9.04.1894 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Даруйте, що на Ваші три листи з 10, 17, і 22 марта відповідаю тепер разом. Я дуже був зайнятий, а що приходилось писати довший лист, то й відкладав з дня на день. Та тепер годі відкладати, а то Ви подумаєте, що я вже по вуха заліз у яку-небудь «новішу еру» абощо.

Щодо першого пункту в стилізації децемвірату, то я й сам бачу, що його годі буде удержати, і тоді ж на нараді говорив, що мої сопартійники на нього не згодяться. Окуневський може Вам посвідчити, що я довго супротивлявся пунктові про віру і обряд, але ніхто, не виключаючи й Ок[унев]ського, не попер мене, а Романчукова концесія «свого» зам[ість] «батьків» була одиноким, що я міг витиснути. Що те одиноке – гнилобоке, се бачу не тільки я, але бачить, мабуть і Романчук, та він все-таки не згоджується зовсім пропустити сей passus зо страху перед Барвінським і його клерикалами, котрі, мовляв, на тім пункті потягнуть за собою попів і розіб’ють угоду. Та попи, я сказав се йому зараз, будуть так само противні і теперішній стилізації, вони домагаються «католицької віри», та й годі.

Загалом, здається, всі тепер бачать, що стилізація 1 пункту децемвірам не удалася і що новий з’їзд чи нове засідання децемвірів будуть мусили ще раз над нею ламати собі голови. Задля того я думаю, що публічна критика тої точки нічого не може зашкодити.

Щодо мене особисто, то на першім засіданні децемвірів я по довгім опорі для того тільки пристав на сю стилізацію (з застереженням, що чиню се не в імені партії, а від себе і лишаю за собою право поновити дискусію, коли одержу від партії категоричні вказівки), бо бачив перед собою лиш один вихід, супроти згідності всіх прочих членів – покинути дальше балакання і вийти.

З другого боку, почувши Романчукові пропозиції щодо виконання точок декларації, пропозиції зовсім – делікатно кажучи – наївні, я подумав, що, може, ліпше буде провести нашу програму практичної діяльності, котра властиво надає тій декларації політичне значення, є перекладом її з догматики на мову політичну. Задля того я й прийняв вибір до комісії трьох, що мали зайнятися виготовленням сеї програми, і зараз же на слідуюче засідання предложив свій нарис програми, в котрім зібрав коротко мінімальну програму нашої партії.

Нарис той посилаю Вам in originali. Поправки синім чорнилом пороблені під час дискусії. Над тим нарисом метикували москвофіли, метикував і Романчук. Ром[анчук] по 3 днях випрацював свій власний нарис програми, котрий Вам також шлю in originali.

Дебати над сими нарисами тривали щось з 5 годин. Москвофіли пристали на мій нарис щодо І цілком, щодо II цілком (з заміною «мас робочого люду» на «мас народних», щодо III, що становить головну точку практичну, були за тим, щоб «комітет виконуючий» складався з 5 або 7 членів, вибраних партіями в той спосіб: москвофіли вибирають 2 (resp. 3), народовці і радикали разом 2 (resp. 3), а ті 4 (resp. 6) вибирають собі самі п’ятого (resp. сьомого) «миротворця», безстороннього, чи що. Романчук не хотів на се пристати, і оба вони з Кулачк[овським] довго дебатували над тим, як би то зробити, щоб радикали в тім комітеті не були «ein Zünglein an der Waage».

Я слухав їх дебати сміючись і в кінці вивів їх з клопоту тою увагою, що в тім комітеті не буде ходити о ніякі ухвали ані о голосуванні, тільки о порозумінні. Над проектом Романчука, що написаний олівцем, навіть не дебатовано, і стало на тім, що комітет виконуючий складався б з 5 членів: двох народовців, двох москвофілів і одного радикала. З Романчукового проекту прийнято деякі pia desideria, зазначені значками v, v.

Я не буду обширно розказувати Вам ходу дебатів над кожною точкою, скажу тільки загально, що супроти моїх аргументів Ром. відступив від порушування в 1 програмі другий раз віри і обряду, а пристав на протест против конфесійності в школах в II с[тилізації?]. Мені здається, що се хоч потроху відломлює вістря неполітичній точці 1 декларації.

Заходять тут деякі важні питання, як ось:

1) чи можлива згода партій на такій програмі і яких саме партій? Мені здається, і під час нарад се підношено виразно, що елементи сервілістичні à la Барвінський і Вахнянин і клерикальні à la митрополит сюди не пристануть – не з конфесійних причин, а задля соціального, хлопського і опозиційного характеру програми. Зізолювання митрополита, – се були слова Романчука, – повинно бути нашою метою.

Що й многі народовці, котрим встидно числитися до барвінщаків, не радо приймуть сю програму (перший Ром., як бачите з його проекту, мов кіт довкола сала, старався облізти довкола права загального голосування), се певна річ, та, проте, я думаю, що коли б сю програму ухвалено, народовці по провінції бодай не сміли би шкодити радикальній агітації політичній та соціальній, а декотрі стали б, може й, попирати її. Взагалі я думаю (і знаю се від деяких людей з провінції, котрим я показував сю програму), що ухвалення її підняло б духу, направило б трохи ту деморалізацію, котру розілляла по провінції «нова ера».

Чи щиро чи нещиро підпишуть народовці, москвофіли і радикали 1 точку декларації, то все-таки я думаю, що на програму можуть усі пристати щиро, а се був би для наших думок зиск і для нашої роботи значне улегшення.

2) Чи для радикальної партії вийде з того яка користь? Тут справедливо Ви ставите питання ширше: чи взагалі для радикальної партії пожадана згода? По думці наших «молодих», бодай по думці давнішій (вони зміняють свої думки досить живо), згода така зовсім непожадана, бо вона завсігди вийде на те, що радикали піддавати будуть другим партіям свої ідеї, т. є. будуть зміцнювати ті другі партії, а самі нічого при тім не зискають.

Я не знаю, наскільки Ви вважаєте сю думку правдивою, та я вважаю її надто тісно партійною і вузько опортунною. Мені не ходить о партію, тільки о цілі, що стоять в програмі партії, а чим більше людей нам удасться запрягти до виконування тих цілей, тим ліпше. Впрочім, і з погляду партійного коаліція, котра тут робиться, не є ніякою абнегацією для нашої партії. Коаліція обов’язує тільки в рам[к]ах програми, а поза нею кожна партія лишається при своїх думках і поглядах.

Я думаю також, що помимо всяких дебатів Ром. і Кулачк. о «Zünglein an der Waage» – наш делегат в комітеті виконуючім буде мати дуже важний голос, а коли се, може, й не доведе до многих позитивних здобутків, то в усякім разі може охоронити русинів від многих скандалів, а й се щось значить. Чи удасться сим способом здобути радикалам хоч пару мандатів до сейму і хоч один-два до р[ади] держ[авної] – се бог знає, вже для того, що при теперішнім брутально-неконституційнім режимі у нас взагалі ще питання, чи хто-небудь із скоалізованих русинів здобуде хоч один мандат.

Отсе і все, що я мав сказати Вам de politicis. Оба нариси програми будьте ласкаві, перечитавши, вислати з своїми увагами Павликові з тим, щоб він вислав їх мені назад. Можете також закомунікувати йому із отсього мойого листа, що вважаєте відповідним, а хоч би і ввесь лист. Я з браку часу тільки коротко пишу йому про сю історію.

Величка одержав, спасибі Вам, і найшов те, чого мені потрібно.

З моїми драмами ще нема кінця. Кілька днів тому назад я був в справі тих драм у гр[афа] Станіслава Бадені, брата намісника (на його жадання), і мав з ним досить цікаву розмову de politicis. Граф запевняв кілька разів, що вірить в щирість і чесність Барвінського, і тільки Барвінського, дуже іронічно відзивався о згоді, не вірив в зріст нужди мужиків і бачив для русинів одинокий вихід в тісній коаліції з правительством. Як бачите, предвосхитив те, що сказав Вахнянин у раді держ[авній]. Чи, може, Вахн[янин] тільки повторив те, що йому натуркано.

Щодо запросин на конгрес літераторів руських, то се мені дивно, що Вас запросили, а тут, у Львові, ніхто таких запросин не дістав. Звісно, якби Ви могли приїхати, то се було б дуже добре, особливо якби на той конгрес приїхали деякі українці.

А щодо карти етногр[афічної], то, навіть, якби Ви могли за неї взятися, то я не радив би Вам мішатися в те діло, бо тут, очевидно, є якесь свинство. Адже ж карту Величка давно прийняли і одобрили, так чого ж іще хочуть? Хіба того, щоб ущипнути йому дещо з того мізерного гонорару?

Ваші замітки про Огон[овського] і Кудринського одержав і радо поміщу їх у сьому н[оме]рі, коли тільки буде місце. З місцем клопіт. Дав звиш аркуша «Едіпа», аркуш Остапа, аркуш Кримського про Румянц[евський] музей, звиш аркуш моєї статті про Шевченка, от Вам і завалений н-р.

Тепер кінчиться «Новик» (також аркуш), треба дати «Вірші великодні» (також буде з аркуш), скінчити , також мало що не аркуш, а надто хотілось би дати збірку пісень про Кошута і кошутську війну. Я вже повибирав те, що є друковане у Голов[ацького], Кольберга і по часописах, а також те, що у мене є в рукописах. У Вас, певно, будуть ще деякі варіанти, а може, й цілі пісні яких нема у мене, та я боюсь і просити Вас, щоб Вам не завдавати надто много труду з шуканням. Але коли б Вам се було можливим вишукати для мене ті пісні, то я був би Вам дуже вдячний.

Хочу в сьому н-рі дати портрет Рачкі. Чи не попадалась Вам де-небудь добра стаття про нього, котру б можна зреферувати? Бо я не стрічав, та, правду кажучи, не мав часу шукати.

Вовк прислав французьку книжечку Gastona Paris, де є стаття про Роланда, але не пише нічого. Мабуть, Ви наполохали його. З Укр[аїни], ані загалом з Росії (крім одного Кримського), ні від кого ані вістки, ані слова. Свого Варлаама я вислав до «Киевской старины» (се значить, ту главу моєї дисертації, де йде мова про сам роман), та досі також не маю відомості, чи приймуть. «Wisła» друкує мої «Польські і руські причинки до легенд про Магомета», працю, що я читав у Відні в семінарії, а тепер переробив, пододававши нові рукописні і друковані матеріали. Коли буде осібний відтиск, то вишлю Вам.

Чи Ви одержали другу частину моєї статті про «Притчу о багатих»? Ви нічого не згадуєте про її получку. І коли вона буде вся в руках редакції «Сборника», то чи не можна б від неї одержати трохи грошей a conto? Я тепер по поводу банкротства моєї драматичної штуки в великій біді і мушу братися за такі ганебні роботи, як ладити провідник по Львові і покажчик вистави, щоб заробити кількадесят гульд[енів] для сплати довгів, котрі вже надто дуже на мене тиснуть, не кажучи вже проте, що самим приходиться буквально недоїдати і ходити обідраними.

Мій заробіток в «Kurj[eri] (85 гульд.) не вистачає на наш місячний прожиток (сама хата 30 гульд.), а тут робиш, робиш, а заробітку нівідки ніякого, ще й в перспективі – платити дефіцит за журнал. Що Вам пишуть про нього з Петербурга? Ходить по руках, а проте мудрий народ, здобулися всього на одну пренумерату! В Москву все-таки йде 3 платні екземпляри. До Києва, звісно, крім Лесі – нікому. «Київській старині» я послав під бандеролею, 1 № пішов, другий звернули.

Посилаю Вам свою найновішу фотографію, се знайомий фотограф зняв мене безплатно яко знаменитість (після представлень моєї драми) і ще й 3 екз[емпляри] фотографії дав. Так, значить, туне пріяхом, туне даю й Вам.

Жінка моя Вам кланяється. Поздоровляю щиро Вас і Вашу сім’ю.

Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 458 – 462. Подається за автографом (ІЛ, ф. 3. № 1455). Щодо першого пункту в стилізації децемвірату… – Див. примітку до листа 312.

…я прийняв вибір до комісії трьох… – для узгодження спільної програми партій.

Величка одержав… – 4-й том літопису С. Величка.

Бадені Станіслав (1850 – 1912) – австрійський політичний діяч консервативного напряму.

…конгрес літераторів руських… – Йдеться про з’їзд галицьких письменників («руських письменників та любителів літератури»), шо мав відбутися у Науковому товаристві імені Шевченка у Львові 28 і 29 червня 1894 р. У зазначений час з’їзд не відбувся.

А щодо карти етногр[афічної]… – З цього приводу М. Драгоманов писав І. Франкові 10(22) березня 1894 р.:

«Получив сими днями листи К. Пань[ківського] та Макарушки в справі карти етнографічної Русі-Укр[аїни]. Ще в Женеві предложив мені К. П. криптогамічно од імені «Просвіти» зробити таку карту. Я в принципі згодивсь і вмовився з Перроном, картографом Реклю і Гашета, послав рахунки і 2 проекти сітки. Та «Просвіта» одклала справу, навіть мені ніхто не одповів, а я взнав лишень з газет, що, мовляв, увіходили в переговори з Гашетом (?!), та одклали. Після того я виїхав з Женеви і читав не раз, що роботу веде Величко. Тепер пишуть мені К. П. і М[акарушка], що карту Вел[ичка] дали вже літографувати, та запримітили, що вона нікуди не годиться, то виділ «Просвіти» поклав віднестись криптогамічно до мене через К. П., щоб я дав суд про карту Вел. і робив нову. Карта мусить получитись сьогодні, бо принесли поштову звістку. Побачу карту В[еличка]. Але своєї робити не можу» (Матеріали, с. 450 – 451).

Макарушка Остап (1867 – 1913) – український культурний і педагогічний діяч у Галичині.

Величко – Григорій Величко, географ і природознавець.

Ваші замітки про Огоновського і Кудринського… – Маються на увазі статті М. Драгоманова «Непорозуміння між проф. Ом. Огоновським і його наукою» («Житє і слово», 1894, кн. 3); «Противупопівська сатира і сектанти на Україні» («Житє і слово», 1894, кн. 4).

Кудринецький Федір – український письменник, етнограф, у 1892 – 1898 рр. співробітник «Киевской старины».

…аркуш Остапа… – Йдеться про працю О. Терлецького «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872».

«Новик» – поема О. Маковея.

«Вірші великодні»… – Частина етнографічної розвідки М. Драгоманова «Матеріали до історії українських віршів», що друкувалася в журналі «Житє і слово» протягом 1894 р.

…скінчити Купала… – Йдеться про публікацію Лесі Українки «Купала на Волині».

…збірку пісень про Кошута і кошутську війну. – Праця І. Франка «Кошут і кошутська війна» надрукована в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 3.

Я вже повибирав те, що є друковане у Головацького… – Мова йде про книжку Я. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», М., 1878, ч. 1 – 3. Зберігається и бібліотеці I. Франка, № 2672 – 2674.

Вовк прислав французьку книжечку Gastona Paris, де є стаття про Роланда… – Йдеться про вид.: Gaston Paris. Extraits de la Chanson de Roland. Paris, 1893. Згадана І. Франком стаття про «Пісню про Роланда» вміщена на с. VII – XXXIV. Примірник книжки Парі зберігається в бібліотеці І. Франка, № 340.

Свого Варлаама я вислав до «Киевской старины»… – Праця І. Франка «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» в «Киевской старине» не друкувалася. Вперше була опублікована в ЗНТШ протягом 1895 – 1897 рр.

«Wisła» друкує мої «Польські і руські причинки до легенд про Магомета».. – Праця І. Франка «Przyczynki do podań o Mahomecie u Słowian» надрукована в журналі «Wisła», 1894, т. 8, № 1, с. 70 – 96.

…другу частину моєї статті про «Притчу о багатих»? – Мова йде про статтю І. Франка «Притчата за еднорога й нейният български вариант».

Що Вам пишуть про нього з Петербурга? – У листі від 22 березня 1894 р. М. Драгоманов повідомляв І. Франка: «Писав мені Морд[овець], що в Петерб[урзі] ходить «Житє і слово» (Матеріали, с. 457).

…після представлень моєї драми… – драми «Украдене щастя», яка з 16 жовтня 1893 р. йшла на сцені театру «Руської бесіди».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 484 – 489.