13.05.1894 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Даруйте, що одержавши Ваш лист отсе два тижні тому (я пару день по святах був на селі), тільки сьогодні берусь відписувати Вам. Роботи багато, а надто я мав намір бути сими днями в Коломиї і написати Вам відтам, переговоривши з П[авли]ком і компанією. Та вчора, коли я мав їхати, заслаб хлопчик, і мені годі було покинути жінку з дітьми, і через те я й берусь тепер писати Вам і коломийцям.

Поперед усього позвольте запевнити Вас, що в справі моєї абдикації я ані в Ваших листах, ані в листах коломийців не находжу нічогісінько такого, за що б мав на кого-небудь сердитися. Спеціально щодо Вас я зовсім згоджуюся на Ваші погляди і на Ваш суд над моєю особою, хоча фактичні преміси того суду вимагають деяких фактичних спростувань.

І так Ви невірно думаєте, кажучи, що на з’їзді 2 февр[аля] були прийняті чи хоч би тільки предложені нами до прийняття ті стилізовані Вами 4 пункти, що були опубліковані в «Хліборобі» і «Kurjeri Lwowskim». Про сі пункти на тім з’їзді не було ані мови. Звісно, се ще не значить, щоб ми на ті пункти не годилися і щоб вони не мусили бути вихідною точкою всякої будущої угодової акції між русинами, але говорити про яке-небудь їх ухвалення поки що в усякім разі передчасно.

Друге спростування дотикається знаменитого приступлення Окуневського до «новоерівського» клубу. Я писав Вам про сей факт тоді ж і мушу тепер ще раз категорично заявити, що на властиву децизію Ок[уневсь]кого я не мав ніякого впливу. Ок. здибав мене вечором на вулиці і сказав мені як новину, що вже зобов’язався вступити до клубу, а тільки вимовив собі певні услів’я, і просив мене допомогти йому устилізувати їх. Я був противний його приступлення до клубу, але коли він заявив, що се вже діло рішене, то я й порадив йому стилізацію условин. Ок. мою стилізацію обкроїв і зробив з неї карикатуру, а тепер голосить, що се я йому порадив приступити до клубу.

Ще бувши в Відні, по поводу якогось печатного виступу Ок-го я написав був про се статейку до «Kurj[era] Lw[owskiego]», та редактор не пустив її, щоб не компромітувати Ок. Се все, звісно, не аргументи против Вашого суду про мою особисту вдачу, котру я досить добре знаю і з котрою борюся, та Ви знаєте, що в такій боротьбі всього менше можна поручитися за успіх.

Пишете мені: «Коли хочете займатися політикою». То-то й є, що я нею не хочу займатися, і власне рад, що останній мій провал сам собою наказує мені усунутися від політичної діяльності, до котрої у мене поперед усього нема нервів. Я вже писав Вам і тепер ще раз повторяю, що, наприклад, в акцію угодову сам я не то що не пхався, але з початку був противний її ініціованню, а випхали мене в число децемвірів і в комісію трьох зовсім случайна обставини, котрим я не міг запобігти.

Та історія отся буде для мене наукою на будуще – сидіти при писательстві і не лізти в політику, а головно не лізти в неї там, де властиво потребують моєї фірми, а не моєї думки і ради, як се було з моїм вибором на голову виділу «Нар[одної] волі».

Питаєте: що буде далі? Я думаю, що моя абдикація справі згоди не пошкодила, але, противно, поставила її навіть на ліпшу дорогу. І Ром[анчук] і Кул[ачковський] переконалися, що на таких основах, як пропонував Ром., згоди не побудується, ані таким методом, як він почав, до неї не дійдеться. Через те розпочату акцію закинули зовсім, і постановлено розпочати діло наново. Ходить тепер о те, хто і як її розпочне, та в усякім разі народовці не зроблять першого кроку без попереднього порозуміння з другими партіями.

Я не знаю, як стане радикальна партія до сеї нової акції, особливо після заяви, що «в згоду партій не віримо». Тут мусять коломийці здобутися на якийсь крок, на якусь маніфестацію, котра б вияснила становище партії. По-моєму навіть ліпше було б скликати з’їзд партії і, заким консолідувати цілу Русь, поперед усього сконсолідувати свою власну партію, котра тепер серед інтелігенції старшої і молодшої, власне, що зовсім не існує.

З’їзду домагалися перед місяцем краків’яни, і я написав був для «Народу» замітку, в котрій промовляв також за його скликанням. Тим часом коломийці мою замітку кинули до коша і П-к виразно написав мені, що з’їзду не треба. Я думаю, що тепер поперед усього потрібний наш партійний з’їзд в цілі реорганізації і внутрішнього скріплення партії. Коли б ми в своїй партії мали силу, то нам байдуже було б про згоду з другими партіями, значить, справа згоди міжпартійної річ другорядна. Я про се й пишу коломийцям.

Коли Ви згодитеся з сею думкою, то будьте ласкаві також їм се написати. Навіть в інтересі міжпартійної згоди наша внутрішня консолідація дуже пожадана, бо ж се зовсім не все одно вступати в союз слабою і розстроєною фракцією, а сильною і однодумною партією.

Коломийці прислали й мені обширний акт оскарження на П-ка, та я не находжу його зовсім справедливим. Вони кажуть, що П-к не точно передав мені їх ухвали. Але я маю їх власний лист (Дан[иловича] і Гар[асимовича]), де мені виразно наказано з комісії угодової виступити і заявити се в газетах. Чи останні їх ухвали, буцімто невірно передані мені П-ком, були в чім-небудь відмінні, про се вони не згадують, а се ж, власне, головна річ.

Задля того я зовсім не можу в тім факті бачити такої вини П-ка, як вони йому приписують, а міг би мати до нього жаль хіба за те, що моїх листів в тій справі, писаних до всіх коломийців, він не давав їм і не відчитував цілих, а тільки (як пише Дан. деякі уступи, так що вони, очевидно, не знали докладно мотивів мого поступування. Ну, та се tempi passati, а коли остаточно добре сталося, що ся хибно розпочата згода розбилася, то, очевидно, нема потреби винуватити П-ка.

О сем доздѣ, як каже Вишенський, а тепер іще пару слів про літературу. Вашу замітку про «Граматку» Куліша одержав і випечатаю. Спасибі! Чи не походить часть путаниці з тою «Граматкою» також з тої обставини, що в 1862 вийшло друге, зовсім перероблене її видання?

Що уступ про Ценглевича в моїй статті трохи, як каже німець, bei den Haaren herbeigezogen, се я й сам чую, та мені не здається, щоб він був зовсім лишній. Певна зв’язь між «Інструкцією» а легендою з зернами таки є, і сьому не перепиняє нічого й те, що сама легенда про катехізацію з зернами може бути давніша і занесена на польський грунт бог зна відки. Впрочім, побачимо: здобудемо нові матеріали, то й суд наш сам собою змодифікується.

«Житє і слово», № 4, вже друкується. Жду на «Хартії», котрими багато читачів дуже зацікавилось, так що ремствують на мене, чому їх нема в № 3. Вірші скінчаться в № 4 – 5. Тепер ідуть гайдамацькі. До Ваших матеріалів я думаю долучити ще осібно ті, які є у мене, і бібліографію друкованих та рукописних (в бібліотеці Оссолінських, Чарторийських і т. ін.). В бібліотеці Чарторийських у Кракові є цікаві вірші про Хмельниччину. Я просив декого з краківських русинів, щоб їх мені виписали, та вони не могли сього зробити. Може, мені як-небудь самому удасться.

За гроші ще раз спасибі! Дуже нам стали в пригоді, а більше й не треба було.

Кланяюсь Вам низенько. Жінка поздоровляє Вас і всю Вашу сім’ю.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 465 – 467.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1457).

…стилізовані Вами 4 пункти… – Див.: «Народ», 1894, № 5, с. 69.

…приступлення Окуневського до «новоерівського» клубу. – Див. лист М. Павлика до М. Драгоманова від 3 жовтня 1892 р. (Переписка, т. 7, с. 78).

Пишете мені: «Коли хочете займатися політикою». – В листі до. І. Франка М. Драгоманов писав 17(29) квітня 1894 р.:

«…треба Вам взяти себе в руки холоднішою прозою, коли хочете займатись політикою, та й в наукових справах бути трошечки не таким скорим» (Матеріали, с. 455).

Коломийці прислали й мені обширний акт оскарження на П[авли]ка… – Лист, підписаний С. Даниловичем та Іл. Гарасимовичем від 26 квітня 1894 р. (ІЛ, ф. 3, № 1622, с. 321 – 326).

Але я маю їх власний лист (Даниловича і Гарасимовича), де мені виразно наказано 9 комісії угодової виступити і заявити се в газетах. – Лист від 13 квітня 1804 р. (ІЛ, ф. 3, № 1614, с. 271 – 273).

Вашу замітку про «Граматку» Куліша одержав і випечатаю. – Мова йде про замітку М. Драгоманова «З поводу статті І. Франка «Шевченко героєм польської революційної легенди», що була надрукована в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 4.

в 1862 вийшло друге, зовсім перероблене її видання? – Перше видання «Граматки» П. Куліша вийшло в Петербурзі u 1857 р.; друге – в Петербурзі в 1861 р.

Що уступ про Ценглевича в моїй статті… – В листі до І. Франка під 17(29) квітня 1894 р. М. Драгоманов писав про статтю «Шевченко героєм польської революційної легенди»: «Статтю Вашу про легенди Ш[евчен]ка прочитав. Дуже інтересна, хоч про Ценглевича, до речі, не належить» (Матеріали, с. 464).

М. Драгоманов не поділяв думка І. Франка про те, що фольклорний сюжет, який лежить в основі легенди про «Шевченкову пропаганду зернами», вперше був згаданий у брошурі польського революційного діяча 1848 р. Каспера Ценглевича (1807 – 1886) «Інструкція для вчителів руського народу» (1840). В своїй рецензії на статтю І. Франка М. Драгоманов висуває гіпотезу більш давнього походження цього мандрівного сюжету («Жити і слово», 1894, кн. 4. с. 160).

Вірші скінчаться в № 4 – 5 – йдеться про публікацію М. Драгоманова «Матеріали для історії віршів українських», яка друкувалася в журналі «Житє і слово» протягом 1894 р.

До Ваших матеріалів я думаю долучити ще осібно ті, які є у мене… – До згаданої праці М. Драгоманова І. Франко долучив записи трьох творів: «Вірша про сотворения і потопу світу», «Вірша про неврожай» та «По битві під Плевною» («Житє і слово», 1894, кн. 5).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 498 – 501.