17.04.1894 р. До М. І. Павлика

Дорогий друже!

Листи Ваш[і] з 11/IV, і 12/IV, і 13/IV, і соборний з 13/IV одержав разом і супроти них став як теля перед новими воротами. Не для того, як коли б мандат, висказаний у соборному листі, був для мене непожаданий і чим-небудь противний моїм власним бажанням. А тільки я бачу певну суперечність між соборним листом, підписаним також Вами, і Вашими листами рівночасними.

В соборнім листі Ви кажете мені зірвати зараз дальші переговори угодові і виступити з комісії, а в приватних листах говорите про з’їзд 15 мая і про те, яке нам становище на нім заняти, і т. і. Бачу в тім певну суперечність. Бо коли я тепер в імені партії відкажуся від усякої дальшої акції угодової і з комітету виступлю, то мені видається очевидним, що або з’їзд 15 мая зовсім не відбудеться, або відбудеться без нас – в усякім разі нам тоді нема чого й самим з’їздитися і радити над своїм становищем, бо нас ніхто не буде питати о голос.

Вашої певності в те, що ми, коби тільки не попустили зі свого, швидко побідимо, я абсолютно не поділяю, головно для того, бо бачу нашу комплектну безсильність. Та, проте, звісно, я також не є за тим, щоб нам попускати зі своїх принципів, хоча мав би багато дечого сказати щодо тактики. Ну, та не про те річ, а про нашу роль в угодовій акції.

Я прошу Вас узяти під розвагу ось які мої соображенія і написати мені, що Ви про них надумали. Думаю, що тим часом Ви одержите від Др[агомано]ва ті документи угодові, котрі я йому послав, і мій лист, котрий я просив його переслати Вам, і зможете з ним побачити докладніше, як стоїть досі діло.

А поки що замічаю:

1) До комісії 10-ти і 3-ох я ввійшов не як репрезентант рад[икальної] партії, а як внескодавець на з’їзді 19 марта, ввійшов не з вибору партії, значить, ніде і ніколи в комісії не промовляв іменем партії ані іменем «Нар[одної] волі». Противно, зараз же діставши Ваш перший лист о тім, що Ви не годитесь на першу точку, я заявив се Романчукові і застерігся, що ся стилізація, так само як і все досі комісією ухвалене, є тільки проектом, над котрим ще мусить бути дискусія.

2) Задля того я вважаю можливим на слідуючім засіданні комісії 10-ох ще раз вивести сю справу і піддати 1-шу точку поновній дискусії, користуючись тими аргументами, котрі справедливо підніс Драгоманов. Правда, деякі його аргументи випали трохи недостаточними для того, бо він не знав того, що підношено pro і contra в дискусії комісійній.

Коли комісія на нашу стилізацію не згодиться, тоді звісно можна буде або виступити зовсім, або внести перед зборами своє votum separatum. Ся друга дорога мені видавалась би відповіднішою, бо взагалі зривання пертрактацій, доки ті пертрактації мають тільки академічну вартість, мені видається дитинством і похоже на страх перед дискусією.

3) Виступати мені з комісії тепер, коли Романчук у Відні, значить, коли приходилось би його о тім завідомлювати листовно, якось ніяково. І головно: чим я маю мотивувати своє виступлення. Недовір’ям своєї партії до угодової акції? Але ж партія мені мандату не давала, в дотеперішніх пертрактаціях партія яко така не ангажована, а одинока точка, котра б могла нарушити партію, т. є. 1 точка декларації, по моїй думці, ще не є такою незрушеною догмою, щоб її не можна було переробити. Я думаю, що треба ще сього стрібувати.

Чи маю далі мотивувати своє виступлення захованням Романчука? Се було б смішно. Ви бачите самі, що я до Романчука відношуся скептично, та тільки ж хіба акція угодова робиться для Романчука? Може бути, що він сам і колишеться в тій ілюзії, але я надіюсь, що його слова, висказані в комісії 10-тьох, що «я вважаю свою політичну кар’єру за скінчену», окажуться далеко правдивішими, ніж би йому самому бажалося.

Я вважаю, що акція робиться для провінції, для того щоб інтелігенції руській, збитій з пантелику і здеморалізованій «новою ерою», дати в руки справді політичну і поступову програму на місце ославленої «т[ак] зв[аної] програми з 20 падолиста 1890 р.». Се значить, щоб тій інтелігенції голосом всенародного збору зарекомендувати таку працю, до якої ми її накликуємо вже віддавна. Що робити тут прийдеться головно нам, се звісно, та се й добре, бо тільки тим способом нам може бути запевнена побіда. Та все-таки мені здається, що і се буде вже певна наша побіда, коли ми свою програму практичної політики зможемо поставити не яко партійну, а яко програму всього народу.

Щоб інші партії покористувалися нашою програмою против нас же, того я не боюся. Сього боявшися випадало б нам свою програму держати в вертгеймівській касі і зовсім не публікувати. Для того я не можу зрозуміти й цілі Вашої приписки щодо вицофання свого проекту програми і його копій. Копій я не робив, значить, вони не моя власність; копії зроблено на кілька рук, і вони пішли по руках, то де ж я за ними уганяюся? Та й пощо?

Що з москвофілами тяжко буде прийти до згоди, се я також розумію, і посилаю Вам навіть статейку в тій справі. Та таке саме можна сказати й про деяких народовців. Взагалі годі собі з тої згоди обіцювати якоїсь наглої гармонії. Навіть коли на з’їзді й згодимося, то клопотів, дисгармоній і дурниць і опісля буде чимало – на те ми рутенці. Та все-таки ходить о те, щоб витворений був орган, котрий би в дорозі порозуміння, без диктатури а систематично лагодив ті дисгармонії та направляв похибки.

Піддаючи Вам під розвагу отсі свої міркування, я позволяю собі аж до Вашої відповіді здержатися з виконанням мандату, вираженого в Вашім соборнім листі. По одержанні Вашої остаточної відповіді поступлю так, як Ви узнаєте відповідним.

«Народ» дістав, «Хлібороб» також. Щодо сього останнього мушу висказати свій жаль. Мені здається, що, так редагуючи часопис, не можна числити на його удержання. «Прометей» гарний, та надавався до брошури, не до часопису. З гецою на попів треба раз дати собі спокій хоч на якийсь час: будиться лютість і завзяття з противної сторони, а не зискується нічогісінько, але то буквально нічогісінько, бо попів не позбудетеся, а такою гецою підбурите против себе не тільки злих, але й добрих. Не розумію, пощо се? І коли вже гецувати, то чи нема інших ворогів? І чи взагалі муситься гецувати?

Я думаю, що далеко ліпше було б натомість освічувати мужика, даючи йому коли вже не статті, то хоч орієнтуючі замітки о всяких справах економічних та політичних, як се робилося в перших роках. Скажете: хто се має робити? Я не знаю, та все-таки кожний скаже Вам, що за брак того відповідає редакція. Взагалі праці редакційної в «Хліборобі» майже зовсім не видно: пару статейок або зовсім локального або зовсім загального змісту – ось і номер. Та чи се часопис, та й ще для люду? Заангажуйте хоч би Дорундяка, коли самі не можете, а все ж таки конче зробіть щось, щоб «Хлібороб» був хоч крихту подібний до часопису популярного і політичного.

Щодо «Народу» замічу ще, що Ваша приписка до статті о з’їзді нетактовна, бо могла б дати повід думати, що Вам ходить о свою особу, і фактично невірна остільки, що на з’їзд не прошено не тільки Вас, але також Гарасимовича і Яросевича з наших, не прошено Добрянського, ані Мончаловського, ані Тиндюка, ані Мардаровича, ані Кралицького з Дернова з москвофілів, не запрошено Ом. Огоновського, ані К. Левицького, ані Цеглинського з народовців.

Звісно, я через те не хочу усправедливлювати того методу скликування з’їзду, яким поступлено перед 19 марта, та вважайте, що й тут прецеденс вийшов від Вас, бо на перший з’їзд Ви вибирали мужів довір’я, устроївши остракізм навіть між послами. Щодо з’їзду нашого, то я готов порозуміватися з краків’янами, та звісно, тільки одержавши від Вас відповідь на отсей лист.

Статейку для «Народу» про москвофільські денунціації і т. і. вишлю осібно, бо не хочу опізнювати сей лист, а вчора стратив вечір, розбираючи нову працю Коцовського. Хотілось мені раз розтрясти його ученість.

Цілую Вас.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1543).

…мандат, висказаний у соборному листі… – Йдеться про лист до І. Франка від 21 квітня 1894 р., написаний М. Павликом від імені коломийської та краківської груп радикалів, в якому були викладені деякі конкретні пропозиції щодо вироблення проекту спільної програми трьох галицьких партій. Найсуттєвішою з них була вимога заміни першого пункту спільної програми, запропонованої народовцями та москвофілами четвертим пунктом з програми, запропонованої М. Драгомановим (див.: «Народ», 1894, № 5, с. 69).

Водночас у листі висловлювалась невіра в реальну можливість солідаризації радикалів з партіями народовців та москвофілів.

«Повна згода, – писав М. Павлик, – навіть така, яку Ви пропонуєте, немислима між нами і народовцями та москвофілами, бо ми ж маємо свою програму, від котрої відступити не можемо, а то в справах віри: повна воля ширення раціоналістичного світогляду, емансипація від церковщини і попів, зміна всіх порядків церковних в дусі радикально-демократичнім (світські метрики і т. д.), позитивне виховання молодежі в школах; в політиці: радикально-демократична програма, зміна в тім дусі законів, плебісцит, заступництво меншостей, рівноправність жінок, роззброєння – міліція; в економічних справах: соціалістична аграрна і економічна програма; в справах національних: здемократизування всіх урядів – руська мова в урядах і школах; виборення свободи українському народу в Росії усіми можливими для нас способами і т. д., і т. д. Сеї програми не приймуть ані народовці, ані москвофіли; значить, ніщо і думати про таку згоду» (ІЛ, ф. 3, № 1614, с. 140, 141).

…виступити з комісії… – В листі від 13 квітня 1894 р. М. Павлик писав І. Франкові:

«Просимо про тоє вицофатися цілком з тої угодової комісії, а принаймні не виступайте там яко представитель партії і голови «Народної волі» (ІЛ, ф. 3, № 1614, с. 271).

Лист цей був підписаний також С. Даниловичем та Іл. Гарасимовичем.

…про з’їзд 15 мая… – З’їзд довірених осіб від трьох галицьких партій, на якому мало тривати обговорення проекту спільної програми і який призначався на 15 травня 1894 р., не відбувся.

До комісії 10-т и і 3-ох… – для вироблення спільної програми.

…користуючись тими аргументами, котрі справедливо підніс Драгоманов. – М. Драгоманов, так само як і М. Павлик, у своїх листах до I. Франка, а також у публіцистичних виступах у журналі «Народ», висловлював думку про те, що вироблення спільної програми галицьких партій має йти в руслі обмеженої громадсько-політичної, державно-адміністративної діяльності. Підводячи підсумки дискусії про перший пункт «декларації», яка точилася на з’їзді довірених осіб 19 березня 1894 р., він писав у статті «Вп’ять неполітична політика»:

«Справи абстрактні і наукові, а надто богословські, мають такий характер, що в них кожний стремить до абсолюту і не може в них робити ніяких уступок, – тоді як справи політичні, як усяка практика, без уступок не обходяться… Значить, програма згоди між фракціями мусить або зовсім мовчати про незгоди між ними в справах етнографічних, літературних і релігійних, або ще ліпше: рішуче признати кожній фракції вільність держатись і пропагувати свої думки і бажати лишень чесних способів пропаганди» («Народ», 1894, № 5, с. 67 – 68).

…на місце ославленої «т[ак] зв[аної] програми з 20 падолиста 1890 р.». – Мається на увазі промова Ю. Романчука, виголошена в кінці листопада 1890 р. на засіданні галицькою сейму, в якій він виклав програму так званої «нової ери».

Вертгеймівська каса… – залізна скриня або шафа-сейф з подвійним (так званим вертгеймівським) замком.

…посилаю Вам навіть статейку в тій справі. – Мова йде про статтю І. Франка «Камінь преткновенія» («Народ», 1894, № 6).

«Прометей» гарний… – Йдеться про розвідку М. Драгоманова «Оповідання про заздрих богів» («Хлібороб», 1894, № 1 – 6).

З гецою на попів треба раз дати собі спокій хоч на якийсь час… – Маються на увазі виступи журналу «Хлібороб» проти духовенства («Хлібороб», 1894, № 3 – 4, 6).

Дорундяк Іван – один з діячів товариства «Народна воля», друкував статті в журналі «Хлібороб».

…приписка до статті о з’їзді нетактовна… – Йдеться про статтю І. Франка «Два з’їзди» («Народ», 1894, № 5. Приписка М. Павлика на с. 71 – 72).

Добрянський Адольф Іванович (1817 – 1901) – публіцист і громадський діяч на Закарпатті, москвофіл.

Тиндюк Михайло, Мардарович, Кралицький – діячі москвофільської партії у Галичині.

Статейку для «Народу» про москвофільські денунціації… – Мова йде про статтю «Камінь преткновенія».

…розбираючи нову працю Коцовського. – Йдеться про працю В. Коцовського «Історично-літературні замітки до «Слова о полку Ігоревім», Львів, 1893.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 491 – 495.