VII. Промова Еріксімаха
Платон
Переклад Івана Франка
12. Еріксімах:
Видається мені, що Павсаній зачав свою промову гарно, а не скінчив відповідно. От тим-то я вважаю потрібним попробувати довести сю тему до кінця. Що єсть подвійний Ерос – се, на мою думку, він зазначив влучно. Що він, одначе, не тільки володіє над людськими душами з огляду на красу, але також – над многими іншими і у всіх інших, у тілах усіх живих істот і земних ростин, а навіть, щоб так сказати, в цілій природі – се, здається мені, можна побачити з нашої лікарської штуки. З неї видно, який великий і чудотворний сей бог і як його сила обіймає всі людські й божеські діла. Почну, отже, говорити від лікарської штуки, щоб віддати їй честь.
Сама природа тіл виявляє двояку любов. Здоровий стан тіла, як відомо, різниться від хорого і неподібний до нього; а неподібне бажає неподібного і любить його. Тому-то інша любов повстає у здорового, а інша – у хорого. Добре завважив отсе Павсаній, що сприяти доброму між людьми гарно, а злому – погано.
Так само й з тілами: те, що в кождім тілі гарне й здорове, треба плекати, і се називаємо гігієною тіла, а що зле й хоре – се треба вважати поганим і протиділати йому, коли хто хоче, аби його вважали знавцем. Бо лікарська штука в головному – не що інше, як зрозуміння любовних поривів тіла до наповнення й опорожнения; і найліпшим лікарем буде той, хто в тих поривах розрізняє гарне від поганого. А хто зумів би змінити тіло так, щоб замість одної любові прийняло іншу, а в котрім нема якоїсь любові, щоб вона повстала в ньому, або усунути з нього таку шкідливу любов, яка є в ньому, сей був би найліпшим майстром лікарської штуки.
Бо ж треба найбільше ворожі складники в тілі довести до того, щоб любили себе. Найбільш ворожі і супротилежні між собою – холодне з теплим, гірке з солодким, сухе з мокрим і таке інше. Батько нашої штуки Асклепій, як кажуть поети і як я вірю, вмів згоджувати з собою ті супротивні складники в людському тілі і тим зробився основником лікарської штуки.
Отож, лікарська штука скрізь кермується тим богом любові, так само як гімнастика й рільництво. Про музику мусить сказати то саме кождий, хто тільки трохи розуміється на ній, що в ній діло стоїть так само, як у тамтих штуках. Се, мабуть, хотів сказати й Геракліт, хоча словами він виразив се не зовсім точно. Він каже в однім місці, що одиниця, розділена сама в собі, єднається сама з собою так, як акорд усіх струн ліри або лука.
Дуже нерозумно було б сказати, що гармонія може повстати з різнородних речей і бути сама в собі різнорідною. Та, можливо, він хотів сказати, що з первісно розділених, високих і глибоких тонів у музиці робиться гармонія. Бо гармонія – се суголос, се згода. А згода між розділеними одиницями, доки вони розділені, неможлива; розділене і неодноцільне не може згодитися з нерозділеним і одноцільним.
Так само й міра часу повстає із скорих і повільних частин, що зразу були розділені, а потім злучилися. Як там лікарська штука, так тут музика має в собі те, що може вводити згідність у супротилежні складники і таким способом родити любов і ласку. Тим самим і музика – се наука Любові і в згоджуванні тонів і мір часу. В тім усталюванні гармонії та музичного ритму не тяжко пізнати пориви любовного чуття, та нема в них того двоякого Ероса.
Та коли хочемо перед людьми продукувати музикальність і ритміку, чи то граючи, чи виголошуючи готові пісні або вірші, мусимо тямити, що се праця нелегка і вимагає доброго майстра. І тут знов те саме заключения, що люди з моральним почуттям і такі, що хочуть виробити в собі моральне почуття, якого ще не мають, повинні любити й берегти того Ероса, що називається небесним і належить до музи Уранії; натомість того, що належить до Полігімнії і посполитого, треба приймати дуже обережно, де він являється, щоб окрім приємності, яку він приносить, не втратити здорового чуття. Так само в нашій лікарській штуці дуже трудно запанувати над забаганками, що відносяться до їдження та пиття, щоб мати з них приємність, а не довести себе до хороби.
Так-то і в музиці, і в медицині, як і загалом у всіх людських і божих відносинах, треба, скільки наша сила, уважати на того двоякого Ероса, бо в кождій речі він двоякий.
13. Ті самі два Ероси панують також у чергуванні пір року. Бо коли в їх суперечних складниках, про які я вже згадав, як ось тепло й холод, сухе й мокре, панує припадком гарний Ерос і доведе їх мудро до гарного зв’язку й гармонії, то вони дають урожай і здоров’я людям і іншим звірям та ростинам і не шкодять нікому. Коли ж шкідливий Ерос візьме перевагу в порах року, нищить і ушкоджує багато всякої всячини. З того повстають пошесті і всякі хороби звірів і ростин. Також іній, і град, і посуха повстають із надмірності і безладдя тих любовних поривів між собою, а пізнавання їх у звіздах і в змінах пір року є предметом астрології.
Далі всі жертви і всяке ворожіння, все те, що торкається взаємин між людьми й богами, займаються не чим іншим, як тільки плеканням і ліченням любовних поривів. Бо всяка нечестивість повстає, коли хтось не сприяє етичному Еросові, не шанує його і не служить йому всіма своїми ділами, але хилиться до другого чи то в відносинах до родичів, живих і мертвих, чи до богів. Штука ворожіння полягає головно в тім, аби досліджувати і лічити оба роди Ероса.
Таким робом, штука ворожіння усталює приязнь між богами й людьми, ширячи між людьми ті знання і ті почуття любовні, що ведуть до побожності або до безбожності.
Таку велику, а радше загальну силу має повний Ерос, але тільки той, що виявляє себе добрими ділами, розвагою і справедливістю, має в людей та в богів найвищу ціну і готовить нам усяке щастя, у якім можемо одні з одними жити в злагоді і користуватися ласкою богів, вищих від нас.
Може, хвалячи Ероса, я пропустив дещо, та певно несвідомо. Та коли я пропустив дещо, то буде твоя річ, Арістофане, доповнити се. А може, ти маєш намір ще іншим способом вихвалити того бога, то хвали його тим більше, що вже твоє гикання перестало.
Арістофан:
Справді перестало, але я мусив уперед відбути його чиханиям, так що мене дивує, як-таки порядок тіла вимагає таких шумів і потрясінь, як чихання. Бо гикання перестало зараз, скоро я почав чихати.
Еріксімах:
Любий Арістофане, гляди лише, ти кепкуєш, починаючи свою промову, і силуєш мене стати сторожем твоїх слів, чи не буде і в них що смішне, хоч ти міг би говорити спокійно.
Арістофан сміючися:
Добре мовиш, Еріксімаху, і те, що я сказав, нехай буде несказане. Але не стережи мене, бо я й без того боюся за те, що маю сказати, не тому, щоб то мало бути щось смішне, бо се був би чистий зиск і властивість моєї Музи, але щоб мене не висміяли.
Еріксімах:
Випустивши стрілу, Арістофане, чи думаєш тепер утікати? Але збери свою увагу і говори так, як той, що відповідає за свої слова. А коли мені видасться, що маєш слушність, то пущу тебе без опозиції.
Примітки
Асклепій – давньогрецький бог лікування, син Аполлона і німфи Коронізи.
Геракліт (із Ефесу) (бл. 554 – 483 до н. е.) – давньогрецький філософ. Автор праці «Про природу» (дійшла в уривках). Першооснову світу пов’язував з постійним рухом, змінністю, плинністю речей, що згодом виразилось у формулі «panta rhei» («все тече, все минає»).
Уранія – муза астрономії.
Полігімнія – муза танцю та музики.
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 94 – 97.