Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Автографи № 285 і 286

Іван Франко

У рукописній спадщині Франка є два уривки дальшої розповіді героя (№ 285 і № 286). Десь в останні роки свого життя І. Франко, переглядаючи власні рукописи, додав заголовки: «IV. По смерті вітця» і «V. Управитель». Крім того, до тексту кожного із них зроблено примітку: «Писано в р. 1885, досі не друковано». Подаємо ці фрагменти твору:

IV. По смерті вітця

«Отак два роки я кріпивсь, як міг,

Хоч почував часом нуду смертельну, –

Ганявсь, кричав, трудивсь, аж падав з ніг.

Та все ще в груді змору чув пекельну:

Щось гризло там мене, мов давній гріх,

І відбирало ту любов ретельну

До праці, запал той, що сам лиш творить чуда,

А без котрого труд – марна ошука й злуда.

Аж ось умер мій батько, зразу я.

І жалувать за ним не міг багато:

Хоч би любов дитиняча моя

Була і сто раз більша, ніж bis dato,

То все ж не міг би заперечить я,

Що був цілком зідіотів мій тато,

Лиш їв, курив і спав та глупо усміхався,

Ні до роботи, ні в розмову не вдавався.

Та швидко я почув його утрату!

Хоч ідіот, та все ж таки отець!

Сама його безпомічність проклята

Жагу мою спиняла і уздець

На мене накладала. Сам він хату

Залюднював: ввійдеш, і до сінець

Вже залітає дим із батькової люльки,

Побачить тя, й смієсь, дитя мов до пістунки.

А як його не стало, разом все

Урвалось – дім весь опустів для мене:

Отак могилою несе й несе,

І давить щось понуре та студене.

І в серці пусто, наче п’явка ссе,

Не хочесь думать… Зілля мов зв’ялене,

Хиляєшся без сил, гидуєш сам собою,

І в отупінні так доба йде за добою.

Та раз заведена, ще справно йшла

Й без моїх рук хазяйськая машина,

І, може б, по якімсь часі була

Минула в мене слабості причина,

Коли б спокій, коли б мене взяла

Й піддержала одна рука невинна!

Та ба! Сю піддержку найти – велика штука.

А замість неї глянь! і підповзла гадюка!»

V. Управитель

«Був управитель в мене, чоловік

Ще не старий – препишная фігура!

Служив у нас уже десятий рік.

Була то щиро польськая натура:

Одвертий, прямий, жарти, мов потік,

Лилися з уст його раз в раз, понура,

Тужлива вдача страх була йому немила –

То й в домі нашім він був мов живуща сила.

Щоправда, в час загального розстрою

По смерті мами й він, мабуть, також

Грів добре руки, хоч змагавсь порою

Нібито лад вводити. «Та не мож

Було, їй-богу, ні! – передо мною

Жалівсь опісля він. – Бо, прошу, що ж

Я міг зробити сам. без власті й повномочі,

Де пан всіх покривав, хто красти був охочий!»

Та все ж докладний розслід показав,

Що не такий він чистий, як чинився.

Роботу, лад, рахунки занедбав

І сам, мабуть, порядно обловився.

Я зразу і його прогнать гадав,

Та, на біду, в півстежки зупинився:

Бач, явних доказів вини не находив я,

А з давніх літ його, як друга, полюбив я.

І підлизавсь до мене він тепер,

Став потішать і проганяти тугу,

Все приказки та анекдоти пер

В розмові, все він не одну, то другу

Придумував забаву. «Татко вмер,

Уживши світа! Раджу вам, як другу,

Ужити тож життя, покіль цвітуть літа, –

Таж є при чім, а вік цвітучий уліта!»

Три роки так я, мов турецький цар,

Гуляв в селі, перебирав дівчата.

І навіть гостей «на сільський товар»

З міст спрощував. В селі, де ще за тата

Збіднів народ і де страшний пожар

Недавно всіх доправив, жодна хата

Без помочі двора і жити б не могла –

Тож не боявся я спротивлення з села».


Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 470 – 472.