Внутрішній устрій слов’янських народів
М. Бакунін
Переклад Івана Франка
Незалежні слов’янські народи повинні кождий для себе надати собі свобідно устрій, відповідний до їх обичаїв та до їх інтересів, а собор не має права вмішуватися в те. Є, одначе, основи, вроджені слов’янській вдачі, які консеквентно повинні стати підвалинами нового життя слов’янських народів у їх злуці, і без релігійного пошанування для тих основ слов’янство не може стати членом всесвітньої федерації.
Сі основні принципи такі: рівність усіх, свобода всіх і братня любов.
1. Під свобідним небом Слов’янщини не буде невільників ані по закону, ані фактичних. Поневолення, в якій би формі воно не проявляло себе, заборонене раз на все. Всі слов’яни однаково свобідні, однаково брати. Нема ніяких інших нерівностей, окрім тих, які витворює природа. Нема каст. Там, де досі ще існує аристократія, шляхта, наділена привілеями, вона повинна, коли хоче бути слов’янською, відтепер шукати своєї честі та своїх привілеїв у багатстві своєї любові та в величині своєї посвяти. Старша сестра свого народу через свої науки та штуки вона повинна вся розплистися та згубитися в народних масах, аби з них зачерпнути сили для нового життя, а зі свого боку дати їм доступ до цивілізації, нагромадженої віками.
2. На безмірнім і благословеннім просторі, який займає слов’янська раса, досить місця для всіх, і кождий повинен мати участь у народній власності та в загальнім добробуті.
3. Кождий осібник, член одного слов’янського народу, тим самим має право горожанства у всіх інших народів тої самої раси і скрізь повинен бути уважаний та трактований усіма як брат. Та сама солідарність, яка лучить усі слов’янські народи, повинна здружувати також усі осібники слов’янської нації.
4. Собор має право й обов’язок дбати про те, аби ті три точки були заховувані, як релігія, і широко приложені до організації всіх крайових інституцій у кождого народу, що творить часть загальної федерації. Він має право й обов’язок вмішатися скрізь там, де би якась інституція або якийсь поступок нарушували ті принципи, і кождий слов’янин має право відкликатися до собору проти рішення свого часткового правительства.
Польська дописка під Бакуніновим текстом трохи не ясна. З французької дописки видно, що Бакунінів автограф під час бомбардування Праги дістався в руки Борисикевича. Яким припадком і від кого дістав його в свої руки Цешковський, один із делегатів познанських поляків, що перечеркнув дописку Борисикевича і підписав початкові букви своєї назви, сього не вмію вияснити, та и се, впрочім, дрібниця, тим більше, що рукопис усе-таки назад дістався до рук Борисикевича. Читаючи отсю програму Бакуніна та її мотивування, не можна не завважити її основи – релігійного чуття, яке піддає йому не так революційні, як радше християнські основи нової слов’янської політики – братерство та справедливість у вимірі прав та свобід. Велична хвиля з’їзду представників слов’янства в Празі, при якій відбулося також руське богослужіння, відправлене церковно-слов’янською мовою, мусила зробити на нього велике враження, коли йому зараз уявилася вся громада слов’янських народів, що стають перед богом і поклоняються йому і подають собі руки для згідного життя та згідної оборони своєї свободи. Мало обізнаному з історією слов’янських племен російському ентузіастові вселюдської свободи та братерства зараз уявилося, що всі слов’яни в одній хвилі можуть дарувати собі обопільно всі урази, забути всі кривди, змазати всі історичні рахунки і перетворитися в одну величезну сім’ю, перейняту одним високим ідеалом, найвищим, до якого здібне людське чуття. І в тій самій хвилі у нього під впливом власного чуття являється віра в високе призначення слов’янської раси, яку відтепер сам бог поведе до якоїсь йому відомої, незвичайно високої цілі. Навівши вище оцінку тої програми, подану М. Драгомановим, я вважаю потрібним зазначити, що він при всій бистроті свого осуду не відчув і не оцінив власне сеї чуттєвої основи тез Бакуніна, супроти якої подрібні вказівки, про те, як має бути устроєне будуще життя, не мали для автора такого великого значення, аби він задавав собі труду формулювати їх докладніше. Право кождого слов’янина до участі в спільнім всеслов’янськім добрі не конче треба розуміти так, як зрозумів се Драгоманов, буцімто кождий слов’янин у будущій слов’янській державі повинен одержати шматок землі, бо ж новочасна цивілізація витворює велику масу таких матеріальних і духових дібр, у яких і без шматка землі людське життя може бути свобідне, продуктивне та щасливе.
Не можна також назвати зовсім справедливим осуду Драгоманова, буцімто програма Бакуніна «зовсім ідилічна і властиво не входила в політичні та конституційні подробиці». Бакунін, як бачимо, зовсім ясно відчув і поставив самостійність і рівноправність кождої слов’янської народності, не згадуючи навіть про якісь історичні права, а навпаки, виразно усуваючи всякі привілегії одного народу над іншим. А найважніше політичне право – право війни та оборони народної самостійності – не тільки висловлене у Бакуніна зовсім ясно, але надто основане і загарантоване федераційним устроєм усіх слов’янських народів та обов’язком до солідарності в обороні спільної свободи. Можна сій програмі зробити хіба закид браку відповідної екзекутиви, але сей брак у нього заступає моральне і релігійне почуття, яке и у всіх новочасних конституціях являється основою державної екзекутиви, розуміється, обік економічних інтересів, що в’яжуть кожду одиницю з суспільністю.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 414 – 416.