В. Згідливість

Іван Франко

Безсонниця – крий біг, – що за погана річ!

Що диких-диких дум в одну безсонну ніч

По голові пройде! Не раз і дивно, брате,

Як ті думки могли в умі тобі повстати.

От раз в безсонну ніч прийшов мені на ум

Наш Безумович, стовп преславний наш Наум,

І поклик голосний його, яким до згоди

Він звав Рутенію. Згадав я короводи

І звади всі, які потім пішли у нас,

Як славний Глоджимір Фарбінський був сей час

Готов рутенським всім стовпам подати руки

І бесіду уже приладив для принуки.

Як наші молоді стовпки на тім, здається,

Сварились лиш, де той рутенський збір збереться;

Як «Сім братів святих» (всі сім в одній особі)

«До згоди» кликали, «коли не тут, то в гробі».

І як вкінці на те преславний Плосколоб

Рішуче відказав, що Безумович – «чоп»

І що про згоду в нас немає доти й мови,

Поки весь руський мир не стане, «аки Слово».

Все те, мов хмари, йшло по голові мені;

Коли ж над раном десь заснув я, то й у сні

Не щезли ті думки, хоч не гули словами,

А просувалися чудними образами.

Ось бачиться мені, що все так-так, ніщо,

Рутенія хропе, а свари йдуть, як бог

Від віку приказав… Аж десь з дебрі виходить

Великий глас і зве: «До згоди, Русь, до згоди!»

Я озирнувся – хто і відки се кричить?

І бачу – се не тур, ані медвідь ричить,

А Безумович наш, рутенців всіх відрада,

Дебра ж, де він кричить, зоветься «Руська рада».

Гляджу, аж бачу враз, ворушиться весь край,

І божий мир гуде, немов ті пчоли в май,

І тягнуться усі, немов пшеничне тісто,

«До згоди!» – кричачи, у славне Лева місто.

Поперед усіма панотчики в бричках,

Миряни позад них верхом на паличках

З усіх боків пливуть, мов води напливають,

Собою місто все, мов хмари, покривають.

Між ними бачу я щонайзнатніших всіх:

Ось тут і Плосколоб, тут і Ковальський Міх,

Василько Мудрагель, Хвостовський Осмогласник,

Святий Митро Полит, Нічомунепричасник,

І Глоджимірко там Фарбінський, Аввакум

Многоглаголющий, там і старий Наум,

Преславний Безумович, всіх рутенців слава,

І чесний наш отець Курендович Халява.

Всіх бачу, всіх ураз, і радуюся й сам,

Що ось, мовляв, кінець вже буде всім сварням,

Що вся Рутенія зіллється, хвала богу,

Мов борщ, із всіх горшків зіллятий до одного.

І дар пророчення у собі я почув,

Коли весь той собор на площі ось загув,

І, духом злетівши над тих людей юрбами,

Озвався я до них такими ось словами:

«О дай вам господи, рутенські вівці, всім

Зійтися радісно у стадові однім,

А тому стадові дай пастиря благого,

Який би порівну стриг всіх вас до одного!

Дай боже верем’я, щоб вуха в вас росли!

Дай боже час сухий, щоб вам язики всхли!

Дай боже повінь, щоб ваш бруд ополоскала

І швидко щоб по вас лиш тая слава стала!»

Сказавши се, я знов на землю лет спустив,

А здвиг весь за той час гудів, шумів і плив

На ринок тиснучись широкою рікою,

Мене стис на камуз і поволік з собою.

Примітки

Зберігся автограф третьої сатири – «Згідливість» (ф. 3, № 216), що є первісною редакцією вірша:

III. Згідливість

«До згоди! – крикнула Рутенія, – До згоди?

Най знає світ, що ми ся любим, як братні

Що вузькоглядства в нас зараза не заходить,

Що вмієм згідно, враз до свої цілі йти!

До згоди! Свободу гадок ми все шануєм,

І будь противник нам, лиш чесний чоловік,

Поважання у нас не тратить! Уцілуєм

Брат брата… будем ураз ділать повік!»

(Протокол із засідання загального збору руської інтелігенції)

А у залі великій Народного дому

Відбулося того і того там дня…

Безсонниця, – крий біг, – що за страшна се річ!

Що диких-диких мрій, в одну безсонну ніч

Твій ум не переснить! Не раз ти й дивно, брате.

Які думки могли в умі тобі повстати.

От раз в безсонну ніч про згоду русинів

Я думав. Рано десь і мій сон не доспів.

І снить ми ся, немов десь здалека виходить

Великий глас і зве: «До згоди, Русь, до згоди!»

Гляджу, аж бачу й прем ворушиться весь край,

І божий мир гуде, немов ті пчоли в май.

І тягнуться усі, немов пшеничне тісто,

«До згоди» кричучи, у славне Лева місто.

Поперед усіма панотчики в бричках,

Миряни позад них верхом на паличках,

Немов потопа, вни пливуть і напливають,

І славний Лева град, мов хмара накривають.

І знов «Великий глас» до народу кричить:

«Най терпивостю ся всякий наситить

Ще нині! Завтра всі зберемось серед града, –

І розпічнесь у нас «про згоду» славна рада!»

Товпа розпиралася. Мій сон усе змінив.

Гляджу – се ринок. Мир увесь го наповнив.

А по рогах, де днесь криниці й грецькі божки,

Стоять поставлені мовниці, збиті з дошки

І намість гречеських болванів кам’яних

То штири стовпи Русі он стоять на них.

І кождий бесіду величну починає,

До згоди братньої усіх напоминає.

До неї сонце йде і хмар летять товпи,

Но твердо на однім стоять усі «стовпи».

Годинник гонить час сталевими стрілками,

Їх бесіди ся ллють, немов вода річками.

Дванадцята – вони щойно прийшли «в настрій!»

Ось перша – вни щойно скінчили «вступець свій».

Вже друга, третя, ба й четверта ось минає –

А бесідам кінця немає та й немає.

Поголоднів народ! Жолудки всім ворчать.

Панотчики в кріслах ледве-ледве сидять.

Всі крушняються, всі тривожно зашептали,

А бесід слухати давно всі перестали.

Наум Безумович – Іван Наумович, москвофіл.

Плосколоб – Венедикт Площанський, москвофіл.

Василько Мудрагель – мова йде, мабуть, про «народовця» Василя Ільницького (1823 – 1895), директора української гімназії у Львові.

Хвостовський Осьмогласник – Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – український літературознавець, професор Львівського університету.

Глоджимірко Фарбінський – Барвінський Володимир Григорович (1850 – 1883) – український громадський діяч, критик, прозаїк, публіцист.

Аввакум Многоглаголющий – Андрій Білецький, крилошанин.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 333 – 335, 428 – 429.