Сахерове оповідання про промову Сікорського до мужиків у Горожані в 1846 р. і російська переробка того оповідання
Іван Франко
В р. 1863 видав у Празі бувший львівський директор поліції гофрат Сахер, батько звісного німецького романіста Сахер-Масоха, книжечку п[ід] заголовком «Polnische Revolutionen, Erinnerungen aus Galizien». Книжка вийшла безіменно. Автор розповідає в ній з видом знавця, глибоко втаємниченого в галицькі відносини, свої пригоди і враження з побуту в Галичині в 1831, 1846 і 1848 роках.
Та, не обмежуючись тими особистими споминами, він дає також загальні характеристики людей і подій, оповідає факти і анекдоти, звісні йому з наслуху, розвиває свої думки і рефлексії про галицькі відносини, і, таким робом, мемуари перемінюються на політичний памфлет. Властиве історичне зерно тої книжки дуже мале; характеристики автора пристрасні і карикатурні, факти поперекручувані, а іноді зовсім фантастичні.
Та проте ся книжка цікава й для історика [як] вислів поглядів і симпатій (а радше антипатій) цілого круга тої бюрократії, що до 1848 року панувала неподільно в Галичині. Цікава вона й тим, що містить в собі чимало quasi історичних легенд і анекдотів, які повторялися в тих кругах і на підставі яких в значній мірі в тих часах, коли ще не було газет, публіцистики і прилюдної дискусії, вироблювалися в пануючих сферах погляди і суди про поодинокі верстви і змагання внутр і людності Галичини.
З числа легенд, що находяться в тій книжці, виймаю одну, яка нас тут особливо обходить. Описуючи звісний погром польських повстанців руськими селянами в с. Горожані коло Комарна д[ня] 21 лютого 1846 р., Сахер оповідає ось що:
«Коли конспіратори зібралися всі, надійшли селянські громади; домінікальні урядники поуставляли їх в великім півокрузі довкола брами домінікального подвір’я. Перед кождою громадою стояв війт і присяжні тої громади. Перед брамою домінікального подвір’я збудована була дерев’яна трибуна. Довкола неї поставали конспіратори, числом коло 60. Комендант Сікорський виліз на трибуну і вивісив на ній польську хоругов, причім руські селяни голосним воркотанням виявили свою нехіть. Стоячи побіч польської хоругви, виголосив відтак Сікорський промову, обернену особливо до селян і обчислену для них, повну фанатизму, драстичних висновків і образів, одним словом, дуже здатну до того, щоб підбурити маси. Та вона не зробила зовсім такого враження, якого хотів Сікорський. Він зовсім не роздумував, що говорить до чужого народу, а обертався до русинів консеквентно з зазивом: «Bracia Polacy!», на що селяни раз по раз відповідали: «Ми русини! Ми русини!» Крім того, селяни і тут зараз виявили недвозначно свою прихильність до австрійського уряду.
Між іншим вийняв Сікорський з одної кишені жменю пшениці, а з другої овес і простягнув обі руки до селян. «Погляньте, – сказав він, – ось пшениця – се пани, шляхта, державці, панські урядники, а овес – се ви. Так було в старій польській державі і так є тепер під цісарською управою. Пани були і ще є всюди чимось ліпшим від вас. Для того тепер ми робимо революцію, а коли вона удасться, то не буде ані панів, ані мужиків, а тільки самі польські обивателі». При тих словах він перемішав овес з пшеницею і кинув зерна в повітря. «Ідіть тепер і розділіть овес від пшениці! Так і після революції навіть бог у небі не розпізнає пана від мужика. Всі ми будемо тільки братами, тільки поляками, вільними і щасливими». І се порівняння, – додає Сахер, – не зробило більшого враження, як оповіщення про знесення всіх підданських тягарів і панщини та обіцянка безплатного тютюну і дешевої солі» («Polnische Revolutionen», стор. 183 – 184).
Навіть не входячи ближче в оцінку історичної вартості сього оповідання, можна би згори сказати, що воно в деяких важних точках грішить логічною неправдоподібністю.
І так люди, що починають повстання, – польські патріоти, а Сікорський, «стоячи побіч польської хоругви», засуджує польські порядки нарівні з австрійськими. Далі люди, що піднімають стяг повстання, – самі шляхтичі, урядники, офіціалісти, державці, одним словом «пани», а Сікорський у своїй притчі з пшеницею прямо підбурює селян против панів. Вкінці в самій притчі є недоладність. Перемішавши овес з пшеницею, дуже легко розділити одні зерна від других; може, се автор хотів замаскувати тим, що велів Сікорському кинути зернята в повітря, так що вони мусили розсипатися геть по землі; ну, та се оборот незручний, бо тут ходило власне о змішанні одних зерен з другими.
Сю недоладність відчув потрохи російський компілятор і памфлетист (також безіменний, Ратч?), автор статей «Польская эмиграция до и во время последнего мятежа 1831 – 1863», друкованих у віденськім «Вестнике Западной России», а потім виданих окремою книжкою (Вільно, 1865). Я наведу тут дослівно його оповідання для порівняння з Сахеровим:
«Вечером 20 февраля Сикорский, распорядитель мятежа в Самборском округе, прибыл к своему приятелю, управляющему горожанским имением Чаплицкому и оповестил крестьянам семи соседних приходов собраться в Горожаны с косами, вилами и цепами; это приказание возбудило тотчас недоверие крестьян; потолковав между собою, они прибыли по требованию.
К назначенному часу съехались туда заговорщики вооруженными; во дворе были поставлены крестьяне в кружок, судьи их и присяжные были выведены вперед. Среди круга была поставлена дощатая трибуна, на нее взошел Сикорский и развернул польское знамя: глухой ропот пошел между крестьянами; но когда оратор начал проповедывать о братской любви, которую они должны питать к полякам, проповедывать, что они составляют один народ, одну семью, тогда крестьяне зашумели. «Мы русины, – кричали они, – и хотим быть верными австрийскому императору».
Сикорский, приготовив свою речь и аргументы заранее, не нашел, что им отвечать, и продолжал начатое. Он наглядно хотел вразумить крестьян, взял горсть пшеницы и овса. «Пшеница – это помещики, – говорил он, – а овес – это вы, крестьяне. Теперь каждый живет про себя, а с новой Польшей все будут равны». Смешав зерна, он кинул их в воздух. «Ну, подите ищите теперь по снегу, где пшеничные, а где овсяные зерна! Все перемешались. Так будет и впредь: поляки и русины будут равные братья. Земли вы получаете даром, без всяких повинностей, для всех соль и табак будут продаваться по вольной цене». Но крестьяне насчет зерен заметили, что все-таки от пшеничных зерен вырастет пшеница, которую и слепой различит от овса» (стор. 148 – 149).
Як бачимо, співробітник журналу, якого девізом була «историческая правда», брав свої відомості з джерела, якому сам не вірив, бо вважав потрібним поправляти і доповнювати його з власної фантазії, поминаючи вже випадки, в яких він не розумів німецького тексту, коли, напр., Сахерових Richter, тобто війтів громадських, перевернув на судіїв громадських, очевидно, не маючи поняття про тодішній устрій сільських громад у Галичині.
Примітки
Сікорський Маврицій – один із польських агітаторів, учасник польського повстання 1846 р.
Малиновський Томаш (1802 – 1880) – польський політичний діяч, учасник польського повстання 1830 – 1831 рр.
Сахер-Масох Леопольд (1835 – 1895) – німецький письменник, у творах якого тенденційно зображувалось життя селян і дрібного міщанства.
…звісний погром польських повстанців руськими селянами в с Горожані… – Йдеться про події, які відбулися в с. (тепер Львівської області) у лютому 1846 р. В інших місцях цієї статті вони названі «різнею в Горожані» та «катастрофою 21 – 25 лютого 1846 р.».
«Вестник Западной России» – реакційний шовіністичний журнал, що виходив у м. Вільні з 1864 по 1871 р.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 227 – 230.