Товаришам із тюрми

Іван Франко

Обриваються звільна всі пута,

Що в’язали нас з давнім життєм;

З давніх брудів і думка розкута –

Ожиємо, брати, ожиєм!

Ожиємо новим ми, повнішим

І любов’ю огрітим життєм;

Через хвилі мутні та бурливі

До щасливих країв попливем.

Через хвилі нещасть і неволі,

Мимо бур, пересудів, обмов,

Попливем до країни святої,

Де братерство, і згода, й любов.

Ми ступаєм до бою нового

Не за царство тиранів, царів,

Не за церков, попів, ані бога,

Ні за панство неситих панів.

Наша ціль – людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

Треба твердо нам в бою стояти,

Не лякаться, що впав перший ряд,

Хоч по трупах наперед ступати,

Ні на крок не вертатися взад.

Се ж остатня війна! Се до бою

Чоловіцтво зі звірством стає,

Се поборює воля неволю,

«Царство боже» на землю зійде.

Не моліться вже більше до бога:

«Най явиться нам царство твоє!»

Бо молитва – слаба там підмога,

Де лиш розум і труд у пригоді стає.

Не від бога те царство нам спаде,

Не святі його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля і спільний наш труд.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Громадський друг», 1878, № 1, с. 1 – 2, за підписом Мирон ***. У збірці «Давнє й нове», с. 165 – 166, цей вірш надруковано з окремими редакційними відмінами під заголовком «На зорі соціалістичної пропаганди» з приміткою»: «Писано в початку 1878 р. у львівській в’язниці…»

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 335 – 336.