Лицар

Іван Франко

(За Гейне)

Ой, був то раз лицар понурий, німий,

Лице мав бліде та запале!

Ходив і хитався й дрижав, мов старий,

Мов сни його вдень обіймали.

Нездара він був, недотепа такий…

Куди лише плівся, дівки і квітки

Уголос за ним реготали.

Людей він боявся. Звичайно сидів

Сам в темному кутику дому;

Там тужно когось мов обняти хотів,

Та не говорив ані слова.

Та скоро лиш північ наляже на світ,

Щось дивно, чарівно дзвенить і бринить,

І двер відчиняєсь тисова.

Тихесенько входить кохана його

У сукнях із морської піни;

Лице, наче рожа, як мармур чоло,

У чілці брильянти й рубіни.

А коси, мов золото, з рамен пливуть,

А очка у серце жар розкоші ллють –

Обійми їх бачать лиш стіни.

Він сильно-любовно її обніма,

Холодний – огнем він палає;

Блідий – паленіє, задуми нема,

Несмілий – відвагою сяє.

Вона з ним пеститься й – хитруня

Підходить тихенько і виглядить час

Завоєм лице закриває.

І враз зачарованим бачиться він

В підводні хрустальні палати;

Здивований зір осліпля йому стін

Несказанний відблиск багатий.

В обіймах русалки, мов п’яний лежить,

В очах їх любов, страсть і розкіш горить

Під духів веселі кантати.

І музика й спів переливами ллєсь,

В танках летять духи, мов носять їх крила.

Та він забуває себе й світ увесь,

Бо в нього в обіймах спить мила.

Втім світла погасли, хор духів утих,

Оглянувся лицар по стінах пустих –

Його се комірка похила.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Балади і розкази», с. 3 – 4, під заголовком «Пролог із Гейного».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 304 – 305.