1. Загальний огляд
Іван Франко
Ледве найдеться в цілій новішій історії подія так страшна і заразом так навчаюча, відкриваюча таку бездну людських нам’єтностей, а заразом з такою невмолимою конечностею випливаюча з окружаючих тяжких обставин, як невдале польське повстання в Галичині, затоплене кров’ю повстанців, пролитою руками самого ж польського народу. Але рівночасно знов трудно знайти в новішій історії факт, котрий би при такій многоті подробиць і опрацювань був в головних своїх нарисах так неясний і так систематично з різних сторін затемнюваний, як іменно ті криваві події 1846 року.
Головно два табори стоять насупротив себе в оцінюванні тих подій: поляки і бюрократія австрійська. Поляки майже однодушно, без різниці відтінків і переконань політичних, складають вину хлопської різні на австрійську бюрократію і на її представителя князя Меттерніха. Они твердять, що різня була приготована і наказана урядом, що галицький губернатор, архікнязь Фердінанд д’Есте, по попередній нараді формально підписав декрет, засуджуючий галицько-польську шляхту на загладу і вимордування; що передовсім урядники окружні в Тарнові, як староста Брайнль, комісар Хоминській і др. прямо завзивали хлопів до різні і платили за привезені до циркулу трупи революціонерів; що вкінці і єзуїти вмішали свої брудні руки в ту справу, що вони-то підмовили архікнязя до підписання фатального декрету, заохочували хлопів до різні, а опісля на сповіді давали убійцям розгрішення за поповнені криваві діла. Розуміється, що й жиди не виходять чистими від підозрінь польських: они-то мали подати урядові помічну руку, розпоюючи хлопів в час різні задармо, щоби відібрати їм пам’ять і затвердити їх серця до мордування.
[О тій таємній нараді, на котрій нібито рішили урядники галицькі видати шляхту польську хлопам на заріз, говорить з аподиктичною певністю Тессарчик в своїй книжці «Rzeź galicyjska», виданій 1848 року. Тільки фатальним способом говорить о ній два рази – відмінно. Раз в передмові твердить, що в тій нараді брали участь: архікнязь д’Есте, Мільбахер, Емінгер, старости Кремер і Кравс, директор поліції Захер і віце-президент намісництва бар[он] Кріг. План уоруження хлопів вийшов ніби від Кріга, попер його Кравс, але Захер спротивився. Але пізніше в самій книжці той сам Тессарчик подає зовсім інший склад тієї наради. А іменно провідником її мав бути Кріг, а членами през[идент] суду апеляційного Вірано, президент форуму Мільбахер, Кравс і секретар архікнязя Моріц Заля. План вирізання шляхти мав після тієї версії вийти від тарнівського старости Брайнля. – Прим. І. Ф.]
Насупротив того довгого ряду тяжких обвин австрійська бюрократія показала якусь дивну малодушність. Замість, по приміру уряду прусського, опублікувати всі акти давніших процесів з польськими революціонерами, а також зізнання учасників повстання 1846 року, замість роз’яснити цілу справу доразу, оскільки се стояло в її можності, она, тая бюрократія, довго мовчала, або коли й відзивалася, то так неясно і нерішуче, що мимоволі фантастичні підозріння польські мусили чимраз сильніше утверджуватися навіть в головах людей, зовсім не склонних брати польські твердження за чисту монету.
[Цікавий примір того роду представляє Я. Головацький, котрий в р. 1873 помістив в московськім «Русском вестнике» статтю «Восстание поляков в Западной Галиции в 1846 году», де зарегіструвавши всі слухи, які розпускали поляки, твердить дефінітивно, що різня таки була ділом «німецьких чиновників». Дивно тільки, що п. Головацький в тій же статті твердить, що в Східній Галичині різні ніякої не було, хоч при систематичнім змаганні уряду до вигублення шляхти іменно в Східній Галичині така різня повинна би була насамперед вибухнути, бо агітація «німецьких чиновників» була би ту мала далеко легшу справу, находячи побіч антагонізму класового, між паном і хлопом, також антагонізм народний, між поляком-паном а русином-хлопом. – Прим. І. Ф.]
Найцікавіше явище во всіх маніфестаціях австрійської бюрократії, зміряючих до оборони від польських закидів, було рівно систематичне і уперте, як нещасливе перекидування всієї вини на комуністів і соціалістів. Те намагання сталось основним тоном в бюрократичній історії повстання 1846 року, котру, здається, по поручению вищих сфер, написав бувший секретар намісництва Моріц фрейгер фон Заля. Розуміється, що урядові писання о тім ділі хоч о тілько більше суть зближені до правди, що побіч своїх улюблених а таємничих комуністів велику вагу кладуть також на віковий гніт селянства чи то руського, чи й польського і на його нехіть до всякої реставрації давнього шляхетського всевладства.
Ми задумали розказати читателям «Зорі» коротко і на кілько можна ясно головні події того часу опираючись на цілій літературі, яка досі о них нагромадилась. Зводячи насупротив себе свідоцтва урядові з опозиційними різних партій, ми надіємось таким способом знайти найпевнішу стежку в безкінечній путанині суперечностей та перекручень. Знаючи добре, що по кождій несподіваній катастрофі потерпівша сторона радше склонна єсть приписувати ex posteriori вину цілої катастрофи сильнішому сусідові, а хоч би й самому чортові, ніж власному нерозумові, власним надужиттям та історичній логіці фактів, ми будемо мусили критично віднестися до слухів о укартованню мазурської різні в бюрах львівського намісництва. Так само постараємось приглянутися зблизька тому комуністичному опиреві, якого на пострах цілому світу малюють речники бюрократії поза кривавими картинами різні. В самім оповіданні кривавих подій ми постараємось бути якнайбільше здержаними і вірними правді історичній.
Примітки
Кравс (Краусс) Карл – голова крайового суду у Львові.
Головацький Яків Ф[едорович] (1814 – 1888) – український поет, учений і педагог, учасник «Руської трійці».
«Русский вестник» – політичний і літературний щомісячний журнал, заснований у 1856 р. Катковим. Виходив у Москві і Петербурзі.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 352 – 354.