8. Перебендя

Іван Франко

(Єсенська, стор. 32 – 34; Коларж, к. 1 – 2)

Переклад Єсенської дуже гарний і поетичний. Замічу ось які деталі:

a jemu jeden jako druhý –

не знаю, чи се добре по-чеськи. У Шевченка є: а йому байдуже – ihm ist das gleichgültig.

Zazpívá si, vzpomíná si,

což je pro sirotu?

Те což je pro sirotu – не має тут смислу ані зв’язку з попереднім. В оригіналі сказано: Заспіває, та й згадає, що він сиротина.

Stary, plný chvění

не віддає докладно того, що каже Шевченко: , хоч мисль і в чеськім та сама. Химерний значить: wunderlich, launenhaft.

Při tom tchýně zlá je

ліпше би сказати так як в оригіналі: Kde pak tchýně zlá je.

V topoli, «со vše bolí»

в оригіналі наведено титули пісень, які співає Кобзар, отже, «про тополю», «про лиху долю»; co vše bolí не має тут смислу.

Všichni znají ho, vždyť zem ho nosí jen –

злий розмір; має бути схема: -І-/-І-/-І-/-І-/; переклад також не добрий. Оригінал має: Його знають люди, бо носить земля. Так само odcházel by v hoři, odehnán zas od nich є тавтологія і невірно против оригіналу, де сказано:

Од себе б прогнали,

– Нехай понад морем, – сказали б, – гуля!

Справивши ті похибки, буде се переклад взірцевий.

Проф. Коларж, видимо, пробував поправляти сей переклад, і треба сказати, що декуди йому вдалося підійти ближче до оригіналу. Та на лихо, він рівночасно в інших місцях відбігає від нього ще далі, а головно, в його перекладі брак того поетичного духа, тої мелодії і грації, яка при всіх хибах є в перекладі sl. Єсенської. І так Шевченкове: Недоля жартує над старою головою, а йому байдуже проф. Коларж перекладає трагічно:

Kolem jeho hlavy krutý osud hrozně řádí,

ale on je tuhý.

Хибне což je pro sirotu sl. Єсенської находимо у проф. Коларжа трохи змінене, але не поправлене: kdo dbá o sirotu.

Слова химерний проф. Коларж зовсім-таки не зрозумів і замаскував його недоладною фразою starý ve svém pění.

Проф. Коларж не знав також, що пісня «про Чалого», котру співає Перебендя, не є піснею о strace; Сава Чалий був особою історичною, а пісня про нього співається народом українським від Сяну аж до Дону.

Замість титулів пісень дівочих «Гриця» і «веснянки» проф. говорить загально і банально:

dívky tési na výhoně

piseň jeho tklivá.

Крайобраз, серед котрого нам показує Шевченко Перебендю в другій часті пісні – степовий, відлюдний. Проф. Коларж без потреби змінив його [на] сільський, пишучи:

Veje vítr, věje v háje,

v poli klasem vlaje.

Ані про гай, ані тим менше про колосся тут у Шевченка нема мови.

Kobzar poseděl

v stepi na mohyle, jen se trochu stočí –

перекладено і невірно, і не поетично. Раз що у Шевченка сказано: Старий заховавсь (der Alte verbarg sich); а по-друге, що значить: jen se trochu stočí? В оригіналі сим словам відповідає: щоб ніхто не бачив.

A ne k lidem: jsout to slova boží –

розмір попсований: має бути схема -І-/-І-/-І-/-І-/: надто перша половина слабо переведена; Шевченко має: щоб люди не чули.

Srdce mluví s Bohem o potřebách svých –

се о potřebách svých – концепт проф. Коларжа; у Шевченка о тім нічого не сказано, а тільки є: то серце по волі (frei ungehindert) з богом розмовля.

Kdo vše tuši, kdo zná všecky tajné moci.

Проф. Коларж робить із Перебенді Кобзаря – поета, того, що знає серце людське – якогось kouzelníka, що знає všecky tajné moci. У Шевченка сказано: тому, хто все знає, тому, хто все чує – і далі вичислено, якого роду є се знання; про tajné moci там нічого не говориться.

Choď si tam a prozpěvuj si,

holube muj sivý,

by to lidé neslyšeli,

jen Bůh dobrotivý –

здається – гарно, а невірно і незгідно з тенденцією цілої поеми. Шевченко каже:

Ходи собі, мій голубе,

Поки не заснуло

Твоє серце, та виспівуй,

Щоб люди не чули.

Пієтистичний додаток у проф. Коларжа – його власний концепт. Так само не можна назвати вдалим переклад вірша: на те він багатий – у проф. Коларжа:

neb má stříbro, zlato.

Переладування – то не стиль і не поезія.

Примітки

Сава Чалий був особою історичною… – Йдеться про сотника надвірних козаків князя Любомирського, який під час селянсько-гайдамацького повстання 1734 р. спочатку перейшов на бік повстанців, а потім зрадив їх. У 1741 р. був схоплений повстанцями і страчений.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 512 – 514.