2. Вік Астреї

Арат Солійський

Переклад Івана Франка

Понад всі інші Арктур найясніше на небі сузір’я,

Та під обома ногами вола ти побачиш дівицю,

Котра держить у руках золотий колосок. Се Астрея, –

Чи того Астра дочка, що, як деякі кажуть, вітцем був

Звізд усіх у давнину, чи якогось там іншого батька.

Годі напевно сказать. Інша тут насувається повість

Людям, що врем’я було, як вона на землі проживала

І приходила людей оглядать. Не горда була чи то

На зборах мужів старих, чи на збори жіночі являться,

Діке назвали її. А зібравши старців чи на площі,

Чи де в просторій якій та захищеній трохи будівлі,

Їм викладала права, по яким жить в сім’ї та в громаді.

Люди не знали тоді ще сварок, що до вбійства доводять,

Ані теж суперечок завзятущих, ні бунтів оружних,

Але жили в простоті, бо далеко від них було море,

Живності здалека ще ніхто не довозив кораблями,

А достарчали воли та плуги. Сама Діке багата,

Пані народів, подателька правди, всього достарчала.

Та лиш так довго була, доки вік золотий на землі був;

В срібному рідко вже лиш і не так до підмоги готова

Навідувалась, старих домагаючися обичаїв.

Все ж таки доки ще був срібний вік, і вона теж бувала,

З гір виходила сама вечорами сумна-невесела

І не вдавалась ні з ким у сердечну та любу розмову.

Але коли до людських дійшла міст і осель многолюдних,

То докоряла їм за щораз більше поширення злоби.

«Вже не побачите більш ви мене, – говорила, – й не стану

Відповідати вже вам на питання, се диво, як давні

Золотовіцькі батьки полишили вже гірше потомство?

Гірше ще сплодите ви, позаводяться війни між вами,

Один із одного муть залюбки лити кров на будуще,

Бо вам за злобою вслід надходитимуть болі та муки».

Мовивши так, знов ішла в свої гори. Та все ще вертала,

Поки народи, по ній тужачи, ще ззирались на неї.

Та коли й ті перемерли, настав вік залізний на світі,

Зліші, на згубу собі, завзятіші намножились люди.

Перші вкували вони меч злочинний та напасті знарядь,

Перші з’їдать почали волів, помічників роботящих.

От тут, зненавидівши рід людський, підлетіла на небо

Діке й притьмом заняла теє місце, де й досі ночами

Видиться людським очам діва поблиз Великого Воза.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 210 – 211.