Поети й рибопродавці

Ксенарх Афінець

Переклад Івана Франка

Що вже балакуни оті поети!

Нічого ні один не видума нового,

А кождий з них бере се й теє у другого,

І перемелюють все ті самі предмети.

Нема ж філософічнішого

Народу, як оті рибопродавці,

Але також і нечеснішого, –

Вони лихих усяких штучок справді.

Звичай-бо не велить кропити риб водою

Та й і закон теж се забороняє.

Та як котрий з них літньою порою

Пізна, що риба без води конає,

Сейчас із іншими нібито направду

За щось сварню та бійку починає

І, ніби зранений, паде між риби,

І стогне, й верещить, немов конає.

«Води! Води!» – кричать усі щосили..,

Услужний тут товариш підбігає,

Жбухне з відра і риб попідливає, –

Присяг би, що їх тільки що зловили.

Уривок із комедії «Порфира», поміщений у Афінеєвих «Дейпнософістах», ст. 225. Для пояснення сеї штуки треба завважити, що вона, мабуть, була викликана конкуренцією між багатими рибопродавцями, що мали в афінській пристані свої басейни й могли все продавати рибу живу, й такими, що їх не мали, а продавали рибу свіжозловлену просто на лавках. Коли звичай і закон забороняв їм кропити таку рибу, держану в кошах, водою, вони були наражені на те, що (риба) до кінця торгу здихала й тратила значну часть своєї вартості. Автор комедії, з якої Афіней виписав отсей уривок, був, правдоподібно, афінець, отже, се не Ксенарх, син Софрона, про якого згадує В. Хріст на ст. 291, але ані той «сотадіст» (кепкар), про якого згадано на ст. 566 остатнє слово.

Переклад і увагу написано д(ня) 25 червня 1915 р.

Примітки

Автограф № 414, с. 113 – 114.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 194 – 195.