Пімста за вбитого

Іван Франко

(Арабська дума, з Гете)

1

На стежці вбитий він

Під скелею лежить,

А кров його пливе,

Каміння червонить.

Вмираючи, мені

Тягар він наложив,

Не діжде враг, аби

Присягу я зломив.

«Сестринче любий мій!

Грізний, хоробрий ти!

Я гину зрадою…

Ти смерть мою пімсти!

Хай лютий буде зір

Твій, як змії отруя,

А стяг розвитий твій

Хай смерть врагам віщує!»

І впали в грудь мені

Слова ті, мов скала,

І, мов під тягарем,

Душа нить почала.

Ох, бо порадника

Судьба мені забрала

І найширішая

Душа світ попрощала!

В холодний день він був,

Мов сонця теплота,

А в спеку – наче тінь,

А в спрагу – мов вода.

Мов олень, бистрий був,

Веселий, мов дівчина,

Героя смілість в нім,

А в тілі сила львина.

До цілі простий шлях

Вмів він усе знайти,

А зради він не знав,

Не хтів підступно йти.

Мов дощ з небес, так він

Лив щедро дари нам,

Мов грім з небес, ніс він

Загибель ворогам.

А чорний волос у його

На плечі аж спадав,

А пишний перський плащ

До стіп йому спливав.

Та скоро в полі знак

До бою загримів.

Мов вовк голодний, він

На добич так летів.

Він їздив сам, лиш меч

йому товариш був,

В Йємені кований, –

Враг силу його чув.

Той плащ, той меч не раз

Пізнать могла горда

Вся гудзейлітськая

Хижацькая орда.

На плащ той шайка їх

І на той меч стальний

Засіла – і мій друг

Згиб від тих лютих змій.

Глядіть, яку йому

Браг постіль зготував!

Верблюд би в скалах тих

Сам ноги поламав.

Сходяче сонечко

Злякалося того,

Обдертого, в крові

Побачивши його.

Не радуйся перед часом,

Погане плем’я злеє,

Бо в твоїй крові втопиться

Весь біль душі моєї.

2

Полудне жаркеє.

Наш відділ хоробрий вже збився

У купу тісную. Рушаєм!

І ген за піски вже бог сонця

На сон свій склонився –

Ми тягнем, мов хмари над гаєм.

А кождого дух, наче меч;

А вірні мечі у піхвах.

При боці його кождий чує…

А кождого кінь, наче тигр…

На сірих, далеких степах

Шакал лиш наш похід вартує.

Ой ворог сон-зілля немало

Увечір хлистав

І спить непробудно в таборі…

Гей, тут його відділ наш смілий

У самую пору напав!

Не вздрить уже ранньої зорі.

Зачніте ж кровавеє діло!

Смерть трупи валить….

Два племена впали в могили,

А лиш небагато втекло. Увесь степ

Їх крові потоки скрасили,

А вид той убитому милий.

Їх кров’ю вгасили ми спрагу

Тяжких наших спис,

Гарячий пісок напоїли…

З різні тої кождий із нас

Лиш меч весь у крові приніс,

А ран ми на тілі не вздріли.

Тепер нам сорбетів, вина подавай!

Я не знаю про заказ Корана!

По труді заплата! По битві страшній

Скуштуємо розкошів раю.

І втіх ні одна не вменшає нам рана.

Най меч мій булатний,

Най кінь вороний і усі

Сьогодні зазнають, що радість і згода!

І як та пустиня в крові ворогів,

Так най же купається нині в вині

Побіда мойого народу!

Подай мені чашу тяжку, золоту,

Гей, Савар бен-Амре, мій друже!

Та все ж і убитого жаль,

І серце болить мене дуже.

З сталевої чаші ми смерті напій

Ворогам дали нашим,

Гудзейлітам, тут нині!

І гляньте, як твердо поснули вони!

Не грозить вже нам ані разу

Їх шайка посеред пустині.

А чуєте там, як пустиня

Уся гомонить

Гієн прошибаючим риком?

Он стадо вовків блискооких

До трупів ворожих летить,

Шакали їх шарпають з криком.

Глядіть, онде кречети як

Із синього неба падуть

І гордо по трупах ступають!

Ось тут їм пожива! Ось тут

Нажруться досита вони,

Що вже й підлетіти вгору не здолають.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Балади і розкази», с. 21 – 24.

Сон-зілля – опіум, якого вживають східні народи для спровадження приємних снів. Прим. І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 320 – 324.