографічний апарат; на плиті був рисунок: чотири галицькі селяни з різних околиць озброєні в коси, а під ним рисунком вірші в руській мові такого змісту:

[«Доля мужика, яку йому готують цісар і дідич, се голод і неволя. Весь свій вік працює мужик криваво з усеї сили, а проте мусить терпіти голод. Його тіло покрите лахами, а зате цісар і пани вбираються в золото, як коли б чоловік не був рівний чоловікові. Але вже з хмарою прилетів огнистий орел до всіх народів, щоб їх сповістити, що огонь і смерть упадуть на цісаря і на панів.] Готуйте коси, бо близький кінець неволі, близький час, коли будете працювати тільки для себе, а не для своїх ворогів».

Сі вірші уложив сам Горошкевич і відлітографував на замовлення емісара Кульчинського 72 примірники, щоб їх роздати мужикам. Крім сеї пісні, він укладав і інші в тім роді, а Кульчинський розширював їх (стор. 70).

Примітки

…в Кракові, тоді ще «вільній республіці»… – Йдеться про штучне державне утворення, так звану «Краківську республіку», яка була заснована після поразки Наполеона І рішенням Віденського конгресу у 1814 – 1815 рр. Після придушення Краківського повстання 1846 р. «республіка» була ліквідована.

Дембовський Едвард (1822 – 1846) – польський революційний діяч, філософ, літературний критик, активний учасник Краківського повстання 1846 р. Загинув у бою.

Грохольський Казимир (1825 – 1888) – член австрійського парламенту, був маршалком галицького сейму, захищав інтереси польських поміщиків у Галичині.

Смолька Францішек (1810 – 1899) – польський політичний діяч, адвокат у Львові.

Госляр Юліан (1820 – 1852) – польський революційний діяч, вів агітаційну роботу серед селян за знищення панщини; автор агітаційних відозв. Страчений 1852 р.

Лясковський Йосиф – один з польських агітаторів, що виступали за скасування панщини в Галичині.

Болеховський Феліціан (Фелікс) (? – 1866) – учасник польського революційного руху в Галичині.

Горошкевич Юліан (1816 – 1900) – польський революційний діяч у Галичині, автор мемуарів.

Кульчинський Гнат (? – 1840) – польський революційний діяч, займався антифеодальною агітацією у Галичині, на Волині та на Поділлі,

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 232 – 233.