IX. Промова Агатона

Платон

Переклад Івана Франка

18. Агатон:

Насамперед хочу сказати, як мені говорити, а потім говорити. Бо, мабуть, усі, що перед тим говорили, не хвалили бога, але згадували про те добро, яке він дає людям. А хто він сам, той, що дає все те, не сказав ніхто. А одинокий вірний спосіб усякої похвали для кождого – розібрати, який саме і які добра спричинює той, про кого мова. Так само й нам випадає насамперед похвалити Ероса, який він є, а опісля – його дари. Отже, я тверджу, що зі всіх щасливих богів, коли вільно й не гріх се сказати, Ерос найщасливіший, бо найкращий і найліпший.

А найкращий він ось чим. По-перше, Федре, він наймолодший із богів. Важний доказ на се дає сам, утікаючи від старості, хоч вона дуже скора, принаймні нападає на нас швидше, як треба. Її Ерос ненавидить зроду і не любить наближатися до неї. І все він пристає з молодими і пробуває у них. Бо стара то правда, що подібне тягне все до подібного.

Тому хоч годжуся з Федром у многому, в тім, одначе, перечу йому, буцімто Ерос старший від Кроноса й Япета, але тверджу, що він наймолодший із богів і вічно молодий, а старинні повісті про богів, оповідані Гесіодом і Парменідом, говорять про Ананке, а не про Ероса, коли тільки говорять правду.

Бо вони не були б ані оскопляли одні одних, ані в’язнили, ані насилували, коли б Ерос був між ними, але шанували би приязнь і мир, так як тепер, відколи Ерос панує над богами. Отже, він молодий і ніжний, як на молодого пристало; і треба такого поета, як Гомер, котрий би представив ніжність бога. Бо Гомер каже про те, що вона богиня і то ніжна, принаймні ніжні її ноги, про які він говорить:

Ноги у неї ніжні, бо вона по землі не ступає,

Але по головах людських легенько в повітрі ширяє.

Отже, мені здається, що він гарним свідоцтвом виказав її ніжність, що вона не ходить по твердім, але по м’якім. Сього самого вислову вживаємо й ми про Ероса, що він ніжний, бо не ступає по землі, ані по головах, що зовсім не м’які, але ступає і пробуває у чимось найніжнішім зі всього, бо вибирає собі оселю в умах і душах богів і людей. І не без розбору в усіх душах, бо відходить із тих душ, що припадком мають у собі якусь твердість, а вступає до м’яких. А хто ногами і всім тілом дотикається до найніжнішого з найніжніших, мусить бути й сам найніжнішим, а до того – ще й гнучкої постаті. Бо якби був твердий, то не міг би скрізь притулитися, ані ввійти неспостережено в кожду душу і так само вийти з неї.

Його симетричну і гнучку поставу доказує найкраще та незрівнянна грація, якою по всім свідоцтвам визначається Ерос понад усіх. Бо неповоротність і любов – усе в війні між собою. Про красу його тіла свідчить побут бога між цвітами; бо в безцвітнім і зів’ялім тілі або душі, або чім-будь іншім Ерос не поселяється, лише де місце цвітасте й пахуче, там він осідає і пробуває.

19. Про красоту бога досить і сього, та є ще багато надто. А про чесноту Ероса треба сказати насамперед те, що Ерос ані не кривдить бога, ні чоловіка, ані не терпить насилля від бога, ані від чоловіка. Він сам не терпить насилля, коли терпить що взагалі, бо насилля Ероса не чіпається, ані він не робить його нікому; бо кождий добровільно все робить для Ероса, а що хто добровільно робить іншому – се королі держав признають за слушне право.

Обік справедливості він наділений великою оглядністю. А оглядність рівняється панованню пристрастями та жадобами, бо нема сильнішої пристрасті від Ероса. Коли інші пристрасті слабші, їх опановує Ерос і панує над ними, а пануючи над пристрастями й жадобами, він мусить бути особливо оглядний.

Що ж до відваги, то навіть Ареса не можна протиставити Еросу; бо не Арес Ероса, але Ерос Ареса запровадив до Афродіти, як кажуть. Хто держить, той сильніший від того, кого держить, а хто має владу над наймужнішим, той наймужніший із усіх. Про справедливість, оглядність і відвагу Ероса було вже сказано. Лишається сказати про мудрість.

Отже, скільки зможу, постараюся не лишитися ззаду. Отож, насамперед, щоб і я почтив нашу штуку, так як Еріксімах – свою, то сей бог премудрий поет і інших робить поетами; бо кождий стає поетом, навіть нездібний – перед тим, як лише його обхопить Ерос. І се випадає нам узяти за свідоцтво, що Ерос добрий поет, здібний до всякої поезії й музики. Бо чого хто не має або не знає, того ані іншому не дасть, ані нікого не навчить. Та й щодо живої поезії, хто може заперечити, щоб без Ероса була можлива мудрість, якою твориться і родиться все живе?

А про майстрів у інших штуках чи ж не знаємо, що котрого навчив сей бог, той був визначний і славний, а котрому Ерос не допоміг, той лишився у тьмі. Бо ж стріляння з лука, штуку лічення і віщування винайшов Аполлон під проводом бажання й Ероса, так що й він був учеником Ероса. Йому завдячують Музи музику, Гефест ковальство, Афіна ткання, а Зевес кермовання богами й людьми.

От так-то уладилися навіть діла богів, коли між них ввійшов Ерос, очевидно, через його красу, бо бридкості не терпить Ерос. А перед тим, як я сказав на початку, багато страховищ робилося між богами, як кажуть, під панованням Ананки; коли ж уродився сей бог, із любові до красоти повстало все добре між богами й людьми. І так здається мені, Федре, що Ерос перший був найкращим і найліпшим, а потім і іншим зробив багато такого ж гарного й доброго. Приходить мені тут на гадку вірш, у якім сказано про нього, що він творить:

Мир і спокій між людьми, мов свічадо вигладжує море,

Втишує бурі і сон насила на турботну постелю.

Він очищує нас від чужого, а наповнює спорідненим, збираючи нас на товариські сходини; стає нашим провідником на торжествах, хороводах і жертвах. Він дає лагідність, а усуває дикість; щедрий на добродійність, а скупий на ворогування; ласкавий для добрих, видний мудрим, любий богам; приносить щастя бідним, а придбання багатим; батько м’якості, пишності, розкішності, принад, туги любовної й жалю; дбайливий о добрих, недбалий о злих; при роботі, в страху, в бажанні, в морі керманич, співподорожній, помічник і найліпший спаситель; окраса всіх богів і людей, найкращий і найліпший провідник, котрому повинен послідувати кождий, величаючи його достойно серед гарного хору, звеселяючи піснею ум усіх богів і людей. Отся моя промова, Федре, що містить у собі потрохи гру слів, а потрохи – щирий запал, наскільки се було в моїй силі, нехай буде приємна богові.

20. Коли Агатон скінчив свою промову, всі, як оповідав Арістодем, підняли крик, бо він, як на молодика, говорив достойно себе й бога.

Сократ, поглянувши на Еріксімаха:

Чи не здається тобі, сину Акумена, що я довго тривожився безпідставним страхом чи, може, віщим духом, як я сказав уперед, що Агатон буде говорити чудово, а я не матиму що сказати?

Еріксімах:

Се інша річ. Ти проповів віщим духом, що Агатон буде говорити гарно, але не думаю, щоб ти не мав що відповісти.

Сократ:

Як же так, мій любий, не мав би я бути е клопоті, я і всякий інший, хто би мав говорити по так гарній і багатій змістом промові? І коли все інше було й не так дуже гідне подиву, то котрий слухач не подивлятиме кінцевих прекрасних слів і речень? Принаймні я, відчуваючи їх красоту, думаю, що не зможу ані в приближенні сказати щось так гарне, і втік би зі стиду геть відси, якби лише мав куди втекти. Навіть Горгія пригадала мені ся промова, так що нараз пригадалося мені Гомерове слово, і я злякався, щоб Агатон при кінці своєї промови не пустив на мене страшну голову Горгони і не обернув мене в безсловесний камінь.

Тоді я зараз зрозумів, як смішно було з мого боку обіцяти вам, коли прийде на мене черга, вихваляти перед вами Ероса. І коли ти назвав мене страшним знавцем любовних діл, то я зовсім не розумію, чому чоловік мусить величати що-будь. У своїй простоті я думав, що сказати правду про всяку похвальну річ – сього досить, а вибираючи з того, що найкраще, зложити се якнайвідповідніше. Я мав велику надію, що говоритиму добре, свідомий того, що хвалити щось – значить сказати правду.

Тут, одначе, як бачу, зовсім не те значило похваляти щось гарне, але тільки накласти на річ якнайбільше і якнайкращих прикмет. А чи вона має їх чи ні, чи се правда, чи набрехано, про те не було мови. Бо, здається, наперед було умовлено, аби кождий із нас хвалив Ероса, як йому хочеться, а не як треба хвалити. Через те, отже, думаю, ви в своїх промовах понакладали на Ероса всякого і назвали його так великим і творцем таких і стількох речей, що видавалося, що він найкращий і найліпший принаймні для тих, що сього не знають; бо не думаю, щоб ви говорили для знаючих.

Але я не знаю такого способу хвалення, і виголосити похвалу обіцяв лише язик, а не серце. Тож нехай же той язик здоров буде, бо я не виголошу такої промови і не міг би виголосити її. А тільки, коли позволите, хочу говорити не що інше як правду, своїм звичаєм, а не так, як ваші промови, щоб не наразити себе на сміх. Скажи, отже, Федре, чи треба вам такої промови і чи схочете слухати правди про Ероса, висловленої такими словами та реченнями та доказами, які прийдуть мені в тій хвилі на ум?

Федр і інші веліли йому говорити так, як сам узнає за відповідне.

Сократ:

Ще одно, Федре, позволь мені запитати де про що Агатона, щоб я, порозумівшися з ним, міг говорити далі.

Федр:

Але ж і овшім, питай, що хочеш.

Тоді Сократ зачав говорити ось як.

Примітки

Кронос – у давньогрецькій міфології титан, найменший і найсильніший син Урана і Геї, скинув Урана. Поглинав усіх своїх дітей, щоб зберегти свою владу над світом. Згодом Зевс (син Кроноса) переміг його і сам став правити світом.

Ананке – необхідність, доля; також – ім’я богині долі. Основне поняття філософії Платона.

Ате (Ага) – безумство, осліплення, що веде до нещастя або й навіть загибелі; богиня нещастя.

Арес (Арей) – у давньогрецькій міфології син Зевса й Гери, спочатку бог бур і гроз, пізніше бог жорстокої, кровопролитної війни. Коханець Афродіти, яка народила від нього Ероса, Антероса, Гармонію, Деймоса та Фобоса. Стародавні римляни ототожнювали Ареса з Марсом.

Афіна – у давньогрецькій міфології богиня мудрості й справедливих воєн, миру, добробуту і здоров’я, покровителька наук та ремесел, народжена з голови Зевса. Зображалася зі щитом, списом і шоломом.

Горгій – один із головних представників грецької софістики. Розробляв мистецтво риторики. Автор філософської праці «Про неіснуюче». Один із діалогів Платона названий на його честь.

Горгона – у давньогрецькій міфології страхітливе чудовисько зі зміями у волоссі, погляд якого перетворював усе живе в каміння.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 103 – 107.