Керманич

Іван Франко

Черемошем бистрим, шумливим

На доли дараба летить,

Керманич на ній молоденький

В Черемоша води глядить.

В керманича серце мутиться,

А з ока спливає сльоза,

Лиш керму поводить поволі

По хвилях робуча рука.

Мов утка, дараба ось поре

Спокійну, широку глибінь,

І в воду, понуривши очі,

Вдивився керманич-легінь.

А втім – чи се сон, чи се ява? –

Крізь сльози ввижаєсь йому,

Що ось надплива над чудесну

Підводну палату скляну.

З вікна її очі до нього

Дівочі якісь піднялись;

Дівчина та – боже єдиний! –

Та, що він покинув колись.

І слухає пильно керманич…

Дівчина та плаче й співа:

«До мене, мій милий, до мене!

Чекаю на тебе жива…

Хоч нас розлучили злі люди,

А смерть принесе нам спокій.

Ходи, тут твоя я навіки!

Ходи, тут навіки ти мій!»

Черемошем бистрим, шумливим

На доли дараба пливе;

В ній зламана керма, о берег

Черемош дарабою б’є.

Глибоко керманич, глибоко

Лежить у скляному дворі;

Що присне о скелі дараба,

Йому вже то й не в голові.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Балади і розкази», с. 14 – 15. Зберігся автограф ранньої редакції вірша (ф. 3, № 258).

Це – переробка балади Г. Гейне «». Цікаво, що в тому ж 1876 р. іншу переробку цієї балади дав Ю. Федькович («»), з якої, можливо у поезію Франка перейшли дараба і Черемош.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 314 – 315.