Пролог (1-й варіант)

Іван Франко

Погідна ніч літня в підгірськім краю!

О, скільки чарів, скільки в ній краси!

Там в далі гори-велети дрімають,

Тут цвіти, трави в перлах із роси;

Лящать так дзвінко соловії в гаю,

Чо[р]ніють грізно бори та ліси,

Ріка шумить, бурлять холодні, чисті води,

Таємна казка мов про чудний сон природи.

І люди сплять. Стирчить он плуг у поли,

В городі коні спутані хрумтять

Траву росисту; пес вокруг стодоли

Вартує; другий гавкнув з-поза хат

І стих… О горі чи о кращій долі

В хатах малії і старії снять?..

Витайте, ясні сни, на віках сього люду

І золотіть хоч ви жизнь, повну горя й труду!

А понад всім тим сонним, тихим раєм

Склепиться чистий, тьмавий звід небес.

Кривавий місяць вирина за гаєм,

На хвильку поза срібну хмарку щез

І знов явився. Незміримим плаєм

Пливуть зірки, і скільки то чудес,

Святих, великих мрій о щасті і любві

Нашепчуть в ніч таку, о земле, вни тобі!

О краю мій, Підгір’я ти прекрасне.

Як я люблю, як я люблю тебе!

Мов зірка та, що світить і не гасне,

Так та любов у серці мні живе.

О чом же ти, хоч гарне, так нещасне?

Хоч вічно юне – хоре та слабе?

Як радо дав би я для щастя люду твого

Пролити хоч сей час всю кров із серця мого!

Та ба, минув той час, коли ліком

Була кров чиста й щира на проказу!

Не жертви треба днесь, а бою з злом!

Побіди днесь не вибореш відразу,

А треба в поті звільна йти пішком.

Без стежки, кладки і без перелазу,

Без слів шумних, а то й без слави і заплати

Тра вміти жить тепер для тебе, не вмирати!

Уміти жить! Отсе велике діло,

Найбільша загадка грядущих днів!

Щоби одним життя так не летіло,

Немов вітри шумні поверх степів,

Або мов буря, що не лишить ціло

Нічого, що все ломить пів на пів,

А другим не повезло так важко в горі й бою

І не поїло їх отрутою гіркою.

Уміти жить! Трудне, високе вміння,

Котрого жодна книга не навчить,

А лиш навчає досвід і терпіння,

Й любов сердечна, що всіх єдинить.

Щаслив народ, щасливе покоління,

Що зможе жить як слід, зуміє жить!

Для нас же, по котрих судьба котилась валом,

Життя новеє єсть лиш пісні ідеалом!

Примітки

Цей текст прологу до поеми «Нове життя» І.Франко додав до листа до К.Попович від 3 травня 1884 р. Він має невеликі розходження з канонічним текстом.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 423 – 428.