Русалка

Іван Франко

(Із Пушкіна)

Над озером в глухій діброві

Спасався десь-колись монах,

Все в праці тихій і суровій,

В задумі, пості й молитвах.

Вже смерті ждучи леда-хвилі,

Старий і гріб собі копав

І, щоб з життя ослобонили,

Святих угодників благав.

Раз в літню пору край порога

Своєї хаточки старий

Анахорет моливсь до бога.

Смеркало. Пінивсь чорторий

На озері і дихав млою.

Бір почорнів. У небесах

Плив місяць смугов світляною.

Вдивився в хвилі наш монах.

Глядить, і страх його проймає,

І сам не зна, що пізнає.

І бачить: хвиля бризка, грає

І тиха знов, гладка стає.

І враз легенька, мов тінь ночі,

Біленька, мов маєвий сніг,

З хвиль діва виплила, плюскоче

І мовчки сіла на моріг.

На монаха глядить тужливо

І пишні коси чеше влад…

Старий із острахом на диво

Глядить на ту чудову стать.

Вона головкою хитнула,

Рукою старцеві кивнула

І враз падучою звіздою

У сонних хвиль глибінь пірнула.

Всю ніч не спав старий понурий

І не молився цілий день;

В думок зворушених він бурі

Вбачав ту дівчину лишень.

Знов мла на бори ляговиться,

Крізь хмари місяць прогляда,

І знов на березі дівиця

Сидить, чарівна та бліда.

Глядить, манить його до себе,

Цілує, мовби знехотя,

То грає, плюскається в водах,

Регоче, плаче, мов дитя.

Монаха кличе й мов зітхає…

«Сюди! Сюди!» І звук бринить

І знов у хвилях поринає

Серед нічної тишини.

На третій день пустинник сивий

До праці й труду вже не йшов,

Сидів над озером до ночі,

Аж бір покрила мряка знов.

Розвіяв ранок тьму нічную –

По монасі пропав і слух,

Лиш сиву бороду у хвилях

В час бурі бачив раз пастух.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Балади і розкази», с. 19 – 21. Переклад О. С. Пушкіна (1819 р.).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 318 – 320.