Хозарська данина
Іван Франко
Варіанти тексту
|
||
Хозарська дружина розбоєм жила,
Вона над Дніпро за розбоєм прийшла.
На горах Дніпрових град Київ стоїть,
А в городі тім троє братий княжить.
Післали хозари сказати братам
Данину платить степовим хижакам.
«Війна, як данини ви нам не дасте, –
А де ми проїдем, трава не зросте!»
Кий, Хорив і Щек там князями були,
Вони таке слово хозарам рекли:
«Життя наше мирне, війна не для нас,
Данину ми дать вам готові сейчас!»
Хозари під містом табором стоять
І острять оружжя й на місто глядять.
А з міста післанці передом ідуть,
За ними на возі данину везуть.
Данину когану в шатро завезли,
Начальники там на пораду прийшли.
«Яку ж ви данину від міста взяли?» –
«Князі по мечу нам від диму дали».
Начальники смотрять, дивується хан.
«Не добру, когане, прислали нам дань!
В один лиш бік наше оружжя стальне,
А зброя полян і в у два боки тне.
Коли ж вони з нами бороться почнуть,
Поки ми їх сто, наших двісті уб’ють.
І, може, прийде ще такий на нас час,
Що дань побирать вони будуть від нас».
На київських горах розсілася тьма,
Та війську полянів спочинку нема.
Тихесенько з Києва ряд за рядом
Спішать, де хозари вколисані сном.
І рикнули роги, клик бою гуде…
Отсе ж то загибель хозарам іде!
Страшний там був бренькіт мечів тих стальних,
І годі спасаться хозарам від них.
Ой голосно вили вовки із лісів, –
Хозарам, мабуть, похоронний то спів.
А рано Хорс ясний піднявся з-за хмар, –
Все поле покрилося трупом хозар.
Лиш хан їх полонений в путах сидить,
Здивованим оком на трупи глядить.
Униз похилилась його голова,
А слух наче ловить зловіщі слова:
«Мабуть, незабаром настане той час,
Що дань побирать вони будуть від нас».
Написано в р. 1875, передруковано в збірці «Із літ моєї молодості», Львів, 1913, ст. 55 – 58.
Літописне оповідання про хозарську данину міститься в початковій, недатованій часті найстаршого київського літопису за оповіданням про Кия, Щека й Хорива (вищенаведене видання, ст. 12) і виглядає в віршованій формі ось як:
По сихъ же лѣтехъ по смрти братья сея
Быша (Поляни) обидими
Деревляны и инѣми околными.
И наидоша я Козаре сѣдящая в лѣсѣхъ на горах.
И ркоша Козарѣ: «Платите намъ дань!»
Здумавше же Поляне, и вдаша от дыма мечь.
И несоша Козары князю своєму
И къ старѣишинамъ своимъ, и рѣша имъ:
«Се налѣзохомъ дань нову».
Они же рѣша имъ: «Откуду?»
Они же рѣша имъ: «В лѣсѣ на горах
Над рѣкою днѣпровьскою».
Они же ркоша: «Что суть в дарѣ?»
Они же показаша мечь.
И рѣша старцѣ Козарьстіи:
«Не добра дань, княже!
Мы доискахом ся оружьємъ
Одиноя страны Одиноя острым, рѣкше саблями,
[У р[укопису] через помилку «одиноя страны»].
А сихъ оружьє обоюду остро, рекше мечи.
Сій имуть имати на насъ дань, и на инѣхъ странахъ
Се же събысть ся все.
Остатній рядок літописного оповідання натякає на пізніші події, можливо, що на побіду Святослава над хозарами, коротко оповідану в тім же літописі під р. 965. Та правдоподібно були вже в давніших київських князів, особливо в Діра й Аскольда, війни з хозарами, про які не заховалися відомості в нашім літописі. В своїй поетичній переробці я поклав те оповідання на трохи давніший час, під володіння Кия, Щека й Хорива, яких існування й войовниче панування вважаю історичним фактом, і за літописним віщуванням руської переваги над хозарами подав тут же й сповнення того віщування.
Писано д[ня] 15 цвітня 1914.
Примітки
№ 403, арк. 11 – 13, автограф; № 404, с. 45 – 53, писарська копія з правками і дописками І. Франка.
Переспів написано 1875 р.; вперше надруковано в зб. «Баляди і розскази. Письма Івана Франка, І», Львів, 1876, с. 4 – 5; передруковано з відмінами і додатками в зб. «Із літ моєї молодості», Львів, 1914, с. 55 – 59.
Різночитання переспіву в зб. «Із літ моєї молодості»: рядок 17: «Данину до хана шатра завезли»; рядок 22: «Не добру, о хане, прислали нам дань!»; рядок 32: «Спішить, де хозари вколисані сном»; рядок 38: «Хозарам, мабуть, похоронний се спів»; рядок 43: «І вниз похилилась його голова».
До переспіву в зб. «Із літ моєї молодості» додано таку примітку, що являє собою варіант коментаря та віршової реконструкції (цей варіант реконструкції відрізняється від поданого в основному тексті розбивкою оповідання на рядки, становлячи проміжний етап між текстом рукопису № 403 до виправлення і текстом того ж рукопису після виправлення, а отже, і текстом рукопису № 404):
Літописне оповідання про хозарську данину міститься в початковій, недатованій часті нашого найстаршого літопису перед р. 852, по смерті трьох київських братів Кия, Щека та Хорива. Читаємо там по фотолітографічному виданню тексту (Повѣсти временныхъ лѣть по Ипатскому списку. СПб., 1871, стор. 12), ось що:
По сихъ же лѣтехъ по смрти братья сея
Бѣша [Поляни] обидими
Деревляни и инѣми околными.
И наидоша я Козаре
Сѣдящая в лѣсѣхь на горах.
И ркоша Козарѣ: «Платите намъ дань».
Здумавше же Поляне,
И вдаша от дыма мечь.
И несоша Козары князю своєму
И къ старѣишинамь своим,
И рѣша имъ: «Се налѣзохомь дань нову».
Они же рѣша имъ: «Откуду?»
Они же рѣша имъ: «В лѣсѣ на горах
Над рѣкою Днѣпровьскою».
Они же ркоша: «Что суть вдалѣ?»
Они же показаша мечь.
И рѣша старцѣ козарьстіи:
«Не добра дань, княже!
Мы доискахом ся оружьємь
Одиноя страны, рѣкше саблями,
И сихъ оружьє обоюду остро, рекше мечи.
Сін имуть имати на насъ дань
И на инѣхь странахъ».
Се же събысть ся все.
Хорс – бог Сонця у східнослов’янській поганській міфології.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 26 – 28.