4. Знаки на землі

Арат Солійський

Переклад Івана Франка

Вітер віщує також, коли дується море й хвилює

Й дуже шумлять береги та щілини, хоч врем’я погідне,

Й шумом лунають також верхи гір, коли чапля не в пору

З моря летить до землі й голосно, мов тривожно, деркоче, –

Знак, що великі вітри буватимуть скоро на морі.

Деколи й дикі курки, що в погоду окремо літають,

Перед находом вітрів починають стадами літати.

Часто теж дикі качки та морські сиклії, замість

Щоб поринать у воді, б’ють на березі крилами землю,

Або теж хмари повзуть та чіпляються за гір верхів’я.

Часто теж зірвані цвіти, білі ті водянії лілеї,

Вітер віщують, коли ще по тихого моря поверхні

Купами плавать почнуть перед бурею або й опісля.

Часто вже хмари самі, коли дощ наближається й буря,

Наче вовнисті клубки, по мрачнім розсипаються небі,

Або на небі обруч появиться – подвійна веселка,

Або темнавий обруч окружа чи то сонце, чи місяць.

Часто теж болотяних та морських птахів юрби густії

Жадібно в воду летять і купаються в ній ненаситно,

Або понад озера ластівки ненастанно шибують,

Черевом злегка немов ударяючи зморщену воду,

Або нещасний народ, ненаситної видри пожива,

Жаби в весь глас гаморять, та мовчать їх хвостатії діти.

Туркавка ось на гіллі загурчить одинока й тужлива,

Або на виступі десь узбережжя морського ворони

Злетяться, наче на сейм, своїм краканням бурю віщують.

Навіть ліниві воли перед довгим дощем тужно в небо

Дивляться й пару вогку із повітря глибоко вдихають.

Навіть зі своїх дірок мурашки свої яйця виносять

Сквапно, а купами теж виповзають на стіни стоноги.

Лазять також по землі черв’яки, що кишками земними

Дехто взива. Кури теж гребенясті, півневе потомство,

Пильно шолопають пір’я своє та троскочуть щосили,

Скоро кропити почне крапля за краплею з неба.

Іноді й круків народ та кавок невгомоннеє плем’я

Робляться з неба дощу надходящого раптом знаками,

Якщо стадами летять з криком, на яструб’ячий похожим,

Навіть наслідує крук своїм голосом капання крапель

Зевсових, скоро лиш дощ почне йти, або, каркнувши двічі

Голосом хриплим, запіє й крильми б’є в боки себе часто.

Також домашні качки та освоєні ґави, прибігши

Під сухий дах, мов з утіхи, крильми таки довго тріпочуть,

З голосним криком чаплі спішать на каламутную воду.

І хай не буде тобі зайвим ні одно з тих спостережень,

Якщо пильнуєш дощу. Завзятіш, ніж звичайно,

Мухи кусають тоді, чоловічої крові лакомі;

В свічці на ґноті тоді нароста живо пакісний злодій

У вогку ніч. Або як узимі лампи світять оливні,

Світло хитається враз і немов ось-ось гасне або враз

Бухне й притьмом затріщить, аж запорскає з нього олива.

Літом, бува, залетять морські птахи стадами значними,

Не занедбай уважать, як з горшка, в якім дещо вариться,

З тринога, що на огні стоїть, іскри скакать починають,

Або як в попелі ще тліє вугля, а з нього зненацька

Іскри заприщуть, немовби розжеврені зернята проса, –

Все на увагу бери, коли мокрий не хочеш ходити.

Перекладено в днях 16 – 19 червня 1915 р. Переклад удоконано з грецького тексту, поміщеного в збірці: С. Julii Hygini, Augusti liberti fabularum liber; eiusdem, pceticon Astronomicon libri quattuor; Palaephati, De fabulosis narrationibus liber; F. Fulgentü Placiadis, Mythologiarum libri III; eiusdem, De vocum antiquarum interpretatione liber; Arati, Phaenomenon fragmentum Germanico caesare interprete; eiusdem, Phaenornena, graece cum interpretatione latina; Prodi, De sphaera, libellus graece et latine, index, Basileae, 1835, ст. 190 – 225.

Остатні 73 рядки перекладено також при помочі німецького перекладу Й. Г. Фосса в збірці «Griechische Gedichte», Heidelberg, 1850, ст. 182 – 185. Із поеми, що обіймає 1154 рядки, я переклав тільки 64 початкові та з другої (не відділеної) часті, яку деколи, примітка у латинських переробках, трактовано окремо як книгу «прогностиків», – рядки 749 – 980, що, окрім поетичної, мають також немалу фольклорну вартість.

Про самого автора треба сказати, що він був одним із головних представників т(ак) зв(аної) александрійської школи, хоча не жив в Александра-, старшим ровесником Каллімаха та Теокріта. Він уродився коло р. 310 перед Хр(истом) у кілікійськім місті Солой (пізніше Помпейополь) у Малій Азії, вчився в Афінах, а більшу часть свого віку прожив у Пеллі, куди його запросив тамошній князь Антігон Гонат. Із його поручения він і написав свій головний твір «Феномена» (Явища), в якім віршами передав у головному зміст прозової книжки старшого астронома Евдокса не без деяких помилок, які завважено вже в старовину.

Головним взірцем його поетичного представлення треба вважати Гесіода, хоча змістом своєї поеми він у головній, астрономічній часті стоїть не на оснозі людової традиції, а на основі нової науки – астрономії, признає кулясту форму землі, але вважає землю основою та осередком усього видимого світу (т(ак> зв(аний) геоцентричний погляд), а в спеціальнім викладі про тіла небесні заселяє небо майже всіми фігурами грецької міфології та геройської саги. Та термінологія лишилася в астрономії й досі.

Арат умер коло р. 246 перед Хр(истом). Із його інших, особливо прозових писань (він був фаховим лікарем) до нас не дійшло нічого. (Пор.: W. Christ, Geschichte der griechischen Literatur, ст. 548 – 51).

Писано д(ня) 20 червня 1915 р.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 216 – 218.