Блаженний сон

Іван Франко

Слова ті справили чудо: весь народ ботокудський заснув відразу сном блаженних.

Різні сни бувають. Є

Сон невинної дитини:

Так сплять старці ботокудські,

Раду радивши за днини.

Інший знов є сон голодний,

Де в лиці терпіння видно:

Сном таким, як кажуть, спить

В Ботокудії тільки бидло.

Інший знов розкішний є

Сон здорової телиці:

Сном таким, як звісно, сплять

Ботокудські красавиці.

Інший сон злодійський, спить ним

Ботокуда, й на нім шкура

Вся трясесь, як в нього в хаті

Є часом «така брошура».

Але кождий зрозуміє,

Що зовсім інакший буде

Сон, як весь народ засне,

Ще й такий, як ботокуди.

То вже буде сон медведя,

Що у гаврі зазимує:

Хай шумить, гримить і віє,

Він не бачить і не чує.

Отаким зимовим сном

Ботокуди всі заснули,

Та й то разом, скоро тільки

Маледикта мову вчули.

Що там час несе з собою,

Відки вітер в світі віє,

Як іде наука, думка –

Їх се ні студить, ні гріє.

Все те, мов пусті вітри,

Понад ботокудським краєм

Прошумить і пролетить,

Наче хмара понад гаєм.

Довго здавлювана правда

Просипаєсь в серцях людських,

Тільки тихо, темно, сонно

В сонних серцях ботокудських.

За добро, за правду ллється

Кров широкою рікою,

Та се й крихти не бентежить

Ботокудського спокою.

Повстає кругом по світі

Плем’я сміле, войовниче,

Що для люду права, хліба,

Волі і освіти кличе.

Тільки в ботокудськім краї

Не чувати бою, стуку,

Тільки храп; часом лиш сонним

Сниться битва за азбуку.

Понад сонним краєм сонце

Пробігає неохітно,

Радо б перескочить, щоб там

Ніч стояла безрозсвітно.

Спіть, борителі, герої!

Най вам буде сон спокійний!

Сніть про обрядові бої,

Про свої азбучні війни!

Спіть, нехай вам дійсність люта

Супокою не тривожить,

Най вам сон новую славу

І пановання ворожить!

Най ніколи вам не сниться

Хлоп обдертий і голодний.

Най ніколи не щемить

В серці вашім плач народний!

Спіть, моральності підпори:

Світ так красний і багатий!..

З чистим серцем у перині

Так солодко, любо спати.

Спіть, покіль зима лютує –

До весни ще довго ждати…

Змеркни, сонце! Стихни, світе!

Щоб нам тихо-тихо спати!

Примітки

Маледикта мову вчули… – йдеться про Венедикта Площанського.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 124 – 126.