21.04.1893 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Справді, дуже негарно з мого боку, що я так довго не писав до Вас, хоч і прочував, що Вам мусило пригодитися щось недоброго. Та раз попавши в вир львівського життя (не політичного, а сімейно-журналістичного), крутишся, як муха в окропі, і ніколи навіть засісти до кореспонденції. Рано редакція, дома діти кричать і бігають до 10 години ночі, а коли підуть спати, тільки тоді можу засісти до деякої роботи.

А тут оп’ять: Вислоух тисне, щоб давати йому рецензії про всякі книжки, котрих я не маю часу й прочитати, а тут трафилася й ще одна річ: найшовся чоловічок, котрий згодився дати наклад на збірку моїх віршів, і мені приходиться на гвалт збирати та перероблювати мої поетичні складання.

Збірник уже друкується під старим титулом «З вершин і низин» (перше видання давно вже розпродане), та в об’ємі вчетверо більшім – книжкою в 25 – 28 листів друку. Я даю туди дещо з друкованого (все те, що було в першій збірці і ще дещо з газет) і головну масу досі не друкованих віршів, в тім числі також виривки із забракованих Вами «Ботокудів», котрих я тепер по довгих літах прочитав і побачив, що вони де в чому мають ще інтерес сучасний, не лише як документ, і рішився друкувати їх, повикидавши все особисте і все те, що вже й зовсім не стоїть друку.

Решта вийшла все-таки досить обширна, більш як 120 куплетів, а викинене я переповідаю прозою. Піде сюди й «Гарісчандра», підуть жидівські оповідання, тюремні сонети і т. ін. Досі готових є 6 аркушів, і я поспішаю, щоби перед моїм від’їздом до Відня злагодити хоч 10 аркушів.

У Відні я скінчив семестр і зробив два колоквіуми. Дисертація моя ще не докінчена, лишилось з на тиждень роботи, до котрої засяду зараз по повороті до Відня, по чім приймусь за вчення до усних екзаменів, котрі хотів би зробити хоч в іюні або в іюлі. Що далі буде, про се й не думаю.

З початком мая наш львівський адрес тратить свою силу; ми виповіли сю хату. Жінка з дітьми переїжджає на все літо до Нагуєвич, я їду до Відня. Свій віденський адрес пришлю Вам зараз, скоро там напитаю хату.

Статтю Вашу «Інтерес галицької літератури» я, нарешті, дістав від Лукича і шлю Вам її. Перепрошаю за порвані останні картки: се один з моїх хлопців в хвилі недогляду так зредагував. Стаття дуже інтересна, а примітки Коцовського ще інтересніші для характеристики того духу, який віє в кругах «наукового» Тов[ариства] ім[ені] Шевченка. От так люди в ім’я «строгої» і «об’єктивної» науки доходять до того, що щодня до півночі можуть сидіти за картами і пивом яко одинокою, справді «об’єктивною» забавою. Волю бути неуком!

Про квартальник науковий я писав Вам ще восени до Парижа і тоді ж дописався до того, що нема що й думати про се діло, раз, тому, що, як каже Маковей, «нема грошей», а по-друге, тому, що й сил у нас не стане, щоби поставити на ноги видання справді вартне. Та в Відні деякі младенці (Лаврівський, Будз[иновський], Щурат і др.) заговорили про се видання як про конечну річ для того, що нікуди їм діватися з своїми роботами (у Лавр[івського] є роман, у Щурата переклад «Роланда») і ні для кого писати нових.

Та все-таки розмови про те були теоретичні, поки не приїхав Байздренко і не висказав гарячого бажання молодої генерації укр[аїнських] писателів мати таке видання, котре б

1) давало більше місця справжній науці,

2) друкувалось би без огляду на рос[ійську] цензуру.

Байздр[енко] обіцяв деяку поміч матеріальну, на котру, звісно, числити не можна. Я задумав було послати жінку в Росію, вже й паспорт добули, та на листи, вислані до Києва і до Вашої сестри, чи можна їй приїхати, досі нема ніякої одповіді.

Значить, поки що діло кануло в воду. Та може бути, що мені літом явиться можність бути в Петербурзі, то стрібую балакати з тамошніми людьми. Зрештою на виданнях для наукових праць не було б поки що хиби: Тов. Шевченка друкує другий том свого збірника, до котрого я даю свою дисертацію про Варлаама, а отсе перед кількома днями одержав я від Стоцького лист, у котрім завідомлює мене, що від міністерства йому дадуть 200 гульд[енів] на продовження «Руської школи», в котрій він і запрошує мене писати далі. Хоч який скромний буде обсяг науки, котру даватимуть сі видання, то все-таки се могло би вистарчити. Та для белетристичної продукції у нас справді місця замало.

Щодо «Народу», то конгрес справді порішив не друкувати белетристики, та я думаю, що ухвала ся тепер зовсім не важна. П[авли]к сам порішив, переносячи «Народ» до Коломиї, не друкувати й ніякої науки (крім політики) і, по-моєму, при такім малесенькім об’ємі «Народу» інакше й не можна.

Щодо Тов. Шевч[енка], то я стою при своїй думці – не подаватися в його члени. Неналежання до Товариства, по-моєму, не перепиняє друкувати в збірнику наукові роботи, котрі все ж таки друкуються за українські гроші і читаються ширшим кругом людей, ніж кружок членів Тов. Та що Ви скажете про таку евентуальність, коли б збори Товариства (по народовецькому звичаю) ухвалили покликати нас або декого з нас в члени, без огляду на те, що ми туди не просимось? Про подібну евентуальність щось мені бормотав один з членів, хоч у можливість її щодо Вас і щодо мене я не дуже вірю.

«Киевскую старину» я послав Вам з Відня № 1, а зі Львова № 2 і 3. Коли Ви її дістаєте через Шишм[анова], то будьте ласкаві відіслати мені назад сі екземпляри – до Відня. Я посилав Вам, зле, мабуть, зрозумівши якісь слова, написані Вами в листі до панночки. У «Wisli» вийшла моя стаття про короля-собаку, – чи дістаєте сей журнал? Не знаю, чи вийшов уже «Český Lid», де мала бути моя замітка про розцвітаючу палку.

З романом моїм клопіт. Я переслав один тексту Варшаву, де книгар Папроцький обіцявся його продати якомусь накладцеві. Опісля, діставши і прочитавши роман, написав мені, що ніхто не хоче його купити і що він буде друкувати його сам і дає 75 руб. Я згодився, і він дав його в цензуру – і досі ніякої відомості не маю. В Галичині його буде друкувати «Kur[jer] Lw[owski]». Н[оме]ри, в котрих він буде друкуватися, скажу висилати Вам.

Отсе розписався! Пора кінчити. Бажаю Вам прийти чимшвидше до здоров’я. Що «Сборник» Ваш? Чи ще не вийшов?

Жінка моя кланяється Вам. Вашій вельмишановній сім’ї засилаємо щире поздоровлення.

Ваш Ів. Франко.

Львів. 21/4 93

Долучую лист Науменка.

Р. S Порадившись з жінкою, не шлю Вам Вашої рукописі, а шлю її в ред[акцію] «Народу». Думаю, що за се на мене не прогніваєтесь, а у П[авли]ка тепер, при його слабості, оскудініє матеріалів.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 413 – 415.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1437).

…найшовся чоловічок, котрий згодився дати наклад на збірку моїх віршів… – тобто на друге доповнене видання збірки «З вершин і низин», що вийшла 1893 р. Тут, очевидно, йдеться про Ольгу Франко.

Стаття дуже інтересна, а примітки Коцовського ще інтересніші… – Йдеться про статтю М. Драгоманова «Інтерес галицько-руської літератури» («Народ», 1893, № 10, 12 – 13, 14, 16), надруковану під псевдонімом М. Гордієнченко. У № 11 (с. 102) вміщені пояснення В. Коцовського з приводу цієї статті у вигляді листів.

…як каже Маковей, «нема грошей»… – Йдеться про статтю українського письменника, критика і культурного діяча демократичного напряму Осипа Степановича Маковея (1867 – 1925), що під назвою «Нема грошей» була надрукована в журналі «Зоря», 1892, № 23.

…у Щурата переклад «Роланда»… – Переклад В. Щурата старофранцузького епосу «Пісня про Роланда» друкувався в журналі «Житє і слово», 1894, т. 1, 2.

…одержав я від Стоцького лист… – Йдеться про лист С. Смаль-Стоцького від 10 квітня 1893 р. (див.: ІЛ, ф. 3, № 1609, с. 91 – 94).

У «Wisłi» вийшла моя стаття про короля-собаку… – Мається на увазі «Угорська казка Вацлава Потоцького і «пся крев».

В Галичині його буде друкувати «Kurj[er] Lw[owski]». – Повість «Для домашнього огнища» у «Kurjeri Lwowskim» не друкувалася.

Долучую лист Науменка. – Невідомо, про який лист йде мова.

…не шлю Вам Вашої рукопис і, а шлю її в ред[акцію] «Народу». – Йдеться про рукопис «Інтерес галицько-руської літератури» (див.: Матеріали, с. 415).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 389 – 392.