4. Революційна організація

Іван Франко

Прибувши до Кракова, застав там Весьоловський висланця центральної власті революційної Мирославського, котрий приїхав був з Познаня з планами військовими і організаційними. В товаристві Горжковського, Тисовського і других революціонерів представив Мирославський свій план. Після того плану ряд революційний мав складатися з п’яти осіб і сидіти спочатку в Кракові, а в разі потреби в іншім безпечнішім місці. Ціла Польща мала бути поділена на п’ять провінцій (wielkorządstwa); кожда провінція мала бути по-давньому поділена на воєводства, циркули, повіти. Галичина, становляча одну таку провінцію, задля своєї розтяглості зістала поділена на дві половини – східну і західну. Кождий циркул мав бути поділений на чотири комісаріати під завідательством комісарів революційних. Крім того, мав бути утворений корпус жандармерії революційної для пильнування порядку і сповнювання всіх наказів революційного правительства. Головна задача тої організації була достарчування провіанту для війська революційного, набирання рекрутів і удержування порядку.

План воєнний був слідуючий. Повстання мало зачинатися по селах. Війт мав вибрати спосібних до оружжя і вислати їх під проводом якогось військового чоловіка до найближчого окружного міста. Коли те місто не буде зайняте, мають зібрані з сіл сили зайняти його. Там устроюється вище описана організація революційна, місто укріпляється, а окружний комісар згромаджує весь народ і ділить його на три часті:

1) перший поклик, до котрого входять найсильніше і найліпше уоружені; ті сейчас ідуть в військовім порядку на означені стратегічні збірні точки;

2) другий поклик, до котрого входять прочі до оружжя спосібні мужчини; їм роздається позістале оружіє і вправляється їх в військових оборотах;

3) решта людності без різниці віку і полу ділиться на воєнні і економічні варстати. До першого входять такі ремісники і пр., котрих заняття стоїть в якім-небудь зв’язку з військовістю; вони діляться на компанії і в окремих касарнях занимаються такими роботами, які їм призначить комісар окружний. Друга категорія, т. є. рільники і хлібороби, стоїть під надзором і контролею війтів і так само, як попередня, обов’язана вправлятися в уживанні оружія і оборотах військових для місцевої оборони.

Уже з тих невеличких уступів із плану Мирославського дуже легко можна оцінити, що то за стратегічний «геній» його укладав! Правду кажучи, план сей більше похожий на якусь утопію, аніж на реальну, зріло обдуману військову програму, зараз і видно, що повстав він в Франції, де під той час, мов гриби по дощу, виростали подібні плани до перестройки цілої суспільності на яких хто хотів підставах. Але знамениті слухачі знаменитого генерала, хоч і бачили недостатки його плану, не чулися покликаними перечити такому великому чоловікові, і план прийнято, хоч він, розуміється, остався на папері, а на ділі тільки в однім місці революціонери зачали переводити його на практиці – в Горожанні. Пізніше побачимо, з яким результатом.

Тут-таки, в Кракові, визначено до центральної власті революційної: Лібельта, Горжковського, емігранта Альціата, Весьоловського і ще когось п’ятого з Конгресівки, котрий мав бути пізніше назначений. Але, розваживши, що Весьоловський має вже в Галичині дуже обширні зв’язки, назначили його тут же губернатором (wielkorządcą) Галичини, а до центральної власті на його місце покликали Тисовського.

Затим Весьоловський здав справоздання з стану Галичини. Речинець вибуху повстання означено на 21 лютого і Мирославському передано 12 000 франків, котрі той вислав паризькій Централізації на кошти висилки до Галичини дванадцяти офіцерів і 1000 примірників регулямину військового. 28-ого січня Мирославський від’їхав до Познаня. Горжковський, до найвищої степені розентузіазмований великими словами тих великих людей, зараз туди побіг і винайняв для нового революційного правительства помешкання з семи кімнат, заплативши чинші згори за цілий піврік.

Дня 7 лютого приїхав з Парижа Альціато. Горжковський представив йому приготування повстанські в якнайкращім світлі, але швидко автор «Rzeczy o rozumie stanu w Polsce» переконався, що се пуста самохвальба і висказав перед Тисовським одверто, що з цілої тої кози не буде м’яса. Дня 15 лютого мали з Познаня прибути Гельтман і Лібельт, але якраз того дня прийшов відтам лист до Горжковського, що Лібельт, Гельтман, Мирославський і 20 начальників повстання зістали прусським рядом поарештовані, що в Познані, Торуні, Парижі і других важних містах оголошено стан облоги, але, додав автор листа з Вроцлава, дня 21-ого такий вибух наступить.

Сей случай, а також чимраз частіше надходячі вісті з Галичини о грізній і неприязній поставі селянства, котре тогді вже почало по дворах ставити варти і спиняти проїздячих, похитнули і у других польських патріотів віру в удачу повстання. А діло зайшло вже було задалеко: встид признатись до власних помилок, страх перед тероризмом революціонерів і неулічиме засліплення гнали і перли всіх, мов ріка пре невдержимі фалі перед водопадом, до неминучої катастрофи.

Від часу тої наради з Мерославським справа повстання набрала нового вигляду. Конспірація перемінилася в одверте приготування до бунту; люди, котрі перед тим тільки раменами здвигали при всіх бесідах о повстанні, тепер самі рвалися, розігріті загальним запалом. Правда, многі ішли туди, улягаючи силі патріотичного терору, криючи в глибині душі свою неохоту. Почали плинути і гроші. Центральне правительство революційне з Кракова вислало окремих емісаріїв до Угорщини, до Чех і до других слов’янських країн. В Угорщині Кошут освідчився, що вправді не вірить в удачу повстання, але коли б поляки могли хоч кілька неділь продержатися, з Угор прийде їм підмога. І з других слов’янських земель вислані емісарії обіцювали надпровадити цілі громади охотників, ба, навіть один якийсь полк кавалерії мав в цілій масі поспішити на підмогу повстанню.

Погляньмо тепер на приготування повстанські по поодиноких повітах Галичини. В межиріччі Дунайця і Вісли, в повітах Бохенськім і Тарнівськім, агітував Генрик Рогалінський, зразу переважно між міщанством і офіціалістами, від початку 1846 року і між шляхтою, котра чимраз горячіше почала горнутися.

В Ясельськім окрузі, котрий задля свого сусідства з Угорщиною начальники повстання уважали особливо важним, за почином самого Фр. Весьоловського зорганізувалася власть революційна під проводом Франца Волянського, що був секретарем звісного польського поета В. Поля, і лісничого Феліціана Болеховського з Пшечиць; сих обох людей Весьоловський іменував комісарами революційними для Ясельського повіту. В грудні бачився Волянський в Ряшеві з Весьоловським, котрий передав йому звиш 200 зр., на кошти приготування і поручив також виготовити плани тих міст, де були військові залоги, і план переходу через Карпати до Угорщини. Волянський і Болеховський поділили між себе Ясельський округ в такий спосіб, що Волянський взяв гірську часть з місточком Дуклею, а Болеховський підгірську з Яслом. Правда, Болеховський зістав ще в січні 1846 р. арештований; комісаром на його місце зістав іменований Адам Кохановський, котрий швидко приєднав майже всю шляхту повітову до зв’язку. В січні надіслав їм Весьоловський інструкцію Мирославського і наказав, з уваги на невеличкі сили, якими при першім вибуху в тім повіті повстанці будуть могли розпоряджувати (около 500 люда), в день 21 лютого напасти поперед всього на Ясло і зайняти його, а відтак ждати дальших розказів.

В Сяноцькім окрузі ще від літа 1845 працював головно емігрант Леон Мазуркевич для справи повстання. В грудні 1845 р. Весьоловський вислав туди свого брата Михайла, щоб розвідати, які суть приготування і сили повстанські в тім окрузі. В домі дідича Антона Попеля зійшлися головні агітатори: Мазуркевич, Сильвер Бжесцянський і Ромуальд Журовський, і здали Весьоловському справоздання з своєї діяльності, упевняючи його, що велика часть шляхти, ще більша часть латинського духовенства і майже всі урядники домінікальні готові виступити до повстання. На друге зібрання агітаторів прибув також з Угорщини бувший майор військ польських Юрій Булгарин і прийнявся взяти на себе військову команду повстання в тім окрузі і виробити план нападу на міста Сянок і Добромиль. Тимчасовими комісарами революційними на сей округ вибрано Журовського і Бжесцянського і ухвалено також зажадати від Весьоловського 2000 зр. на закуп оружія в Угорщині. Михайло Весьоловський поїхав, з початком лютого привіз гроші і передав їх Журовському, передав також Бжесцянському декрет, іменуючий його комісаром революційним на цілий повіт, роздав зв’язковим інструкцію Мирославського і, сповістивши їх, що вибух має наступити д[ня] 21 лютого, вернув до Тарнова.

В Сандецькім окрузі, де до 1845 року найбільше обертався Юліан Госляр, по його утечі до Угорщини зайняв місце агента революційного укінчений правник Николай Канський. Об’їхавши цілий округ, він д[ня] 19 грудня 1845 р. здав справу Весьоловському в такім дусі, що в Сандецькім повіті переважно дрібні дідичі, що не держать много служби і не можуть поставити значної сили до повстання; зато молодше (лат.) духовенство наскрізь перейняте патріотизмом польським, а особливо вікарії в Хохолові, Погродзю і Шафлярах: Кметович, Макух і Гловацький дуже горячо віддані справі революції і мають велике довір’я селянства; вкінці і самі селяни, свобідні і патріотичні «горалі», на поклик своїх духовних громадами повстануть і лавиною поточаться з гір, несучи повстання на доли. Се справоздання вдоволило Весьоловського, і він ограничив свою діяльність щодо сего округа на тім, що іменував комісаром революційним для Сандеччини дідича Мечислава Скаржинського.

В Бохенськім окрузі попав ще в половині грудня 1845 р. староста на слід приготувань революційних в Заключині і з тої причини поарештував багато зв’язкових; тут затим революціонери не робили ніяких більших приготувань, не чуючись в силі напасти і здобути Бохню, в котрій стояла досить сильна військова залога. Впрочім, думка була, що коли в сусідніх округах повстання удасться, то й Бохенщина підійметься. Комісаром революційним на сей округ назначений був той сам М. Скаржинський, що й на Сандеччину.

Не о много ліпше стояли шанси революції і в Вадовицькім окрузі, де титулярним комісаром революційним був гр. Бобровський, а на ділі уряд той мав сповняти М. Канський, знаний нам агітатор сандецький. Впрочім, революційні сили в тім повіті були також досить слабі.

В Тарнівськім окрузі, котрий був центром революції для Західної Галичини, була справа досить трудна. Правда, офіціалісти двірські, студенти і молодіж, а також міщанство тарнівське були позискані, але між дідичами плани Весьоловського стрічали опір. Головним двигачем того опору був богатий кн. Вл. Сангушко, котрий, хоч аристократ, не належав до еміграційної аристократичної партії Чарторийських, а знов до партії демократичної, котра робила революцію, не хотів належати з переконання і в удачу діла її не вірив. Але ще в грудні 1845 р. Сангушко побачився безсильним супротив надтягаючої бурі і виїхав з краю.

Його офіціалісти, як Тисовський і Лоншан, перейшли тепер одверто в ряди революціонерів. Тисовський удався до Кракова, де зістав вибраний до центральної власті і швидко опісля зробився диктатором вибухшого в Кракові повстання; Лоншан, управитель дібр сангушківських в селі Гумниськах, стався головною підпорою революції в Тарнівщині. Навіть грошова підмога для революції поплила з того джерела! Лоншан видав Весьоловському з каси сангушківської 3000 зр., а навіть сам Сангушко з Парижа не поскупився і прислав ще в січні 1846 р. будущим спасителям вітчини цілу паку арніки для заливання ран, котра однако ж через помилку на ц. к. коморі в Тарнові перестояла аж до цвітня – отже ж і хибила свого призначення.

Що революціонери в Тарнівськім повіті чулися взглядно найсильнішими, доказує те, що сам Весьоловський в своїм пам’ятнику число зв’язкових в самім Тарнові подає на 1000 люда, над котрими головним комендантом поставив сам Мирославський бувшого майора військ польських Чеховського. В окрузі числено також кількасот зв’язкових. Ті, що були ближче Тарнова, мали вночі перед 21 лютим згромадитися коло Тарнова на холернім цвинтарі, получитися там з революціонерами тарнівськими і під проводом Чеховського напасти і зайняти місто.

Інші, з дальших околиць, мали повизначувані інші збірні точки. В одній з таких збірних точок, в місточку Ригліцах, лежачім на границі Бохенського повіту, за денунціацією жидів зістав план революціонерів дня 10 лютого відкритий, розпочалися арештування. Слідча комісія, зложена з консиліарів кримінальних Вотави і Філоуса, перенеслась до Тарнова, де зачато приготовувати обширні каземати на в’язниці, вкінці вислано комісара Бартманського з військом в цілі арештування Весьоловського, але ті не застали його дома.

Одним словом, нараз в половині лютого всі плани революціонерів почали потроха псуватися. В соборі революційнім зробився пополох. Улягаючи намовам гарячих а нерозважних молодців, майор Чеховський вже в останній хвилі змінив первісну постанову і означив речинець вибуху повстання о два дні скорше, на 19 лютого, розбиваючи таким способом в самім зароді можність удачі задуманого діла. Весьоловський доперва дня 15 лютого повернув з поїздки в Ряшівське, маючи на 17 лютого станути в Тарнові, де того дня під покривкою балу маскового мала відбутися послідня нарада перед вибухом. В тій хвилі дістав він звістку о прискоренню дня вибуху і з тривогою в душі полетів до Тарнова, але Чеховський сказав йому, що діло вже рішене, оповіщення о прискоренню вибуху розіслані і що справа на тім нічого не утерпить. Рівночасно дізнався Весьоловський, що за ним уряд пошукує; поспішив за тим назад до Войслав’я, щоб зібрати своїх людей і оружіє, і разом з своїм братом і другими зв’язковими ставитись на другий день рано на означенім збірнім місці коло Тарнова.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 375 – 381.