Золоті слова

Піфагор Самієць

Переклад Івана Франка

Чти несмертельних богів, як обичай наш повеліває,

Найперша заповідь се, чти присягу, й героїв величних,

І земних духів усіх та сповняй постанови закону.

Чти теж родителів і тих, що близько покревні з тобою,

З інших за друга бери того, хто визначний чеснотою.

Слову лагідному вмить підлягай та корисному ділу,

Гніву до друга не май, якби він завинив лиш дрібницю,

Доки лиш можеш знести; жиє поспільно «можу» і «мушу».

Се держи в своїм умі і вчись так панувать над собою,

Щоб передовсім живіт, потім сон і розпусну жадобу

Здержувать, а також гнів, не чинить неморального з іншим

Ані самому. Найперш май повагу до себе самого.

По справедливості жий невідступно в словах і в учинках,

А від наказів ума в житті не відтягайся ніколи.

Знай також, що на землі дожидає нас смерть, спільна доля,

Земне ж добро кождий з нас то здобути, то стратити може.

І коли воля небес насила людям болі чи муки,

То ти зноси свою часть без нарікань і злого упору,

Але старайся лічить, що влічиме, й те май на увазі,

Що не буває занадто тяжкий тягар долі для добрих.

Люди багато плетуть між собою, що зле, а що добре, –

Тому ніяк не дивуйсь і не дай сам себе залякати

Примусом, ані коли вони явнії брехні торочать.

Все те терпливо зноси, але свого ума не зрікайся,

Щоб ніхто словом тебе не намовив, ні прикладом знадив

Вимовить або вчинить щось, що ти б не признав за найліпше…

Поки що вчиниш, порадься, аби не вчинити дурниці;

Тільки обмежений кеп неоглядний в словах і в учинках,

Тим-то виконуй лише те, чого не пожалкуєш в будущім,

І не займайся таким, чого не розумієш; учися

Всього потрібного, й буде життя твоє йти веселіше.

Також тілесне добро варто вваги, дбання та старання;

Ось чому мірно вживай страв і трунків; теж у гімнастичних

Вправах будь мірний і не доводи себе до перевтоми:

Чисто держися в житті та не доходи до марнотратства

Та стережися всього, що в людей може викликать зависть,

Щоб не робив ти видатків не в час, як джиґун чваньковитий,

Ні не вдавав скупаря, бо у всім знати міру найліпше.

Те лиш роби, що тобі прикрості не справля, й перш подумай.

Ніколи не допускай на повіки свої сну нічного,

Поки діла того дня не оглянеш ти двічі чи тричі:

«Що зроблено? Може, де хиба? Чи не занедбано дещо?»

Так почни першим і йди, аж дійдеш на останнє. Коли що

Зроблено лихо – злякайсь, а порадуйся добрим. Така хай

Буде вся праця твоя, все старання твоє; в тім кохайся,

Те-бо тебе доведе на сліди всіх чеснот божественних.

Так ось клянусь тобі тим, що для душ сотворив Тетрактіду

[Тетрактіда – по піфагорійському віруванні четверака основа всякого буття, а властиво, лиш нове слово для означення прастарого вірування в чотири основні живла: землю, небо, воздух і воду.] –

Джерело всього буття, берись завсігди живо до діла,

Благословенства на се попросивши в богів. В разі вдачі

Вбачиш безсмертних богів і смертельних людей усю сутність,

Як розпливається все в перемінах, що над чим володіє;

Вбачиш і будеш те знать, що природа усе собі рівна,

Щоб неможливого ти не надіявсь ніколи й значіння

Річей не запізнавав. І дійдеш ти до переконання,

Що терплять люди тоді, як самі завинили, нещасні,

А не могли в той же час ні побачити, ані почути

Близько лежаче добро, ні дійти до спасіння від злого.

Піфагор уродився на острові Самосі коло р. 580 пер(ед) Хр(истом), у молодім віці пройшов можливі тоді в Греції науки в ріднім місті Самосі, в Мілеті, звідав Кріт, Спарту, Дельфи та інші центри грецької освіти і провів кілька літ у Єгипті, в Геліополісі, Мемфісі та Фівах, де при тамошніх стародавніх храмах від жерців можна було багато дечого дізнатися й навчитися. Вернувши до Самоса, він якийсь час держав там школу, яку коло р. 530 переніс до Кротона в південній Італії, де продержав її несповна 30 літ. Аж коли ведене під його впливом правління того міста провалилося, він мусив утікати, а не прийнятий ані в Локрії, ані в Таренті, зайшов до Метапонта, де в храмі Афіни заморив себе голодом у р. 500.

Переховані з його іменем до наших часів «Золоті слова» (57 рядків гекзаметрами) чи були написані ним самим, чи котрим із його учеників та приятелів, хоч не дають поняття про весь обсяг і напрям Піфагорового навчання, усе-таки мають на собі печать світлого, гармонійного та зрівноваженого духу і як такі не стратять ніколи своєї вартості.

Мій переклад, опертий на німецькім перекладі Ділтея, поміщенім у книжечці «Griechische Gedichte, Heidelberg, 1850», ст. 219 – 223, був написаний д(ня) 16 червня, а увага, в якій я, окрім В. Хріста, подаю дещо за Юмбером («Poetes moralistes de la Grece», ст. 297 – 302), написана д(ня) 10 липня 1915 р.

Примітки

І. Золоті слова – «Goldene Sprüche». – Griechische Gedichte, с. 219 – 223 (ІЛ, № 3177).

Автограф № 414, с. 223, 225, 226.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 149 – 151.