XII. Нічні гуляки
Платон
Переклад Івана Франка
30. Коли Сократ сказав отсе, деякі хвалили, а Арістофан заявив, що хоче відповісти щось на те, що Сократ у своїй мові згадав про його промову. Нараз застукано до дверей, зчинився великий гамір, немов чути було голоси нічних гуляк і флейтистки.
Агатон:
Хлопці, гляньте-но! Коли хто потребує чого, то кличте сюди. А коли ні, то кажіть, що ми вже не п’ємо, але спочиваємо.
Незабаром почувся в сінях голос Алківіада, сильно п’яного, який з великим криком питав: «Де Агатон?» і велів вести себе до Агатона. Слуги ввели його з флейтисткою, що держала його під руку, і з кількома з його дружини. У дверях він став у вінці з повою і фіялків та множеством стрічок на голові і промовив.
Алківіад:
Здорові, панове! Прийміть сильно п’яного чоловіка до свойого гурту, а коли ні, то ми відійдемо, увінчавши лиш Агатона, задля чого ми й прийшли. Бо вчора – обертаючися до Агатона – я не міг прийти до тебе, а тепер приходжу з отсими стяжками на голові, аби з моєї голови перев’язати ними голову, що так скажу, наймудрішого і найкращого мужа. Не смійтеся! Я добре знаю, що говорю правду. Лише скажіть мені зараз, чи після сього маю відійти, чи ні? Будемо пити разом чи ні?
Всі шумно просили його ввійти й лягати, та й Агатон запросив його. Він увійшов, ведений слугами, і, здіймаючи стяжки з голови, щоб обвити Агатона, держав їх перед очима, не бачачи Сократа, і сів коло Агатона поміж Сократом і ним. Сократ відсунувся трохи, аби він мав де сісти. Сівши, він поцілував Агатона й увінчав його.
Агатон:
Хлопці, визуйте Алківіада, щоб ліг ось тут як третій.
Алківіад:
І овшім! Але хто ж тут між нами третій пияк?
І в тій хвилі, обернувшися, побачив Сократа, а пізнавши його, підскочив і скрикнув.
Алківіад:
О Геракле! А се хто? Ти, Сократе? Чи й тут ти засів на мене, як звичайно нагло заходиш мені дорогу там, де найменше тебе сподіваюся? Відки ти тут узявся? І чого лежиш ось тут, а не коло Арістофана або коло когось іншого, охочого до веселості, але вимудрував так, аби лежати біля найкращого з присутніх?
Сократ:
Агатоне, глянь, оборони мене! Любов сього чоловіка наробила мені вже немало клопоту. Бо відколи я закохався в нього, не вільно мені ані поглянути ні на кого гарного, ані поговорити ні з ким, бо він зараз ревнує й завидує, виробляє всякі чудасії, лається і готов навіть побити. Гляди, отже, щоб і тепер не наробив чогось, або розлучи нас, або, коли він захоче, наложи руки на мене, оборони, бо я дуже лякаюся його безумства та закохання.
Алківіад:
Нема чого мені з тобою розлучатися. Але за се я колись покараю тебе. А тепер, Агатоне, віддай мені трохи стяжок, аби я обвинув і сьому чоловікові його чудернацьку голову, щоб він не докоряв мені, що я тебе увінчав, а його, що словами побіджає всіх людей, не лише не увінчав перед тим, разом із тобою, але раз назавсігди.
По сих словах узяв стяжки, увінчав Сократа і положився.
31. Алківіад
Добре, панове! Здається мені, ви тверезі; се не повинно так бути, мусите пити, бо на се ми змовилися. Головою сеї пиятики, доки не повпиваєтеся, вибираю сам себе. Але, Агатоне, коли в тебе є велика чаша, вели принести її. Або краще не треба, але йди, хлопче, принеси он те холодило!
І він показав на посудину для холодження вина, що містила більше, як вісім кватирок. Наповнивши її, випив уперед сам, а потім велів налляти Сократові і сказав при тім: «Проти Сократа, панове, ся штука мені не поможе, бо скільки би хто велів, він вип’є і проте не вп’ється».
Хлопець налляв – і Сократ випив.
Еріксімах:
Як же нам бути, Алківіаде? Чи при чарці не будемо ані говорити, ані співати, тільки глитати без тями, як прагнущі?
Алківіад:
Еріксімаху, найліпший сину найліпшого і найрозумнішого вітця, будь здоров!
Еріксімах:
І ти також! Але що вчинимо?
Алківіад:
Як ти велиш. Бо тебе треба слухати. «Лікар невчених кількох все переважити варт». Заряджуй, отже, як хочеш.
Еріксімах:
Слухай же! Перед твоїм приходом ми вмовилися, що в правий бік по черзі кождий із нас мав сказати по змозі найкращу промову про Ероса. Всі ми присутні говорили вже. А що ти ще не говорив, а за те випив, то повинен говорити тепер, а скінчивши, задати Сократові яку схочеш тему, а сей – дальшому направо, і так – усі інші.
Алківіад:
Еге, Еріксімаху, гарно говориш. Але чи не буде се несправедливо, коли п’яний має протиставити свою промову промовам тверезих? А при тім, любий мій, чи Сократ переконав тебе про те, що вперед говорив? Або чи знаєш, що все, що він говорив, треба розуміти навпаки? Бо він такий, що якби я похвалив когось присутнього, бога чи чоловіка, а не його, то не вдержався би і кинувся б на мене з кулаками.
Сократ:
Не хули!
Алківіад:
На Посейдона, не переч тому, бо я в твоїй присутності не хвалитиму нікого, крім тебе.
Еріксімах:
Той зроби так, коли хочеш; хвали Сократа.
Алківіад:
Як кажеш? Чи думаєш, Еріксімаху, що я повинен перед вами накинутися на того чоловіка і помститися на нім?
Сократ:
Ей ти! Що задумуєш? Чи хвалитимеш мене на сміх, чи що вчиниш?
Алківіад:
Говоритиму правду, а ти гляди, чи видержиш.
Сократ:
І овшім, правду видержу і навіть вимагаю її.
Алківіад:
Чому ж не маю зачати? А ти зроби ось що: коли що скажу не по правді, перерви мені зараз, коли хочеш, і скажи, що брешу, бо свідомо не хочу брехати нічого. Коли, одначе, пригадуючи, говоритиму раз те, раз інше, не подивуй; бо ж се не легка річ у моїм теперішнім стані всі твої дивацтва висловити вповні й порядно.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 120 – 122.