VIII. Промова Арістофана

Платон

Переклад Івана Франка

14. Арістофан:

І справді, Еріксімаху, я хочу інакше якось говорити, ніж ти і Павсаній оповідав. Бо мені здається, що люди зовсім не зрозуміли сили Ероса. Бо коли б зрозуміли, то приносили би йому найбільші жертви і будували вівтарі та величезні храми не так, як тепер, коли нічого такого не роблять для нього, для якого треба би робити се найбільше. Бо він найчоловіколюбніший, опікун і лікар людей від такої хороби, якої вилічення дає найбільше щастя людському родові. Тому попробую представити вам його силу, а ви будете іншим учителями.

Насамперед треба вам пізнати людську природу та її недомагання. Бо в давнину наша природа не була така сама, як нині, але інакша. Бо спершу були три відроди людей, не так як тепер – два, мужеський і женський, але був ще третій – спільний тим обом, котрого назва задержалася донині, хоч сам він вигас. Андрогін була тоді одна постать і назва, спільна обом, мужеві й жінці; тепер лише назва лишилася в згірднім значенні.

Далі ціла постать кождого чоловіка була кругла, хребет і боки були кулисті, мав чотири руки й уд стільки ж, як рук, і два обличчя на зовсім круглій шиї зовсім однакові. Голова для обох протилежних облич була одна, а четверо ушей, два полові члени і всього іншого – по два, як се кождий із сказаного може сам собі уявити. Ходив він просто, в котрий бік хотів, так як і тепер. А коли хотів швидко бігти, так, як ті, що йдуть колесом, то, розпростерши руки й ноги і підпираючися всіма осьмома членами, котився швидко, як куля.

Ті три і то такі роди були тому, що мужеський походив від сонця, женський – від землі, а сполука обох містилася в місяці, бо місяць є сполукою обох. А кулистий був їх вигляд і їх хід, щоб були подібні до своїх родителів. Мали вони страшну міць і силу та великі замисли, боролися з богами, і те, що Гомер говорить про Ефіальта й Ота, сказано про них, що хотіли дістатися до неба, щоб напасти на богів.

15. Зевес і інші боги нараджувалися, що треба їм зробити, і були в непевності. Не хотіли повбивати їх і знищити громами, як Гігантів, і вигубити весь рід, бо тим способом позбули би ся почесті й храмів від людей; але також не хотіли допустити їм множитися. Ледве-не-ледве Зевес надумався трохи і промовив:

«Здається, маю спосіб, щоб вони були людьми і покинули своє зухвальство: зроблю їх слабшими. Зараз розітну кождого наполовину, і тим самим вони зробляться слабшими, а заразом – кориснішими для нас задля більшої своєї чисельності, і будуть ходити просто на двох ногах. А коли ще й тоді захочеться їм бунтувати і не схочуть сидіти тихо, то я знов розріжу кождого на дві часті, і нехай собі ходять на одній нозі, як веретено».

Так сказавши, порозрубував людей надвоє, як розтинаються овочі перед варенням або яйце волоском. Розтявши одного, велів Аполлонові обернути його лице та половину шиї до розтятої часті, щоб чоловік бачив своє розрізання і був моральніший, а решту велів уздоровити. Отже ж, Аполлон обернув лице, і, стягаючи з усіх боків шкіру на те, що тепер називаємо животом, стулив її як капшук і зав’язав узлом на середині живота, де тепер маємо пупець. Усі інші фалди він по більшій часті вирівняв і натиснув груди таким знарядом, якого уживають шевці, набиваючи чоботи на правило, щоби вигладити нерівності шкіри; тільки деякі зморшки лишив довкола живота і пупця на пам’ятку давнього стану.

Коли, отже, людська постать була розтята надвоє, кожда половина бажала зійтися з другою; обнявшися руками і тулячися докупи, вони бажали зростися, гинули від голоду і всякої іншої нужди, не хотячи одні без других працювати. І коли одна половина вмерла, то друга, що остала жива, шукала іншої і тулилася до неї, невважаючи на те, чи зустрілася з жіночою половиною, котру називаємо тепер жінкою, чи з мужеською; і так гинули обі.

Зевес, змилосердившися над ними, видумав інший спосіб і переставив їм полові часті наперед тіла, бо досі мали їх назверх і плодили та родилися не одні з одних, але з землі, як сверщки. Так, отже, переніс їм сі часті наперед і через те зробив їх родження обопільним, через мужеське в жіночім, задля того, аби розмножувалися через приставання мужа з жінкою і так продовжували рід, а також, коли зійдеться мужчина із мужчиною, аби щонайменше знаходили задоволення в товаришуванні, а потім, забавившися, бралися до роботи і займалися іншими життєвими ділами. Отож, відтоді обопільна любов, вроджена людям, лучить їх разом у первісну єдність і силкується зробити з двох одно і уздоровити людську природу.

16. Кождий, отже, з нас – се часть чоловіка, бо розрізаний надвоє так, як та камбала, з одної – на дві. Тому все кождий шукає своєї половини. Ті ж половини, що були т. зв. андрогіни, тепер люблять жінок, і багато між ними чужоложників; ті ж жінки, що повстали з такої самої андрогіни, люблять мужчин і багато з них продає їм себе на втіху. А всі жінки, що походять із жіночої половини через той переріз, не дуже липнуть до мужчин, але чують більший потяг до жінок, і між ними буває багато трібадісток.

Котрі мужчини повстали з мужеського відрізка, шукають мужеської половини, і ще в дитячих літах, як відрізані кусні мужа, люблять мужчин і тішаться, коли можуть лежати й обійматися з ними, і такі бувають найліпшими хлопцями і молодцями, бо вони найбільше мужеської природи. Дехто називає їх безстидними, але несправедливо, вони не роблять сього з безстидності, тільки тому, що сміло, з хоробрості та мужеського нахилу люблять те, що подібне до них.

На се – важний доказ у тім, що, дозрівши, вони робляться найліпшими горожанами для державної служби. Коли стануть мужами, кохаються в хлопцях, і не тягне їх до подружнього життя і до плодження дітей уже з природи, хіба що закон присилує їх; їм вистарчило би жити з подібними собі безженно. Отже, по найбільшій часті такий хлопцелюб і фільєраст родиться таким, люблячи все однополовців.

Коли, отже, такий муж зустрінеться зі своєю половиною, чи то пайдераст, чи який інший, тоді дивним дивом у них вибухає приязнь і прив’язання й любов, так що вони раді би, так сказати, ані на хвилю не розлучатися з собою. І верстаючи разом життя, вони робляться такими, що не можуть навіть сказати, що в’яже їх одного з одним. Бо ж не таким видається товаришування закоханих, щоб задля нього один тішився товариством другого з такою великою охотою; очевидно, що душа кождого хоче чогось іншого, чого не може висказати, не тільки натякає і велить догадуватися.

І коли би до них під час їх спілкування приступив Гефест зі своїми знарядами і запитав їх: «Чого бажаєте, люди, одні від других?» А коли би вони не знали, що відповісти, і він знов запитав їх: «Може, бажаєте зростися в одно тіло, щоб ви все були разом і не розлучувалися від себе ні вночі, ні вдень? Бо коли того собі бажаєте, то можу вас скувати і злучити в одну цілість, аби ви з двох тіл стали одним і до кінця життя були одним і жили спільно обоє, а коли помрете, там знов у Гадесі замість двох будете спільно одним помершим. Але вважайте, чи бажаєте сього і чи вистарчить вам сповнення вашого бажання, чи будете тим задоволені?»

Почувши се, знаємо напевно: ні один закоханий не відказався б від того і не дав би пізнати по собі, що хотів чогось іншого, але думав би, що почув якраз те, чого давно бажав, а власне, в єдності і злуці з милим із двох стати одним. Сьому та причина, що наша давня природа була колись однакова, і ми були цілість, а те наше бажання цілості називається Ерос. І перед тим, як кажу, ми були одно, а тепер через нашу несправедливість бог розділив нас, як лакедемонці аркадійців.

Тепер грозить нам біда, коли ми не будемо вірними богам, що вони ще раз порозділюють нас, і ходитимем на стовпах розрізані в половині носа, як сушені яблука. Задля того кождого мужа треба переконувати всякими способами, щоб шанував богів, щоб ми уникнули тої біди, а осягнули те, до чого Ерос є для нас провідником і вождем. Нехай же ніхто не поступає йому наперекір; а робить наперекір той, хто стягає на себе ненависть богів. Бо коли будемо богам милі і з ними в добрих зносинах, то знайдемо кождий свойого власного коханця, що тепер мало кому вдається. І нехай Еріксімах для осмішення моєї промови не толкує се так, що я говорю про Павсанія й Агатона; бо, можливо, що й вони належать до таких щасливців, і оба мають мужеську природу.

Говорю се загалом про всіх мужів і жінок, що таким способом наш рід міг би статися щасливим, коли б нам щастив Ерос, коли б кождий закоханий знайшов свойого власного любимця і повернув до своєї первісної природи. А коли се найліпше, то розуміється, що в нашім теперішнім стані найліпше буде те, що найближче до нього; се значить – знайти любимця з уродження підхожого до нашої вдачі. Тому-то, хвалячи бога, в якого силі се лежить, справедливо хвалимо Ероса, що вже тепер дає нам так багато добра, приводячи додому нашого приятеля, а на будуче подає нам найбільші надії, коли ми чтитимемо богів, привернути нас до первісної природи і, уздоровлюючи, зробити щасливими і блаженними.

Се, Еріксімаху, моя промова про Ероса, відмінна від твоєї. Як я вже просив тебе, не кепкуй із неї, щоб ми послухали й інших, що скаже кождий, а радше, що скажуть оба остатні, Агатон і Сократ.

17. Еріксімах:

Послухаю тебе, бо й мені твоя мова дуже подобалася. І коли б я не знав, що Сократ і Агатон – великі знавці любовних діл, я б побоювався, що їм не стане теми, коли вже так багато і так різнородно говорено; та тепер я не боюся.

Сократ:

Ти добре представив свою річ, Еріксімаху. Та коли би ти був у моїм положенні або в такім, як я буду по промові Агатона, то, певно, ти боявся би не менше, як я тепер.

Агатон:

Хочеш очарувати мене, Сократе, щоб я змішався, знаючи, що слухачі в сьому крузі покладають велику надію на те, що я буду добре говорити.

Сократ:

Я був би забудьком, Агатоне, коли б, бачачи твою відвагу і велику притомність при виступі на сцену в супроводі акторів, коли ти поглянув на таку велику публіку, що мала слухати твоїх слів, і ані трохи не змішався; а тепер мав би я думати, що ти змішаєшся задля нас, кількох людей.

Агатон:

Ні, Сократе, не думай, що сцена могла так закрутити мені голову, щоб я не знав, що страшніше говорити перед кількома розумними, ніж перед множеством нерозумних.

Сократ:

Певно, се було б негарно, Агатоне, коли б я думав про тебе, як про неотесу, бо добре знаю, що коли знайдешся серед таких, яких уважаєш мудрими, будеш дбати про їх суд далеко більше, ніж про суд юрби. Але ж ми не такі мудреці, та й були також у тій юрбі. Коли ж стрітиш інших мудріших, то можеш собі соромитися, коли тобі видасться, що робиш щось погане. Чи як кажеш?

Агатон:

Правду говориш.

Сократ:

А юрби ти не стидався би, коли би тобі здавалося, що робиш щось погане?

Тоді Федр вмішався в їх розмову.

Федр:

Любий Агатоне, коли відповіси Сократові, то ніщо не перешкодить йому відійти від теми теперішньої розмови, коли тільки буде мати розмовника, а ще до того гарного. Певно, я радо слухаю Сократової розмови, але мушу дбати про похвалу Ероса і прийняти від кождого з вас по одній промові. Коли кождий віддасть богові те, що йому належиться, тоді розмовляйте собі, хто з ким хоче.

Агатон:

Се справді ти гарно мовиш, Федре, і ніщо не перешкоджає мені говорити, бо з Сократом можу ще й опісля не раз поговорити,

Примітки

… мав чотири руки й уд стільки ж, як рук… – Уд – член тіла (у тому числі статевий член), тут вживається у значенні «кінцівка, нога».

Ефіальт, От – міфічні боги-велетні, які хотіли одружитися з Артемідою і Герою.

Гіганти – у давньогрецькій міфології велетні, народжені Геєю з крапель крові бога неба Урана. Постали проти богів Олімпу, за що їх скинули у підземелля.

Аполлон – у давньогрецькій міфології бог сонячного світла, гармонії і мистецтва, ватажок Муз, захисник пастухів та охоронець худоби, син Зевса і Лети. Зображався з лірою в руках.

Трібадістки – лесбіянки.

Фільєраст, пайдераст – мужоложець,чоловік-гомосексуаліст.

Гефест – у давньогрецькій міфології бог вогню і ковальства, син Зевса і Гери. Зображався широкоплечим і кульгавим. Виготовив тенета, у які зловив свою зрадливу дружину Афродіту в обіймах Ареса. В римській міфології – Вулкан.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 97 – 103.