1-а редакція
Іван Франко
Фрагмент перший
Убогий піп в малім, убогім
Гірськім селі був батьком твоїм,
Що й, кромі тебе, діти мав вже,
Но хліба досить мав назавше,
Що мусив більше дбать про себе,
Про діла світські і гріховні,
Аніж про бога, і про небо,
Й про овечки свої духовні.
А тут парохія мізерна,
Ні в хлопа грошей, ані зерна.
Хоть він побожний, і покірний,
І все би рад подать «на боже»,
Та що ж, коли бідак безмірний,
Сам гине й дать нічо не може,
Чи ж диво при такій худобі,
Що в материнській ще утробі
Для всіх немилий гість була ти,
Що, як лишень на світ прийшла ти,
Усі брати, і батько, й мати
На тебе чудно так гляділи,
Немов питати тя хотіли:
«Чого се ти між нас явилась?
Яким ти правом народилась?
Яким ти правом, в якій цілі?
Хіба ж ще мало ми терпіли,
Гризні знесли і мук несила,
Щоб ти ще більш нам причинила?»
І вже від першої хвилини
Ти в кождім своєї родини
Недруга мала. Мати рідна
Тебе слізьми вмивала, бідна,
Лежачи в болях, мов розбита!
Була вна зроду слабовита,
Постави утлої, малої,
Замужжя щастя не дало їй,
Лиш бідність, і грижу, й недолю.
Всіх трьох синів в страшеннім болю…
Фрагмент другий
«За що ж так бог мя покарав?
Ох, в семінар’ї я гуляв,
Довги робив; щоб їх сплатити,
Багато мусивсь оженити.
Пропав посаг, мов в лісі згуба,
Осталась жінка, ще й нелюба.
Хоть то вна смирна, і покірна,
І ніби щира, й ніби вірна,
Не сперечалась, не жаліла,
Но тихо гризлась, тихо тліла.
І досі тліє-дотліває.
І не жиє, а мов конає,
І ще ж чорти мене натисли:
Я в школах вдавсь у вольні мисли,
Не з переконання, а з моди,
А кілько з того вийшло шкоди!
Мене гонили із гімназій,
Мене в суд звали штири рази,
Мене поліц’я пильнувала,
Про мене консистор’я знала,
Що я з релігії кепкую,
Що я товаришів бунтую,
Мене ганьбили, впоминали,
Із мене біса проганяли.
Мене не хтіли посвятити,
Примусили довги робити,
Відтак, за кару, за безумство,
Щоб з мене вигнать вольнодумство,
Гонили мя без пристанівку
Із голодівки в голодівку
Та й ще сміялись, мов з дурного:
«Не слід би дати вам і того!
Які ви вірні, ми вже знаєм,
На ліпше місце ліпших маєм».
Знов зупинивсь він і важкою
Поник додолу головою,
І знов непосидючі мисли
Його ворушили і тисли.
«Тепер вмре жінка леда днини –
Не пережить їй ті родини!
Справляй і погріб і хрестини;
Наймай ще мамку для дитини,
Годуй, пестуй і слухай крику,
На віно суму ладь велику,
Пок знов який піп задовжений
Для віна з нею побереться
І гріш мій, так як мого тестя,
В жидівській потоне кишені!»
Такими мислями важкими
Отець вітав твої родини,
Не зрівши [ще] тебе й на очі,
Такий талан тобі пророчив!
А мати в болях умирала
І, вродивши тя, прошептала:
«О, щоб я більше не діждала
На світі жить, на світ глядіти
І родить ті нещасні діти!»
Фрагмент третій
Минає живо рік за роком,
Мов бистрі хвилі йдуть потоком,
Пора й тобі вже де в науку;
Вітцю се дуже не на руку –
Сини тупі, бач, до науки,
Зато падкі на всі злі штуки,
То вни порядно батька ссали,
Що дві неділі листи слали
За грішми. І не мож сказати –
Старий з посліднього тягнувся,
Щоби синам, що треба, дати.
Отож тепер він аж вжахнувся:
Дочку би конче де в науку,
А тут знов богма «куку в руку».
Примітки
У записній книжці Франка 1882 р. (№ 191, с. 21–23) є три фрагменти суттєво відмінної першої редакції поеми. Оце вони перед вами.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 450 – 453.