VI. Промова Павсанія

Платон

Переклад Івана Франка

8. Отсе більше-менше сказав Федр, а по Федрі говорили інші, котрих мови я докладно не затямив. Поминаючи їх, оповім мову Павсанія.

Павсаній:

Не зовсім відповідним видається мені, Федре, твоє предложення, щоб ми так по-простому вихваляли Ероса. Бо якби лиш один був Ерос, то се було би добре. Але чи ж він лиш один? Коли він не один, ліпше вперед рішити, котрого маємо хвалити. Тож я попробую поправити се.

Насамперед показати Ероса, котрого треба хвалити, а потім прославити його, як богу достойно. Адже знаємо всі, що без Ероса нема Афродіти. Якби вона була одна, то був би один Ерос. А коли їх є дві, то мусять бути й два Ероси. А які ж то дві богині? Одна – старша і без матері, дочка Неба, котру назвали також Небесною, а друга – молодша, донька Зевеса й Діони, котру називаємо Посполитою. Треба, отже, й Ероса, помічника тої другої, справедливо називати Посполитим, а другого – Небесним.

Хвалити треба всіх богів, і тому мушу вияснити прикмети кождого. Бо кожде діло так стоїть: само собою зроблене, воно ані зле, ані добре. Отак як ми тепер робимо, п’ємо, співаємо або говоримо – все те само собою негарне, але в виконанні, як воно зроблене, таким виходить. Зроблене гарно й правдиво буде гарне, а зроблене криво буде погане. Те саме важне також для любові й Ероса: не кождий гарний і достойний похвали, лише той, що приводить нас до любові й краси.

Ерос, помічник Посполитої Афродіти, направду й сам посполитий, і робить, що трафиться. В нім-то й кохаються лихі люди. Такі люблять насамперед не менше жінок, як хлопців; опісля у тих, яких люблять, кохають радше тіло, ніж душу; потім скільки лише можуть – найдурніших, дбаючи лише про заспокоєння пристрасті, а не дбаючи про те, чи се чесно, чи ні.

От тим-то, коли їм трапиться зробити щось, то роблять добре або недобре, як попаде; бо се походить від тої молодшої богині, багато молодшої від другої, що в своїм уродженні має зачатки жіночого і мужеського. Е

рос Небесної богині зразу не мав у собі нічого жіночого, тільки саме мужеське. Се була любов до хлопців, старша і вільна від усякої розпусти. От тим-то люди, опановані тою любов’ю, звертаються до мужчин і люблять те, що з природи міцніше та має в собі більше розуму. Се легко пізнати і по самій любові хлопців, бо ті, що кермуються тим старшим Еросом, любуються не в дітях, а в таких, що вже починають приходити до розуму, коли у них засівається борода.

Почавши таким способом любити, такі люди готові провести ціле життя разом із укоханим, але не так, щоб видурити дещо від нерозумного, а дорослого висміяти й перебігти до іншого. Треба, щоб і закон забороняв любити недолітків, аби ніхто на непевне не витрачував великого зусилля; бо невідомо нікому, чим се може скінчитися: чи недоліток не попаде в розпусту, чи обернеться до чесноти душі й тіла.

Ліпші й самі вже собі добровільно установлюють такий закон, але від того треба здержувати і звичайних любовників, так як забороняємо їм, оскільки можемо, любити вільних жінок. Бо вони-то спричинили запакощення сього діла так, що деякі справедливо говорять, що віддаватися любовникам – се ганьба. Се говорять, одначе, тільки про тих, у кого бачать непоміркованість та несправедливість. Бо прилично й праведно ведене діло ні в якім разі не стягне на себе догани.

Властиві закони в любовних ділах у інших краях легко пізнати, бо вони означені зовсім просто, але наші та лакедемонські – трудніші. Бо в Еліді і в беотів, де не вміють красномовства, є такий звичай, що годиться віддавати себе любовникам, і ніхто, ані молодий, ані старий, не сміє сказати, що се погано, тому, гадаю, аби не завдавали собі клопоту, силкуючися при своїй невимовності переконувати молодців.

В Іонії ж і в інших численних краях, де греки живуть серед варварів, звичай уважає се ганьбою. Бо у варварів задля їх самовладної управи є все те злом так само як наука й замиловання в тілесних справах. Відомо, що не подобається володарям, щоб у підданих повставали великі розуми або міцні приязні і зв’язки, які попри інші обставини родяться найбільше з такої любові.

Сього, певно, навчилися й тутешні тирани; бо коли любов Арістогейтонова і дружба Гармодієва стала міцною, зламала їх державну власть. Через те там, де уважається за нечесть віддавати себе любовникам, се діється із-за зарозумілости законодавців, задля насильства пануючих і нездарностн підданих. А де се прямо уважається гарним, діється се задля душевної оспалости законодавців. У нас закон постановляє далеко краще, та, як я вже сказав, нелегко його зрозуміти.

10. Коли ж роздумати, що кажуть, буцімто ліпше любити явно, ніж тайно, а особливо – найблагородніших і найліпших, хоч би були поганіші від інших, то яка ж дивна заохота буває закоханим від усіх, не як коли би робили щось погане. Коли позискати улюбленого уважається добром, а не злом, і коли для позискання коханого звичай позволяє закоханому робити не одне таке дивоглядне, і навіть маки за се похвалу, що якби хто поважився робити се з ившою метою, стягнув би на себе найострішу догану життєвої мудрості, бо коли би хто для позискання грошей або осягнення уряду або іншої власті хотів робити те, що роблять закохані для своїх любимців, коли би просив у покірній поставі або на колінах, присягався, лягав перед дверми, добровільно робив послуги, яких би не робив навіть наемник, такому й приятелі, й вороги не допустили би робити того всього, одні закидаючи йому підхлібство та упідлення, а інші упоминаючи та присоромлюючи його.

Натомість закоханий, роблячи все те, робить се з певною грацією, і звичай позволяє йому робити се без сорому, бо він робить прекрасне діло. А що найстрашніше, як кажуть многі, – се те, що, коли він присягається і зламає присягу, боги прощають йому се, бо любовна присяга не вважається присягою. От так боги й люди допускають закоханому багато вільностей, які признає йому й тутешній звичай.

Тому, отже, міг би хтось уважати за найкращу річ у сій державі любити і бути приятелем закоханих. Коли, одначе, батьки наймають учителів, аби не позволяли любимцям розмовляти з любовниками, і се виразно наказують учителеві, а ровесники й товариші ганьблять їх, коли бачать такі їх учинки, а старші не противляться таким докорам, ані ке лають їх за те, як за недобре діло, – се все, узявши під увагу, думав би хто знов, що се тут уважається чимось найпоганішим.

А справа, думаю, стоїть так, як я сказав зразу: само собою се ані гарне, ані зле, але гарно роблене воно гарне, а погано роблене погане. Злом буде приподоблюватися злому злим способом, а добром – служити чесному добрим способом. Злим буде той посполитий любовник, що любить радше тіло, як душу, навіть непостійний, тому що любить непостійну річ. Бо, як тільки минеться цвіт тіла, котре любить, він покидає його, задаючи брехню своїм словам і обіцянкам. А закоханий у душу, напоєну чеснотою, остає таким ціле життя, бо приліг до тривкого. Їх-то хоче ваш звичай добре й гарно випробувати і одним сприяти, а других уникати. Через те приходиться одному переслідувати, а другому тікати, виникає боротьба і випробовання, яким покажеться любовник, а яким – люблений. З тої причини уважається злом, коли хтось швидко піддаєтеся, аби був час якнайліпше пізнати різнородні обставини.

Далі злим уважається дати себе зловити багатствами або державними впливами, чи то хто угинається під тяжкими обставинами, чи то добивається багатства і впливів у державі і не погорджує ними, бо все те не видається ані міцним, ані тривким, так що з нього навіть правдива приязнь не може повстати. Одна лише дорога лишається нашим обичаям, коли люблений має чесно приподобатися свойому любовникові; бо в нас такий звичай, що між закоханими всяка добровільна служба не вважається підлістю ані ганьбою; так само й закоханому лишається неганебною одна служба, а се служба чесноті.

11. Є у нас звичай, коли хто хоче кому служити, думаючи через те або стати ліпшим, збагатити своє знання, або набратися якоїсь чесноти, то ся добровільна служба не вважається ані гидкою, ані соромною. Сі два звичаї, любов до хлопців і любов до знання та іншої чесноти, треба звести до одного, коли з того має вийти, що любимець має вволяти волю закоханого.

Коли оба, закоханий і любимець, згідні в тім, перший, що йому годиться всякими способами услугувати любимцеві, який піддається йому, а другий – у тім, що йому годиться піддаватися закоханому, який веде його до знання й добра, і коли справді перший потрафить довести другого до знання й добра, а другий бажає того і потребує в тім помочі, – коли оба в тім згоджуються, тільки тоді їх любов буде гарною і достойною, а ніяк інакше. Тільки в такім випадку не ганьба бути навіть ошуканим, а у всіх інших випадках ганьба, чи буде один ошуканий, чи ні.

Бо коли хтось услужив багатому любовникові задля багатства і був ошуканий, не діставши заплати, а при тім виявилося, що його поклонник оказався вбогим, то нема гіршої гидоти над сю, бо сей, розуміється, тим самим показав, що за всяку заплату услужив би кождому, а се не гарно. Коли натомість хто віддавався якомусь чесному чоловікові, щоб самому стати ліпшим через приязнь свойого любовника, і в тім ошукався, бо коханець оказався злим, то такий завід усе-таки гарний. Він видається чесним через те, що по своїй змозі доказав, що всіма способами стремів до осягнення чесноти, аби стати ліпшим, а се знов найкраще з усього. І так з кождого погляду гарно віддавати себе любовникам задля чесноти.

Така-то любов небесної богині і небесна, і вельми корисна для держави і для поодиноких людей, що приневолює звертати пильну увагу на чесноту любовника і заразом любленого. А всі інші роди любові належать до другої, до посполитої.

Отсе сказав я тобі, Федре, без приготування, у відповіді про любов.

Коли по мові Павсанія наступила павза, бо так учать мене софісти говорити рівнозвучниками, повинен був дальше говорити Арістофан; але він случайно, або тому, що переївся, або з чого іншого дістав щикавку і не міг говорити, лише промимрив – бо зараз за ним лежав лікар Еріксімах:

«О – Еріксімаху – ти можеш – або вилічити мене – зі щикавки – або говорити – замість мене, аж поки – я не перестану – гикатися».

Еріксімах:

Зроблю се й друге. Бо говоритиму в твоїм заступстві, а як ти перестанеш гикати, будеш говорити сам. Поки я говорю, ти запри в собі дух довший час, а щикавка перейде; а як ні, то виполощи горло водою. А коли вона дуже сильна, візьми щось і порушай тим у ніздрях та старайся чихнути; коли так зробиш раз або двічі, то перестане, хоч би була й як сильна.

Арістофан:

То говори замість мене, а я тим часом зроблю те, що кажеш.

Примітки

Діона – давньогрецька богиня, дочка Океана і Тефії або Урана і Геї, відома як мати Афродіти (звідси і прізвисько Афродіти – Анадіомена, тобто «народжена з піни»).

… донька Зевеса й Діони, котру називаємо Посполитою. – Богиня кохання і краси Афродіта.

Еліда – західна область Греції.

Беотія – центральна область Греції.

Іонія – територія на Малоазійському побережжі.

Арістогейтон (Арістогітон), Гармодій – відомі як убивці Гіппарха (514 р. до н. е.). Згодом за ними закріпилася слава тираноубивць та борців за свободу.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 89 – 94.