1. Джерела праці

Іван Франко

«Весна народів», як називають іноді 1848 рік, була досить бурлива та неспокійна. В ній не лише сходило те, що посіяно в попередніх часах важкого гніту, але й сіяно з гарячковим поспіхом багато таких зерен, що мали посходити аж геть пізніше. В Австрії, щодо марта 1848 р. дрімала, мов замерзлий ставок, під корою бюрократичного германізму, нараз розбурхалися хвилі національних і соціальних суперечностей; де досі чути було лише муркотання доносів, розпоряджень та патентів або острі поклики про «beschränkten Unterthanenverstand», а що найбільше скромні запитання лібералів «Darf ich so frei sein, frei zu sein?», тепер залунали гучні окрики: конституція, вільність друку, народна гвардія, історичні права народностей, а за ними пішли й інші: проч з панщиною, проч з єзуїтами, проч з привілеями верстов і національностей, автономія, федералізм і соціалізм!

Усе те мішалося та перепліталося, перескакувало від окликів всесвітньої любові та братерства моментально до проявів дикої расової та класової ненависті, від шумних заяв про свободу й рівноправність до чинних нападів на тих, хто думав інакше, до тихих доносів та прилюдного обкидування болотом. Імпортовані з заходу ліберальні та радикальні ідеї дивовижно ламалися та карикатурувалися на нашім нерівнім грунті, мішалися з домашніми традиціями панщизняної доби, викликали появи незвичайні, часто комічні, частіше трагічні, в усякім разі інтересні, як усі появи розховстаної людської природи, що, вирвавшися з тісних рамок перестарілого ладу, шукає нового русла, нової рівноваги суспільних елементів.

Серед тої хуртовини незвичайних появ заслугує на пильну увагу епізод, якого видовищем був благословенний закуток нашого краю, заселений гуцулами, околиця над ріками Черемошем та Путилівкою, в колишнім Русько-Кимполунзькім околі, в теперішнім Вижницькім повіті на Буковині. Героєм того епізоду був гуцул Лук’ян Кобилиця, простий, неписьменний селянин, що завдяки незвичайним обставинам бурливих років зайняв деяке місце в історії того часу і звернув на себе увагу німецьких і слов’янських істориків.

В 1848 – 49 рр. звістки про нього друкуються в польських, руських та німецьких газетах; в новіших часах йому присвятили більш або менше докладні студії Вурцбах у своїм «Біографічнім лексиконі», Гельферт у своїй «Історії Австрії», Кайндль у своїх студіях про Буковину, проф. Смаль-Стоцький у своїй «Буковинській Русі» та проф. О. Колесса. Та не досить сього: сам гуцульський народ звеличав його пам’ять у піснях і не забув його імені й досі, нав’язавши до нього різні легенди, і талановитий буковинський поет Федькович звеличав його пам’ять у , яка у часі її написання видалася так смілою й революційною, що її більше як 20 літ не сміли не то друкувати, але навіть переписувати, так що вона дійшла до нас лиш у одній, припадково захованій копії.

Отся Федьковичева поема, якої одиноку копію я віднайшов 1878 уперше звернула мою увагу на особу Кобилиці. В р. 1882 – 1883, пробуваючи в Вікні в домі д. В. Федоровича й збираючи матеріали для життєпису його батька Івана Федоровича, я знайшов у тамошнім архіві деякі причинки, а з уст д. В. Федоровича й його матері Кароліни Федоровичевої я чув те, що оповідав про Кобилицю пок[ійний] Іван Федорович.

Пізніше я почав через знайомих добиватися докладніших і повніших звісток і, дякуючи ласкавій увазі д-ра Теофіла Окуневського, одержав в р. 1885 інтересні спомини про Кобилицю, списані священиком села Ферескулі над Черемошем, пок(ійним) О. Білинкевичем, на основі оповідань старих гуцулів, священиків, урядників і т. ін., що знали добре ті події. Пізніше, бувши 1898 р. в Довгополі над Черемошем, я чув також дещо про Кобилицю від тамошнього 72-літнього гуцула Осьвіцинського. Матеріали з усної людової традиції зібрали надто Купчанко, д-р Ол. Колесса та проф. Кайндль; в біжучім році зібрав деякі нові матеріали д. Р. Заклинський, та сими новими матеріалами я не міг покористуватися.

На основі тих друкованих і рукописних матеріалів я й беруся змалювати той епізод «бурливих літ», що має в своїм осередку Лук’яна Кобилицю.

Примітки

«Весна народів», як називають іноді 1848 рік… – Йдеться про буржуазно-демократичну революцію 1848 – 1849 рр. у багатонаціональній імперії Габсбургів.

Вурцбах Констант (1818 – 1893) – австрійський бібліограф. Був бібліотекарем Львівського університету, згодом правителем адміністративної бібліотеки Міністерства внутрішніх справ у Відні. Видав згадуваний І. Франком «Біографічний словник Австрійської імперії» в 60-ти томах, надрукований протягом 1856 – 1891 рр.

Гельферт Йозеф-Александр (1820 – 1910) – консервативний клерикальний австрійський історик, один з керівних діячів австрійських ультрамонтанів. Тут І. Франко має на увазі його «Австрійську історію» (Відень, 1863). Крім того, в розвідці згадується чотиритомна праця Гельферта «Історія Австрії з кінця віденського жовтневого повстання 1848» (Прага, 1868 – 1886.)

Кайндль Раймунд (1866 – 1930) – австрійський буржуазний історик. І. Франко в своїй розвідці критично використав ряд статей Р. Кайндля, зокрема, «Підданство в Буковині в роки 1848 та 1849» (1899) та ін.

Смаль-Стоцький Степан Осипович (1859 – 1938) – український мовознавець, літературознавець і культурно-освітній діяч Буковини буржуазно-націоналістичного напряму. Відома його робота «Буковинська Русь».

Федорович Володислав Іванович (1845 – 1917) – український буржуазний громадський діяч у Галичині. В 1873 – 1876 рр. голова товариства «Просвіта».

Федорович Іван (1811 – 1870) – прогресивний громадський діяч Галичини, син уніатського священика, учасник польсько-шляхетського визвольного руху. В 1848 р. обраний до австрійського рейхстагу та галицького сейму.

Заклинський Роман (1852 – 1931) – український письменник, викладач Львівської учительської семінарії, видав 1887 р. першу частину «Географии Руси» (Русь галицкая, буковинская и угорская). Досліджував творчість Ю. Федьковича.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 248 – 250.