12.05.1893 р. До О. Ф. Франко

Дорога Оля!

Щире спасибі тобі за твій лист! Дуже мене тішить, що ви вже в своїй хаті, хоч я представляю собі, кілько невигоди ви мусили витерпіти перед тим. Добре зробила ти, купивши пацюка, хоч як же се? Грошей потребував Онофер, а ти купила його від старих? Значить, Онофрові сяк чи так грошей не дістанеться. Тяжкі се стосунки, та все-таки треба якось з ними числитися. Чи сиру і масла так-таки й не дістане, чи може о. Левицький обіцяв? З Зосею я не радив би зривати, – з тих сільських дівчат, що до тебе напрошуються, ти не будеш вдоволена і вони тільки обскубуть тебе і по кількох днях підуть геть. Се треба мати на увазі.

Тішить мене дуже, що у Вас там погода настільки гарна, що можете ходити в ліс. Тут по днях чудових бувають дуже погані, пару день було так холодно, як у зимі. Зрештою, я мало виходжу, сиджу над своєю дисертацією, котрої докінчення йде досить помалу, хоч усе-таки надіюсь скінчити її на другий тиждень і зараз же віддати, а тоді засяду вчитися до усного.

Роблю також статейку про Коллара для слов[’янського] альманаху. Вийшла з тою статейкою забавна історія. Ще заким я зачав її писати, появилася в «Галичанині» замітка, що стаття Франкова в комітеті редакційнім альманаху справила невдоволення, бо писана фонетикою і в українофільськім дусі. Шлю спростування, котре – можеш собі виобразити – який викличе сміх.

Розповідав мені Студинський, що Ягич і його зять мали перед одним з галицьких послів і професорів з великими похвалами виражатися о мні і о моїй роботі, мовляв, що такої праці семінарія слов’янська вже давно не бачила. Навіть Огоновський мав сказати, що в цілій Галичині ніхто так не знається на апокрифах, як я. Ну, се в його устах похвала невелика.

Минувшої неділі був я перший раз у Пратері і придивлявся забавам народним, гойдалкам, каруселям і проч. Отут би нашим хлопчикам побути та погойдатися! Вчора ходив трохи вечором по садку перед бургом – боз турецький зацвів, та так, що цілі корчі аж до самої землі обліплені цвітом Каштани цвітуть, зелено, запах. А сьогодні знов дощ.

Тут продають уже черешні, позюмки, трускавки, горох у стручках, шпараги, печериці, сморжі величезні і всякої всячини купи-купи. Рад би вам послати що-небудь, та боюсь, що попсується, поки дойде. І ти не посилай мені нічого з небіжки-свині – я ж тут можу всього дістати, а вам там трудніше.

Посилаю тобі кілька конверт і марок поштових.

На тім кінчу і цілую Вас усіх сердечно.

Твій Іван

Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1609, с. 111 – 114).

Онофер – брат І. Франка.

…о. Левицький – священик села Нагуєвичі.

Роблю також статейку про Коллара для слов[’янського] альманаху. – Йдеться про статтю «Літературне відродження Полудневої Русі і Ян Коллар», надруковану в зб.: «Kollár Jan. 1793 – 1852. Sbornik statí o životé, působeni a literárni činnosti pěvce «Slávy dcery»…». Відень, 1893.

…появилася в «Галичанині» замітка – У львівській газеті «москвофільського» напряму «Галичанин» (1893, № 87) була надрукована неточна інформація, немовби стаття І. Франка про Яна Коллара викликала незадоволення редакційного комітету збірника через те, що була написана фонетичним правописом. У цій газеті від 14 травня І. Франко надрукував «Опровержение»:

«В одном из последних чисел Вашей газеты была подана весть, будто бы моя статья о Колларе вызвала неудовольствие в редакционном комитете пропамятного издания. Смею уверить Вас, что весть та лишена всяких оснований уже хотя бы для того, что статья моя до сих пор еще не написана, значит, комитет таковой еще и не видел».

Студинський Кирило Йосипович (1868 – 1941) – український літературознавець, академік АН УРСР (з 1929 р.), у 1894 р. закінчив Віденський університет.

…був я… у Пратері – в парку у Відні.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 396 – 397.