Горе людського життя

Езоп Самієць

Переклад Івана Франка

О життя, як від тебе без смерті уйти?

Невимовним же горем гнітиш мене ти!

Ані втека не легка, ні легко знести.

Гарне все, що природа тобі надала,

Небо, сонце, і місяць, і зорі, й земля ся ціла,

Ріки, й джерела, й гори, і море – о будь вам хвала!

А все інше – тривога, терпіння та жас,

А як щастя добра дещо спустить на нас,

Немезіда, як звір, захарапчить сей час.

Езоп, найславніший байкопис греко-римської старовини, жив у половині VI в. перед Хр(истом) на острові Самосі, та про його життя, крім принагідної згадки Геродота, по якій він був слугою Іадмона, який за щось і позбавив його життя, не знаємо нічого певного. Писав він прозою, хоч записав не все, що зложив; іще за часів Арістофана та Сократа в Афінах оповідано усно Езопові байки, яких нема в збірці його прозових – як він сам називає їх – міфів. Отсей епіграм, мабуть, одинокий, який дійшов до нас з іменем Езопа – і він справді варт пам’яті без огляду на те, чи походить від Езопа, чи ні.

Написано д(ня) 11 серпня 1915 р.

Примітки

Горе людського життя – «Ulmesis Raches». – Griechische Gedichte, с. 254 (ІЛ, № 3177). Автограф № 414, с. 13.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 145.