[Вступ]

Іван Франко

Шевченко і як поет, і як чоловік – поява така незвичайна та характерна, що мусила звертати на себе увагу сучасних і то не тільки тих, що були прихильні його провідним думкам, але також і в не меншій мірі й тих, що були противні тій діяльності з політичних і соціальних причин. Дотеперішні біографії та характеристики поета опиралися головно, і зовсім природно, на матеріалах, достарчених людьми, прихильними до поета, свідками його щасливих або нещасливих пригод, дуже часто людьми, що хилилися до нього з гарячим ентузіазмом молодості, з пошаною і любов’ю дітей до батька, поклонників до національного поета і віщуна народного відродження. Се й зовсім природно, бо звичайно такі люди вміють найбільше сказати про поета, зберігаючи в своїй тямці кожду стрічу з ним, кожде його слово, кождий учинок.

Та проте не годиться забувати, що для написання повної біографії поета, опертої на широкім культурно-історичнім тлі, конче треба вислухати й голоси сторін, неприхильних поетові, голоси його натуральних, політичних чи суспільних противників.

В нашім випадку таких противників усього два: російське чиновництво «от нижняго края даже до вышняго» і польська шляхта українська, що в часах Шевченкових, в часах кріпацтва, не без певної рації могла ще вважати і дійсно вважала себе панею всієї Правобережної України, Волині та Поділля. Отся шляхта, заможна, впливова та інтелігентна, пильно слідила за всім, що діялося довкола неї; тим-то й не диво, що така поява, як Шевченко, не могла уйти її уваги.

В польських часописах, видаваних у Вільні, Варшаві, Львові, Кракові, Познані, Парижі та Лондоні, стрічаємо чимало кореспонденцій з України, Волині та Поділля, а в них попадаються часто й інтересні звістки про український рух – звістки, досі майже не використані істориками нашого духового розвою. Що в 40-х і 50-х роках XIX в., говорячи про український рух, годі було поминути Шевченка, Куліша та Костомарова, се зовсім ясно, і для того ті дописи подають багато цікавого матеріалу, звісно, не до біографій тих наших великих письменників, а до характеристики часу і суспільності, серед яких їм приходилося жити й працювати.

Не думаючи тут систематично зводити вкупу і розбирати весь матеріал того роду, хоч і як пожиточною та вдячною була б така робота для історика русько-польських міжнародних відносин в минулому столітті, я зупинюся тільки на деяких епізодах з того обсягу, а спеціальніше займусь дослідом про одно оповідання, яке в польських дописах находимо прив’язане до імені Шевченка.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 212 – 213.