Опис рукопису

Іван Франко

В рукописнім відділі бібліотеки Оссолінських у Львові під ч. 266 є рукопис нового письма, в новій полотняній оправі, зложений із 70 карт грубого білого паперу, весь присвячений матеріалам про уманську різню 1768 р. Рукопис, а властиво всі уміщені в ньому матеріали писані одною рукою, гарним, виробленим «писарським» почерком. Усі матеріали – копії з інших якихось оригіналів, про які, одначе, в рукописі не сказано нічого докладнішого, чи се автографи, чи також копії.

З дописків, роблених іншою рукою і іншим чорнилом на початках і на кінцях поодиноких статей, поміщених у рукописі, бачимо, що всі ті матеріали були 1840 р. переписані з рукописів барона Шодуара в Івниці для князя Г. Любомирського. Сам Любомирський, розуміється, ані не переписував, ані навіть не порівнював своєї копії з оригіналами, і для того в ній полишалися численні, хоч не важні, помилки, декуди менші або більші пропуски або місця, не добре відчитані – все се не поправлено.

Рукою Любомирського писані, очевидно, лише ті дописки при наголовках та закінченнях поодиноких статей, із яких бачимо, що барон Шодуар ще в 1830-их роках займався збиранням матеріалів до історії Коліївщини і, крім невідомих нам джерел, стягав копії поодиноких споминів та документів із бібліотеки монастиря василіанів в Умані та від якогось шамбеляна Штайна.

З того рукопису я подав 1894 р. в «Житю і слові» (т. II, ст. 65 – 67) дві українські вірші, зложені якимось поляком з нагоди Коліївщини, а тепер хочу подати всі неопубліковані досі матеріали, а поперед усього простору поему про уманську різню. Ось докладний зміст рукопису.

На новішій титуловій картці, ненумерованій, подано титул «Materyały do rzezi Umańskiej 1768 r.» і загальний зміст тому.

1. Карти 1 – 18. Rzeź Umańska czyli historya rewolucyi zrobioney przez Zelizniaka i Gontę napisana rzetelnie, wiernie, dokładnie przez znayduiącego się w teyże okropney Rewolucyi.

[Уманська різня або історія революції, зробленої Залізняком і Гонтою, написана ретельно, вірно, докладно тим, хто перебував серед тієї жахливої революції.]

Під сим заголовком рукою Г. Любомирського дописано: przez Lipomana. Сей титул повторений і в виданні Рачинського (Bunt hajdamaków na Ukrainie г. 1768, opisany przez Lipomana i dwóch bezimiennych, wydane z rękopismu przez Edwarda Raczyńskiego, перше вид[ання] Poznań 1842, друге, wydanie powtórne dosłownie z pierwszej edycyi przedrukowane, Poznań 1854) з додатком «naocznego świadka» – додаток невірний, бо Ліпоман не був наочним свідком уманської різні, але, як подає Рачинський у передмові до свого видання, був

«obywatel ukraiński znany z przekładu na język ojczysty Józefa Flawiusza i opisu kurhanów na Podolu i Ukrainie», який «zaraz po rzezi humańskiej na Ukrainę przybył, a zawarłszy z naocznymi świadkami tych okropności związki, z ust ich powziął wiadomość o buncie Żeleźniaka i zgrozach dokonanych w Lisiance, Humaniu i indziej» (op. cit. стор. II).

[…український громадянин, відомий із перекладу на рідну мову Йосифа Флавія і з опису курганів на Поділлі й Україні, який …одразу після уманської різні прибув на Україну і, зав’язавши стосунки з наочними свідками тих страхіть, із їхніх уст узяв відомості про бунт Залізняка і жахіття, вчинені в Лисянці, Умані тощо (польськ.). – Упоряд.]

Дивна річ, що Рачинський, знаючи се, таки лишив на творі Ліпомана титул «naocznego świadka». Ті записки в вид[аннях] Рачинського в першім вид[анні] містяться на ст. 101 – 180, а в другім на ст. 65 – 117. В нашім рукописі маємо закінчення, якого нема в друку:

Koniec historyi o rzezi Humańskiej czyli o rewolucyi zrobioney przez Zelizniaka у Gontę. Satis ad memoriam posteritatis. Opus in pagina, quod capit Volumina. Dosyć wiadomości do pamięci przytomności [sic! зам[ість] potomności]. Dzieło w ćwiartkach kilkanaście do tomów wielkich ośmnaście.

[Кінець історії про уманську різню, або про революцію, влаштовану Залізняком і Гонтою. Досить для пам’яті нащадків. Твір, який охоплював би томи, міститься на сторінці. Достатньо відомостей для пам’яті нащадків. Твір у кільканадцяти четвертинах до вісімнадцяти великих томів (польськ.). – Упоряд.]

Очевидно, се якась пуста гра слів без ніякого значення.

2. К. 19. Wiersz do ratusza humańskiego. Сей вірш починається так:

Ten, co cię stawiał y zgniótł tobą ciała,

Pokazał rozum, jaki mu krew dała;

Boga się wyrzekł, serce dobre stracił,

Bo się zabiciu zabiciem zapłacił.

[Той, хто тебе ставив і зім’яв тобою тіла,

Показав розум, який йому кров дала;

Бога зрікся, добре серце втратив,

Бо вбивством за вбивство заплатив (польськ.). – Упоряд.]

Увесь вірш має 38 рядків (з них один через неувагу писаря пропущений) і містить саме отаку майже незрозумілу плетеницю слів.

Картка 20 порожня.

3. К. 21 – 32 verso. «Opisanie rzezi humańskiej przez przytomną temu nieszczęściu sierotę w r. 1827 dnia 9 X-bra w łaskawie danym przytułku».

[Опис уманської різні, зроблений присутною там нещасною сиротою 9 жовтня 1827 р. в ласкаво наданім притулку.]

До цього титулу знов рукою Любомирського дописано: Przez Panią Krebs.

Сі спомини були видані 1840 р. Рачинським у Познані зразу в газеті «Orędownik», а потім окремою брошурою п[ід] заголовком «Opis autentyczny rzezi humańskiei przez córkę gubernatora Humania z Mładanowiczów zamężną Krebsową. Z manuskryptów hr. T. Działyńskiego przedrukowany. Poznań 1840.

K. 32 verso порожня.

4. К. 33 – 42. «Krótkie opisanie rzezi w mieście Humaniu od czerni Ukrajnskiej dnia 20 miesiąca czerwca 1768 zdziałaney».

[Короткий опис різні в місті Умані від української черні, зроблений 20 червня 1768 р.]

Під титулом рукою Любомирського дописано «Z rękopisma znayduiącego się niegdyś w Bazyliańskiey humańskiey bibliotece», та при кінці тексту, так само як і під кождою з попередніх і дальших статей, поміщено дописку тою самою рукою: «Wypisano z rękopisma u Barona Chaudoira w Iwnicy 1840 H. Lubomirski», – значить, копію з василіанської книги робив Шодуар, а для Любомирського переписувано в Івниці вже з його копії.

Ся стаття – се реляція, звісна під назвою василіанина Тучапського, буцімто наочного свідка різні, написана швидко по доконаних подіях, бо вже д[ня] 2 грудня 1787 року, отже, несповна 20 літ по різні ректор уманського монастиря о. Йосафат Моргулевич і віце-ректор Мацевич посвідчають автентичність копії сеї реляції, «wiernie przekopiowaney z akt klasztoru humańskiego», мабуть, для Дзялинського, бо се потвердження надрукував Рачинський у своїм виданні разом із реляцією ніби Тучапського («Bunt hajdamaków», 1 вид[ання], стор. 181 – 221, 2 видання], стор. 119 – 146), а в нашім рукописі такого потвердження нема.

Карти 43 – 44 порожні.

5. К. 45 – 46. Нагорі рукою Г. Любомирського написано: Z biblioteki Szambelana Szteyna. Під сим без окремого титулу дата: «D. 28 Junii 1768 z Wołynia». Поч[аток]: «Po iedney nie skonczoney biedzie druga straszna…». Кінчиться: «ale też obywatele z swoiemi maiątkami za Dniestr powynosili się». Коротка реляція про гайдамацькі рухи в виді листа до якогось приятеля буде опублікована пізніше.

6. К. 47 – 48 verso. Kopia listu pisanego z drugiego mieysca z Wołynia dnia 28 Junii 1768.

[Копія листа, писаного з іншого місця Волині 28 червня 1768 р.]

Поч.: «Boday bym nie doczekał pierwszym tych nieszczęśliwości bydź donosicielem». Кінч[аться]: «a do tego gdy się dowie co się w Barze stało, pewnie się wróci nazad». Буде опубліковано пізніше.

7. К. 48 verso – 49 руські вірші, опубліковані мною в «Житю і слові».

Карта 50 порожня.

8. К. 51 – 66 польська поема, яку подаю далі.

К. 67 – 70 порожні.

Щодо самої поеми, то, маючи перед собою не автограф автора, а досить пізню і, хоч загалом старанну, а все-таки чоловіком мало тямучим роблену і пізніше не колаціоновану копію, я вважав можливим відступити від філологічного принципу – друкувати слово в слово і букву в букву, хоча й не робив ніяких змін у мові, правописі та формі тексту.

Я завів тільки інтерпункцію, якої в тексті в значній мірі нема, відступив від прийнятого в тексті принципу писати майже всі іменники великою початковою буквою та перевів консеквентно точковання та крисковання (ź = ж, ść, ó), яке в рукописі переважно зовсім занедбано. Декуди, поправляючи явні помилки рукопису, я кладу в тексті свої поправки або кон’єктури, але всюди в нотці до відповідного слова зазначую, як стоїть у рукописі. Поменші пропуски доповняю, але кладу слово, якого нема в рукописі, завсігди в гранчастих скобках.

Нумерація рядків заведена не мною і навіть не тим, хто писав копію Г. Любомирського; вона, очевидно, була вже в рукописі барона Шодуара і дає нам можність сконстатувати (на що, зрештою, вказує брак риму до попереднього вірша), що по віршу 781 копіїст Г. Любомирського пропустив один рядок, так що між числами 780 і 790 у рукописі Оссолінських міститься не 10, а лише 9 рядків. Я зазначив сей пропуск виточкованням одного рядка. На щастя, для змісту оповідання сей пропущений рядок зовсім неважний.

Примітки

Шодуар Станіслав (1790 – 1858) – польський археограф і нумізмат; член археологічного товариства в Петербурзі. Мешкав, зокрема, в Україні (в Івниці поблизу Житомира), де й помер.

Івниця – тепер село Андрусівського району Житомирської обл.

… я подав 1894 р. в «Житю і слові» (т. II, с 65 – 67) дві українські вірші, зложені якимось поляком з нагоди Коліївщини… – До праці М. Драгоманова «Матеріали для історії віршів українських. Б. Вірші про громадські справи» (Житє і слово. – 1894. – Т. 2. – С 61 – 68) І. Франко додав два вірші про уманські події 1768 р.: «Pieśń kozacka на tę notę: Ey buw Sawa. O buntach chłopskich na Ukrainie 1768» (там само, с. 65 – 66) та «Pieśń druga o buntach chłopów ukraińskich 1768» (там само, с. 66 – 67), а також коротку примітку до них:

«Додаємо тут іде дві сучасні вірші про уманську різню, вийняті нами з рукопису біб[ліотеки] Оссолінських у Львові (№ 266), а переписані в р. 1840 князем Г. Любомирським з давнішої рукописної збірки барона Шодуара в Івниці. Вірші, транскрибовані в рукописі латинськими буквами, подаємо в нашій транскрипції. Обі ті вірші зложені поляками і виявляють польський погляд на Коліївщину та польські соціальні ідеали. Вони цікаві для пас не тільки з сього історичного боку, а також і з того, що поляки безпосередньо по кровавій пригоді 1768 р. силкувалися викладати ті свої погляди в популярній формі українською мовою, очевидно, для українських мужиків» (там само, с. 65, 67).

Залізняк Максим Ієвлевич (1740 – ?) – керівник Коліївщини, гайдамацького повстання 1768 р. Був послушником Мотронинського монастиря (поблизу Чигирина). 9 – 10 червня 1768 р. разом із Гонтою оволодів Уманню, де був проголошений гетьманом і князем смілянським. Підступно схоплений та засланий на довговічну каторгу в Нерчинськ, де й помер.

Ліпоман (Lipoman) Ян (1758 – 1832) – хорунжий з Чигиринського повіту; займався літературою, історією, археологією. Автор праці «Bunt hajdamaków na Ukrainie w r. 1768, opisany przez Lipomana i dwóch bezimiennych», яку видав Е. Рачинський 1842 р.

Рачинський (Raczyński) Едвард (1786 – 1845) – польський політичний діяч, меценат, видавець; граф.

Кребс (Krebs; Кребсова) Вероніка (бл. 1750 – 1832) – донька губернатора й коменданта Умані Я. Р. Младановича. Була свідком захоплення козаками Умані 1768 р. Написала 1827 р. спогади про ці події (першодрук у познанській газеті «Orędownik naukowy»; окремою брошурою під назвою «Opis autentyczny rzezi Humańskiej» видано в Познані 1840 р.). Російською мовою опубліковано 1878 р. в Києві – «Уманская резня (Записки Вероники Кребс). Перевод с предисловием И. М. Рева».

«Orędownik» – «Orędownik naukowy», польська щоденна газета, виходила в Познані впродовж 1871 – 1939 рр.

Дзялинський (Działyński) Титус-Адам (1797 – 1861) – польський громадсько-політичний діяч, видавець, меценат, колекціонер пам’яток польської літератури та історії, засновник однієї з найбагатших польських бібліотек; граф.

Бар – місто, тепер районний центр Вінницької обл.

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 455 – 460.