Основні принципи нової слов’янської політики
М. Бакунін
Переклад Івана Франка
Пройшовши століття неволі, важких боїв та терпінь, нещасних наслідків їх роз’єднання, слов’яни наново єднаються сьогодні перший раз на загальному конгресі, і, даючи собі руку для братерської злуки, заявляють торжественно перед богом і перед народами, що відтепер ось які принципи будуть творити підставу їх нового політичного життя.
1. Ідучи останніми в поході європейської цивілізації, випробувані і вироблені довгими нещастями, вони чують себе покликаними здійснити те, що підготовили інші європейські народи своїм дальшим розвоєм і що сьогодні вважається остаточною метою людськості, а власне: величність, свобода і щастя всіх, основане на святій дружності та на братерстві одиниць, так само як і народів.
2. Бувши аж надто довгий час самі жертвами постороннього гніту, вони аж надто добре зрозуміли прикрі наслідки, деморалізацію та безладдя, які виникають із поневолення не тільки для поневолених, але також і особливо для тих, що поневолюють. Вони аж надто глибоко зненавиділи чуже ярмо, щоб мали бажати накладати своє ярмо на якусь чужу расу. Пошана та любов до свободи інших – се в їх очах перша підвалина їх власної свободи.
3. Занадто довгий час вони були жертвами ошуки та насилля, щоб могли бажати оперти своє нове життя на чимось іншім, як тільки на святій, чистій правді, на чистій свободі, на чистій справедливості, без ніякого застереження і без ніякої задньої думки. Тим самим вони виключають раз на все зі своєї політики як зовнішньої, так і внутрішньої, всяку дипломатію та завоювання і все те, що могло би мати метою основания штучним або механічним способом якої-будь центральної власті на шкоду свободи одиниць або народів. Нова політика слов’янської раси не буде політикою держав, лише політикою націй, політикою незалежних і свобідних народів
4. Свою нову власть вони оснують на нерозривнім та братерськім зв’язку всіх народів, що складають слов’янську расу, і не шукатимуть ніякої іншої централізації, а тільки всеслов’янської федерації. Всі їх лиха повстали з їх роз’єднання; злучені в єдність вони матимуть непоборну силу. Досі вони були розсипані, роз’єднані до тої міри, що забували про святі зв’язки раси та крові, які повинні були нерозривно лучити їх для спільного призначення. Деякі з них дали втягти себе в братовбивчу війну, а нарешті, інші забулися аж до тої міри, що послужили знарядом чужої раси та протослов’янської політики для гноблення їх братів. І бог, караючи їх, довів їх до того, що вони одні за одними попали під ярмо німців, не виключаючи навіть тих, що заховали позір народного та незалежного життя, бо власне ті [Автор, очевидно, має тут на думці Росію, що від XVIII в. жиє під пануванням німецької династії. – I. Ф] зробилися бичем для своїх братів, виконуючи злочинно та лиходійно німецьку думку.
Але час проб скінчився; вибила година освободження для слов’ян. Прибувши до Праги з найдальших кінців, вони зрозуміли язики одні одних, що являються тільки різними ідіомами тої самої гарної та звучної мови, якою говорять люди від берегів Адрійського аж до Чорного і аж до берегів Білого моря та до Сибіру. Вони побачили, що їх лучать спільні інтереси, але ще більше лучить почуття великого призначення, яке готує для них будущина. Вони поклонилися богу, дякуючи йому за те, що закінчив їх важкі проби, що заховав у них у всій чистоті братерське почуття. Вони взаємно простили собі все минуле, і, не бачачи перед собою нічого, крім теперішності та будущини, вони присягли собі не розділяти надалі своїх призначень.
Примітки
Росію, що від 18 в. жиє під пануванням німецької династії. – Йдеться про шлюби російських царів з представницями німецьких монархічних родин і посилення у зв’язку з цим впливу німецької аристократії при царському дворі.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 411 – 412.