Почесті, віддавані атлетам

Ксенофан Колофонець

Переклад Івана Франка

У нас коли хто бистротою ніг

Побіду виборе, або в п’ятірнім бою

Один із силачів чотирьох переміг

В Олімпії, над Пізою-рікою,

Або в борні, де попід сили два

Моцуються та борються з собою,

Або в кулачній бійці, що, бува,

Кінчиться смертю або раною тяжкою,

Або в найтяжчім роді боротьби,

Який панкратіоном називають,

Такого з-поміж інших горожан

Найвище чтять, шанують, поважають.

При всіх прилюдних ігрищах такий

На першім місці садовиться,

А рада городеька до права допускає

Публічним коштом все живиться.

А декому дають від міста надгороду,

Щоб пам’ятка була хоробрості його;

Буває й так, що не з-за іншого чого,

А лиш що коней ліпшу мав породу.

Се все в нас часто може позискати

Такий, що менше заслужив, як я,

Бо над його та його коней силу

Цінніша мудрість людська та й моя.

І дуже недоладний той закон,

Що на те всеє вповажняє,

Що силу тіла вище мудрості

Й добра кладе та вирізняє.

Бо що за користь місту чи державі,

Що між людьми в когось кулак могутній,

Що інший бігать по м’якій мураві

На зваводи з хортами путній?

Що сей ось досвідний в п’ятискладовім бою,

То й найсильнішого на землю повалить?

Для міста ж він ніяк не жертвував собою

І ні за що його ніхто не похвалить.

Про ліпші нам закони треба дбати

І дармоїдам, легкоробам тим

Полегші жадної ні честі не давати,

Що не збільшають міста честь нічим.

Бо що за честь чи користь нам, питаю,

Що там у чужині над Пізи берегами

Один другого вбив чи помісив ногами?

Чи з того приросло для нашого щось краю?

Отсю елегію (не цілу) помістив Афіней у своїх «Дейпнософістах», ст. 473 – 4. Автор її – визначний грецький філософ найстаршої доби (другої половини VI в. перед Хр(истом)) і основатель школи т<ак> з(ваних) елеатів. Головним його твором була філософічна поема «Про природу», з якої до нас дійшли лиш немногі уривки. В однім із тих уривків він пише:

Усякого наклали на богів

Гомер і Гесіод, що між людьми буває

Доганне й соромне. Найдужче розкричали

Такі неправедні діла богів,

Як красти, та перелюби творити,

Та одні одних, знай, дурити.

Се погляд, без сумніву, раціоналістичний, раз, тим, що вважає Гомера й Гесіода творцями грецької міфології, коли направду вони, особливо Гесіод та гомерівські гімни, були лише виразителями віри, живучої в різних племенах та частях грецького народу, а друге, тому, що прикладає людську етичну мірку до вчинків богів, які, звичайно, мають далеко глибше, символічне значення. Вважати Ксенофана на основі сього уривка монотеїстом, як це чинить цитований тут німецький учений, на мою думку, нема ще підстави (пор.: W. Christ, Geschichte der griechischen Literatur, ст. 113 – 114).

Переклад і увагу написано д(ня) 27 червня 1915 р.

Примітки

Автограф №414, с. 115 – 117.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 146 – 148.