XIV. Закінчення

Платон

Переклад Івана Франка

38. Коли Алківіад скінчив, піднявся сміх задля його одвертості, з якої виходило, що він досі закоханий у Сократа. Сократ, отже, відповів: «Ти, Алківіаде, видаєшся мені тверезим, бо інакше ти не крутився би так хитро довкола і не силкувався би затемнити свою ціль, задля якої ти говорив усе те. Адже ж, говорячи, ти мимоходом накінці поставив те, задля чого все те було говорено, а власне, щоб порізнити мене з Агатоном. Ти, мабуть, думаєш, що я повинен любити тільки тебе і нікого більше, а тільки ти і ніхто більше повинен любити Агатона. Але ти не сховався, бо твою сатиричну та силенічну притчу я зрозумів добре. Отже, любий Агатоне, не давай йому нічого за виграну, але вважай, аби ніхто не порізнив мене з тобою!»

Агатон:

І справді, Сократе, здається, маєш рацію. Догадуюся, що він для того й ліг поміж нами, аби порізнити нас. Отже, нічого більше не узискає, тільки я прийду до тебе і ляжу коло тебе.

Сократ:

І овшім, ходи сюди і лягай із отсього боку!

Алківіад:

Зевесе, скільки я терплю від того чоловіка! Йому здається, що скрізь мусить мати верх наді мною. Але коли вже так має бути, ти дивогляде, то нехай Агатон ляже між мною й тобою!

Сократ:

Ні, неможливо. Ти вихвалив мене, а я знов мушу вихвалити того, що лежить направо від мене. Коли б Агатон ліг біля тебе, то мусив би знов хвалити мене, а я не міг би хвалити його. Дай спокій, навіжений, і не завидуй молодцеві, щоб я похвалив його, бо мені хочеться дуже вихвалити його.

Агатон:

Ой, ой, ой, Алківіаде, не можу ніяк лишитися тут, але мушу поперед усього перемінити місце, щоб одержати похвалу від Сократа.

Алківіад:

Знов та сама стара історія! Де Сократ присутній, там ніхто інший не може забавитися з красуном. І тепер яку хитру та пусту вимівку знайшов він, щоб отсей ліг коло нього!

39. Тоді Агатон устав, аби лягти коло Сократа. Нараз прийшло багато нічних гуляк до дверей, а, знайшовши двері отворені, тому що хтось вийшов надвір, ввійшли досередини і полягали, де хто міг. Уся кімната наповнилася їх криком, і без жадного порядку силувано кождого нити якнайбільше вина. Бріксімах, Федр і деякі інші відійшли геть, а Арістодема переміг сон, і він швидко заснув та спав дуже довго, бо ніч була довга.

Збудився аж вдосвіта, коли вже когути піяли, і сонними очима побачив, що одні спали, а інші розійшлися; тільки Агатон, Арістофан і Сократ іще самі не спали і пили з великої чаші за чергою направо. Сократ розмовляв з ними про щось; зрештою, Арістодем не затямив про що, бо не чув початку і не дослухав до кінця, заснувши наново.

Головна річ була в тім, що Сократ силкувався переконати їх, що той сам автор повинен уміти писати комедії й трагедії, а хто добрий трагік, повинен бути також добрим коміком. Вони поневолі признавали йому рацію, але переконання не набрали, тим більше, що їх почало клонити на сон. Перший заснув Арістофан, а коли вже робився день, також – Агатон. Сократ, отже, поклавши їх до ліжка, встав і вийшов із дому, а Арістодем пішов за ним, як було його звичаєм. Вони пішли до Лікея, скупалися там, а потім Сократ провів там же весь день і аж надвечір вернув додому на спочинок.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 129 – 131.