Поступовець

Іван Франко

Фаддей роди Ивана,

Иван роди Петра;

От дедушки-болвана

Какого ждать добра?

А. С. Пушкин.

Він щирий чоловік – ні слова проти того!

Він любить все своє і не попустить свого,

Хоч рака лазь!

Він кождому якраз у очі скаже сміло:

«Се зле, а се дурне!» і «Не твоє в тім діло».

«До сього зась!»

Він чесний чоловік. Коли свариться з вами,

Доказувати вам не стане кулаками,

Що «Ось я прав!»

Він чесно вас зганьбить, хоч в запалі не знає,

Що правди й логіки в словах його немає,

Мов біс їх взяв.

Та лиш одно біда, що хоч іще й півкопи

Не числить літ, уже одну незмінну вхопив

Ідею він:

Уже якраз дійшов до джерела науки,

Всю мудрість висьорбав без праці і без муки

І лиш гуде, мов дзвін.

Тепер уже ні кус! Він чоловік скінчений,

йому й які думки, аби й який учений –

Не новина.

Хоч думаєш: «Де він того ума набрався?

Хіба тоді, як ще із букваря навчався,

Що наш аз – на».

Та жарт набік! Він муж май-моцно серіозний.

Для нього весь ваш труд нікчемний, куріозний,

Дитяча гра.

Він виріс вже давно із праці для народа:

«Гм-гм, бо то мені часу і труду шкода.

Робить на себе тра!»

Та хоч не Ціцерон, хоч не оратор славний,

Він на слова скупий, та ворог вічний, явний

Екстремів всіх.

«Я, я за поступом. Та ті гадки новії –

То згуба наша. Гм… і на екстреми тії

Пристати – гріх.

Люблю я свій язик, та хто ‘го «коверкає»,

Де можна, там якісь провінц’ялізми пхає,

Той ворог мій.

Я згоди хочу, та не зміню гадки свеї,

Бо так чіпатися раз тої, а раз сеї –

То… гм… застій!

Люблю я свій народ! Та хто ѣ викидає,

Той – будьте ласкаві! – усе тут упадає!

То… то – дарма!

Най буде поступ, та екстреми – хрань нас, боже!

А впрочім, говоріть хоч сто літ – не поможе!

Даруйте! Коли так, то ради вже нема».

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Друг», 1876, № 21, с. 321, за підписом Мирон***.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 303 – 304.